Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 27 из 193)

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання, є санкцією за його порушення. Отже, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокре­ма за договором позики (ст. 1048 ЦК), до них застосовуються загаль­ні норми про цивільно-правову відповідальність. Проценти, встанов­лені ст. 625 ЦК, підлягають стягненню при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.

Проценти є самостійною формою цивільно-правової відповідаль­ності у вигляді плати за користування чужими грошовими коштами. За своєю правовою природою вони не є неустойкою, що підтвер­джується практикою Верховного Суду України1. Проценти, як прави­ло, нараховуються на суму боргу за основним зобов'язанням. Нара-

1 Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України. -Вип. 1 / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Ін Юре, 2003. - С. 116-117; Постанови Вер­ховного Суду України та Вищого господарського суду України. - Вип. 2 / За ааг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Ін Юре, 2003. -С. 182-184.

82


Розділ УП



хування процентів на проценти за користування чужими грошовими коштами може передбачатися договором або законом.

Ставка у 3 % є чи не найнижчою у порівнянні з встановленими у актах цивільного законодавства інших держав. Так, у Німеччині та Франції ставка процентів складає 4 % за цивільно-правовими та 5 % за торговельними угодами. ЦК УРСР 1922 р. встановлював обов'яз­ковість нарахування процентів річних за ставкою 6 % від суми основ­ного боргу. Правила ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений до­говором або законом.

Крім процентів річних, до наслідків прострочення віднесені й Ін­фляційні втрати, які збільшують суму основного боргу. їх слід роз­глядати як самостійні негативні наслідки прострочення боржника, а не включати останні до складу збитків.

Відповідно до ст. 607 ЦК однією з підстав припинення зобов'язан­ня є неможливість його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Що ж стосується грошового зобов'я­зання, то, як зазначав Л. А. Лунц, - об'єктивна неможливість його ви­конання може настати тільки у випадку зникнення або вилучення а обігу старих грошей без заміни їх новими, тобто лише при знищенні товарно-грошового господарства1. Боржник не звільняється від від­повідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч, 1 ст. 625 ЦК) тому, що остання має суб'єктивний характер.

1ЛунцЛ.А. 199$.- С 106.

обязддо&етва в гражданском вряве. - М.г Сталую

Розділ VIII. Загальні положення про договір

Глава 35. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР

§ 1. Поняття, функції

і значення цивільно-правового договору

У цивілістичній науці пануючим є положення про багатознач­ність терміна «договір». Він охоплює такі правові явища: як юри­дичний факт (дво- чи багатосторонній правочин), що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків; саме договірне зобов'язан­ня (правовідношення), породжуване укладеним договором; а також документ, у якому закріплюється (фіксується) факт встановлення між сторонами зобов'язального правовідношення. У даній главі до­говір розглядається як юридичний факт, що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (а. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК). З цієї точки зору до­говір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК), тобто дво- чи багатостороннім правочином. Як будь-який правочин, договір - це вольовий акт, але йому притаманні і девні особливості. На відміну від одностороннього правочину, у яко­му виражається воля однієї сторони, договір - це взаємне вираження волі двох або декількох осіб І до того ж погоджене між ними так, що волі однієї сторони відповідає воля другої або інших сторін, які бе­руть участь у договорі1. Отже, договору як юридичному факту властиві наступні ознаки. По-перше, у ньому виявляється воля не однієї сторони, а двох чи декількох, причому волевиявлення учасни­ків за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному. По-друге, договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досяг­нення певних цивільно-правових наслідків: набуття, зміну або при­пинення цивільних прав і обов'язків2. Слід підкреслити, що договір є найпоширенішим юридичним фактом сфери саме приватного (ци­вільного) права. Навіть у часи існування радянського права, що було повністю опубліченим, визнавалася галузева належність відповідно­го юридичного факту. На пов'язаність характеру правового зв'язку між суб'єктами відповідної галузі права з певними юридичними фак­тами вказували, зокрема, В. Ф. Яковлев та О. О. Красавчиков, Цен­тральне місце таких юридичних фактів цивільного права як правочи-ни (договори) В. Ф. Яковлев пов'язував з юридичною рівністю його

1Вільнянський С І. Радянське цивільне право. -Харків, 1966.-С. 296.

2Луць В. В. Контрасти у підариємницькій діяльності. - К.: Юрінком Інтер, 1999. -
С 15.


64


Розділ VIII


ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР


as



суб'єктів, яка знаходить вираз у їх однопорядковій правоздатності. Саме вона, підкреслює В. Ф. Яковлев, обумовлює рівну можливість на вияв цими суб'єктами волевиявлення, спрямованого на встанов­лення правовідносин та визначення їх прав і обов'язків'. Не випадко­во О. О. Красавчиков (і у цьому з ним солідаризується В. Ф. Яковлев) особливим чином підкреслював таку ознаку в формуванні цивільних правовідносин, як ініціативність їх суб'єктів. Саме вона є виразником такої особливості юридико-фактичної підстави .виникнення цивіль­них правовідносин, яка полягає у тому, що «перший крок» у розвитку (становленні) вказаних відносин належить самим суб'єктам права2. Отже, оскільки юридична рівність та ініціативність є притаманними лише суб'єктам цивільного (приватного) права, договір слід розгля­дати як юридичний факт саме цієї сфери права. Не можна погодитися з тими, хто, відшукуючи аргументи для обгрунтування існування так званих адміністративних договорів, стверджує, що останні є різнови­дом правочинів, посідають проміжне місце між адміністративним ак­том і договором приватно-правового характеру, основою яких висту­пають норми зобов'язального права і регулюються нормами цивіль­ного зобов'язального права з винятками, доповненнями та обмежен­нями з боку адміністративного права3.

Функції договору були ретельно розглянуті О. О. Красавчико-вим4, котрий запропонував не тільки їх визначення, як виду впливу юридичного факту на суспільні відносини, а й сформулював сис­тему загальних функцій договору (ініціативна, програмно-коор-дннацінна, інформаційна, забезпечувальна та захисна), розкрив­ши сутність кожної з ник.

Так, сутність ініціативної функції полягає у тому, що договір, який хоча і є результатом узгодження волі сторін на встановлення пев­ного роду прав і обов'язків, у той же час є також ініціативним актом, у котрому сторони реалізують не тільки їх рівність, правосуб'єктність, а й диспозитивність. Програмно-координаційна функція знаходить втілення у тому, що за допомогою договору встановлюється певна програма поведінки сторін, яка пов'язує їх за взаємною згодою на конвенціальних засадах. Через інформаційну функцію досягається формальна визначеність змісту договору, що зближує його з нормами права. Сутність двох останніх функцій полягає, відповідно, у закла-