Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 28 из 193)

1 Яковлев В. Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общее-
твенных отношений / Антология уральской цивилистики. 1925-1989. - М.: Статут,
2001.~C.371.

2 Див.: Советское гражданское право. Том 1.-М.: Высшая школа, 1985.-С 21.

3 БахрахД. И. Административное право России. - М.: Норма-Инфра, 2000. - С. 339;
Адміністративне право України / За ред. проф. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - .
С. 146.

4 Красавчиков О. А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функ-
ции / Антология уральской цивилистики. 1925-1989.: Сб. статей. - М.: Статут. 2001. -
С.175-182.


денні сторонами через договір конкретних забезпечувальних та сти­мулюючих засобів впливу, а також у можливості застосування засо­бів, що забезпечують примусове виконання договору і застосування мір захисту та мір відповідальності.

В умовах ринкової економіки значно підвищується роль дого­вору, як головного правового засобу регулювання зв'язків між това­ровиробниками, що виступають в майновому обороті як власники. Шляхом укладення та виконання договорів товаровиробники само­стійно на власний розсуд здійснюють виробництво продукції (това­рів, робіт, послуг) та її відчуження (реалізацію).

За допомогою договору задовольняють свої потреби у товарах та послугах і споживачі (фізичні та юридичні особи), що, у свою чергу, забезпечує розвиток виробничої сфери.

Договір в умовах ринкової економіки та наявності конкурентного середовища спроможний забезпечувати необхідний баланс між попи­том та пропозицією, стимулювати виробництво нової конкурентно-здатної продукції й товарів і у такий спосіб впливати на динаміку ринкових відносин.

Безпосереднє формування умов договору його сторонами забезпе­чує не тільки можливість урахування їх взаємних приватних інтере­сів, а й стимулює сторони до належного виконання укладених дого­ворів. Ось чому, як слушно зазначає М. Д. Єгоров, саме договір, заснований на взаємній заінтересованості сторін, здатний забезпечи­ти таку організованість, порядок та стабільність у економічному обо­роті, яких неможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміні-стративно-правових засобів1.

Визнання новим ЦК України договору як регулятора суспільних відносин має принциповий характер. По-перше, це змінює його роль в механізмі правового регулювання договірних відносин, адже саме він забезпечує можливість їх саморегуляції. По-друге, договір здат­ний до усунення прогалин у цивільному законодавстві. Саме тому ре­гулювання цивільних відносин за аналогією закону може мати місце, якщо вони не врегульовані не тільки ЦК, іншими актами цивільного законодавства, а й договором (ст. 8 ЦК).

Отже, договір є універсальним правовим засобом сфери при­ватного права. Він не тільки найважливіший юридичний факт, а й засіб саморегуляції у договірній сфері та одна з форм виразу права.

§ 2. Свобода договору

Свобода договору визнається однією з фундаментальних засад правового регулювання договірних відносини у сфері приватно­го права, про що красномовно свідчить ст. З нового ЦК. її сутність випливає, перш за все, зі змісту статей 6 та 627 ЦК. їх аналіз дає під-

1 Див.: Гражданское право: Учеб. Ч. 1.-М.: Проспект, 1998.-С.498.

Розділ Vin


ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР


87



стави стверджувати, що у договірній сфері особа має право вільно, на свій розсуд та з урахуванням своїх інтересів вирішувати наступні пи­тання.

По-перше, вона вільна у вирішенні питання про вступ у дого­вірні відносини (укладення договору). В умовах ринкової еконо­міки розв 'язання питання про те, вступати чи ні у договірні відносини (укладати або не укладати договір) є, за загальним правилом, преро­гативою кожної особи.

По-друге, при позитивному вирішенні особою питання щодо всту­пу в договірні відносини, враховуючи існування в сучасних умовах конкурентного середовища, вона вільна у виборі собі контрагента (іншої сторони у договорі).

По-третє, сторони вільні у виборі виду договору. Вони мають право укладати не тільки договори, передбачені ЦК та іншими ак­тами цивільного законодавства (понайменовані договори), а й ті, які не передбачені ними, за умови відповідності їх загальним за­садам цивільного законодавства (йдеться, наприклад, про догово­ри про надання медичних, екскурсійних послуг тощо). Сторони та­кож мають право укладати змішані договори, тобто ті, у яких містяться елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК). Прикладом та­кого договору є договір консигнації, який може містити елементи до­говорів поставки, комісії, доручення, зберігання тощо.

По-четверте, сторони вільні у визначенні умов договору, сукуп­ність яких складає його зміст. У відповідності зі ст. 628 ЦК зміст до­говору становлять, перш за все, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Хоча умови договору можуть бути і обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства1.

Слід погодитися з думкою А. В. Луць про те, що зміст договірної свободи повністю не розкривається у статтях 6 та 627 ЦК2, ft складо­вими є також право сторін на вибір форми правочину ( договору), якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК), на обрання од­ного з видів забезпечення виконання договірного зобов'язання (ч. 2 ст. 546 ЦК), на встановлення форми (мірн) відповідальності за порушення договірних зобов'язань (чч. 2-3 ст. 551 ЦК, чч. 2-3 ст. 624 ЦК), на зміну або розірвання укладеного договору за зго­дою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК).

Оскільки будь-яка свобода, у тому числі й договору, не є безмеж­ною, постає питання про межі дії свободи договору. Дослідники да­ної проблеми зазначають, що ці межі пов'язані з необхідністю для сторін договору підпорядкуватися імперативним правилам (при-ігасамХ які містяться в актах цивільного законодавства та підпоряд­ковувати свої відносини диспозитивним нормам, що містяться у

1 Дет. про це див. § 3 даної глави.

2 ЛуцьЛ.В. СвободадоговорувцивІльномуправіУкраиш: Атмеф.канд. дне.-К.,
2001.-С.5. . . , .... .,. „.... , ., : ,./


зазначених актах, а також квазінормативним регуляторам у вигля­ді ділових звичаїв1.

Таким чином, проблема меж договірної свободи полягає у виз­наченні співвідношення актів цивільного законодавства і дого­вору. Слід враховувати, що новий ЦК України у ст. 6 надає сторонам у договорі право відступати від положень актів цивільного законода­вства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Таким є за­гальне правило. Винятки з нього (неможливість сторін у договорі від­ступати від положень актів цивільного законодавства) мають місце лише тоді, коли на неможливість такого відступу прямо вказується у зазначених актах, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін по­ложень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із су­ті відносин між сторонами. Дане положення має бути врахованим при визначенні меж договірної свободи. Отже, імперативні припи­си, що містяться в актах цивільного законодавства, лише тоді об­межують договірну свободу, коли сторони не можуть відступити від них. При вирішенні питання про те, чи можуть обмежувати сво­боду договору такі квазінормативні регулятори, якими є звичаї, слід враховувати правило, закріплене у ч. 2 ст. 7 ЦК. Згідно з ним зви­чай, що суперечить договору, в цивільних відносинах не застосо­вується.

§ 3. Загальна та спеціальна класифікація цивільно-правових договорів

Необхідність загальної та спеціальної класифікації договорів зу­мовлена, з одного боку, наявністю загальних рис, властивих їм як правочинам, а також ознак, що притаманні саме договорам і обумов­лені зустрічним характером волевиявлень учасників, а, з другого бо­ку - їх багатоманітністю, з точки зору правових наслідків, настання яких бажають сторони, послідовності досягнень останніх тощо.

Оскільки договір с різновидом правочину, на нього поширю­ється загальна класифікація правочннів на реальні і конеенсу-альні, виплатні та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідуцїарні та біржові. Така класифікація здійснюється з використанням тих самих критеріїв, які застосовуються при відповід­ній класифікації правочинів2; і тому вона може розглядатися як за­гальна класифікація договорів.