Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 29 из 193)

Спеціальна класифікація договорів здійснюється з використан­ням наступних класифікаційних критеріїв.

Залежно від концентрації прав та обов'язків у сторін договору, як зобов'язання, вони поділяються на односторонні та двосторонні. Якщо кожна із сторін має як права, так і обов'язки, договір є двосто­роннім. Якщо ж одна сторона має тільки право, а друга - лише обо-

1 Див., напр.: Луць В. В. Вказ. праця. - С. 19.

2 Дет. про види правочинів див. § 2 гл. 10 т. 1 цього підручника. ;


ев


Розділ VIII


ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР


89



в'язок, договір є одностороннім. Прикладом останнього є договір по­зики, за яким позикодавець має право вимагати повернення пере­даних позичальнику у власність грошей або речей, визначених родо­вими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавце­ві таку ж суму грошових коштів (суму позики) чи таку ж кількість ре­чей того ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК). Переважна ж більшість договорів, понайменованих у ЦК, є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, підряд, доручення, комісія тощо).

Залежно від юридичної спрямованості та послідовності досягнен­ня цілей договори поділяються на основні і попередні.

Основний договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги тощо (основного договору). Попередній договір - це до­говір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (в пев­ний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК).

Необхідність укладення між сторонами попереднього договору може бути зумовлена різними чинниками. Йдеться, зокрема, про від­сутність у особи (на момент укладення попереднього договору) права власності на річ, яка, після його виникнення у майбутньому, буде предметом продажу, або про наявність на цей момент щодо речі, власником якої є особа, обтяжень його права власності правами тре­тіх осіб тощо.

Безпосередньо з цього визначення випливає, що істотною умовою попереднього договору є умова щодо строку (терміну) укладення основного договору, а з урахуванням вимог ч. 1 ст. 638 ЦК слід ви­знати, що істотною умовою попереднього договору є також умова про предмет основного договору. Названі умови мають бути завжди визначені, оскільки саме вони надають Йому сили попереднього дого­вору. Невизначеність сторін щодо цих умов свідчить про відсут­ність їх волевиявлення на надання певним домовленостям між ними сили попереднього договору (ч. 4 ст. 635 ЦК). При визначен­ні умови щодо строку (терміну) укладення основного договору сто­рони вільні діяти на свій розсуд, якщо законом не встановлені обме­ження, що є обов'язковими для них.

Відсутність у попередньому договорі інших істотних умов основного договору (умов, визначених законом як таких або умов, що є необхідними для договорів даного виду, а також усіх тих умови, щодо яких за заявою сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК), не є підставою вважати, що він не має сили попереднього до­говору, за умови, що у ньому встановлено порядок їх погодження при укладенні основного договору або, якщо цей порядок передба­чений актами цивільного законодавства, які є обо- в'язковими для сторін договору.

Попередній договір мас укладатися у письмовій формі, а якщо основний договір потребує нотаріального посвідчення, то й поперед-


ній повинен бути укладений у такій формі. Порушення зазначених вимог тягне загальні наслідки, передбачені статтями 218, 220 ЦК.

Оскільки попередній договір породжує зобов'язання між сторо­нами щодо укладення ними протягом певного строку (в певний тер­мін) основного договору, воно с обов'язковим для сторін і підлягає виконанню. Ось чому сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладання основного договору, передбаченого попереднім до­говором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства, які є обов'язковими для сторін. У разі, якщо це передбачено попереднім договором, сторона має право вимагати, крім відшкодування збитків, завданих прострочен­ням, спонукання у судовому порядку другої сторони до укладен­ня основного договору (ч. 2 ст. 649 ЦК).

Строковий характер зобов'язання, яке породжується попереднім договором, зумовлює його припинення у разі, якщо основний договір не було укладено у встановлений строк (термін) або якщо жодна сто­рона не направила другій стороні пропозицію про його укладення.

Залежно від підстав укладення договори поділяються на вільні та обов'язкові.

Дія принципу свободи договору зумовлює те, що більшість дого­ворів, які укладаються в умовах ринкової економіки, є вільними, тобто такими, укладення котрих залежить виключно від розсуду сторін.

У разі, якщо укладення договору є обов'язковим для сторін (сторони), йдеться про обов'язковий договір, який обмежує дого­вірну свободу осіб. До вказаних слід віднести договір, укладений на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Авто­номної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, обо­в'язкового для сторін (сторони) договору. Особливостями такого договору є те, що: по-перше, його зміст має відповідати змісту зазна­ченого акта; по-друге, особливості його укладення встановлюються актами цивільного законодавства (ст. 648 ЦК); по-третє, розбіжності, які виникають між сторонами при укладенні цього договору, в силу прямого законодавчого припису вирішуються судом (ч. 1 ст. 649 ЦК).

Серед обов'язкових договорів особливе місце належить публіч­ним договорам. Згідно зі ст. 633 ЦК публічним є договір, у якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспор­том загального користування, послуги зв'язку, медичне, готель­не, банківське обслуговування тощо). З наведеного легального визначення випливають наступні ознаки публічного договору. По-перше, стороною такого договору обов'язково виступає суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа чи особа-підприємець). По-друге, зазначений суб'єкт здійснює такі види підприємницької



Розділ ШІ

діяльності, як: реалізацію товарів, виконання робіт і надання послуг у сферах, перелік яких у ЦК сформульовано невичерпно. По-третє, вказані види діяльності повинні здійснюватися суб'єктом підприєм­ництва щодо кожного, хто звернеться до нього. Відсутність будь-якої із зазначених ознак свідчить про те, що договір не є публічним, а на­лежить до вільних договорів. Слід вказати, що безпосередньо у ЦК міститься вказівка на публічний характер договорів роздрібної купівлі-продажу (ч. 2 ст. 698), прокату (ч. З ст. 787 ЦК), побутово­го підряду (ч. 2 ст. 865 ЦК), перевезення транспортом загального користування (ч. 2 ст. 915 ЦК), зберігання на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ч. З ст. 936 ЦК), банків­ського вкладу, вкладником за яким є фізична особа (ч. 2 ст. 1058 ЦК). Сенс виокремлення публічних договорів полягає у тому, що до них застосовуються настуоні спеціальні правила, які не поширю­ються на вільні договори. По-перше, умови такого договору є од­наковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані від­повідні пільги. По-друге, підприємець не має права надавати пере­ваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, як­що інше не встановлено законом. По-третс, підприємець, за наявно­сті у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), не має права відмовитися від укладення публічного договору, а у разі його необгрунтованої відмови - він має відшкоду­вати збитки, завдані нею споживачеві. Необгрунтованою слід вважа­ти відмову у випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності не може довести відсутність у нього зазначеної можливості. По-четвер­те, при укладенні та виконанні публічного договору сторони (як суб'єкт підприємницької діяльності, так і його контрагент) повинні виконувати обов'язкові для них правила, встановлені актами цивіль­ного законодавства у формі, наприклад, типових умов окремих видів публічних договорів.