Цивільне право 2 (стр. 32 из 193)
Нарешті, наявність третього виду істотних умов пов'язана з тим, що хоча у часи існування директивної (планової) економіки принцип свободи договору не тільки не визнавався законодавцем, а й розглядався, навіть, науковцями як демагогічна фразеологія, що завуальовує експлуататорський характер договору в капіталістичному суспільстві2, все ж окремі послаблення у договірній сфері і тоді передбачалися. Вони знаходили свій прояв у тому, що в окремих випадках договірозглядався як певний соціальний регулятор суспільних відносин. Йдеться про випадки, коли норми права надавали учасникам договірних відносин можливість встановлювати окремі види умов договору. Це надало можливість дослідникам виокремлювати у змісті договору звичайні та випадкові умови. Як звичайні, так і випадкові умови пов'язані, перш за все, не з Імперативними, а з диспозитивними нормами, у яких міститься модель, запропонована законодавцем. Одночасно ж сторонам договору надавалася можливість відступати від цієї моделі. Невключения до договору умови, передбаченої диспозитивною нормою як запропонованої моделі, свідчило про те, що для даного договору вона є звичайною. Формулювання ж у договорі погодженої сторонами умови всупереч моделі, запропонованій у диспозитивній нормі, вказувало на те, що для даного договору вона є випадковою. Випадковою вважалась і умова, яка погоджувалась сторонами з метою вирішення питань, що взагалі не були врегульовані законодавством.
Пов'язаність звичайних і випадкових умови з диспозитивними нормами або з відсутністю прямої заборони на врегулювання відносин за домовленістю сторін зближує їх з істотними умовами. Невипадково дослідники останнім часом вказують на відсутність підстав для виокремлення таких умов взагалі3. Така позиція заслуговує на увагу. БезспІрність її щодо випадкових умов не викликає сумніву з огляду на те, що при включенні останніх до договору вони нічим не відрізняються від істотних умов третього виду. В тих же випадках, коли йдеться про звичайні умови, які не включаються до договору через їх збігання з моделлю, запропонованою у диспозитивній нормі, вони є схожими з істотними умовами першого виду, за умови згоди з тим, що диспозитивні норми не відрізняються від імперативних доти,
Покровский К Л, Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут, 1998. -С. 38.
1 Новицкий И. Б., Лунц JI, А Вказ. праця.-С. 108.
3Брагинский М. И., Витрянский В. В. Вказ. праця. - С. 302.
поки сторони не включать до договору умови, які відрізняються від моделі, запропонованої у диспозитивній нормі1.
Отже, ЦК 1963 p. нормативно виокремлював лише Істотні умови договору, пов'язуючи досягнення згоди щодо них з моменту його укладенням. Легальна диференціація істотних умов на три види була обумовлена здебільшого домінуючими у той час правовими засобами (заборони, зобов'язування, санкції) та панівним типом регулювання цивільних відносин в умовах Існування планової економіки.
Відповідь на раніше поставлене питання про доцільність збереження у новому Цивільному кодексі України нормативного виокремлення істотних умов договору має бути позитивною. Це пов'язано з тим, що його ст. 638 як істотну умову будь-якого договору закріплює умову про його предмет, за допомогою якого визначається сутність (тип та вид) зобов'язання, що породжується укладеним договором. Що ж стосується збереження у ст. 638 ЦК диференціації істотних умов на три види за моделлю ЦК 1963 р., то такої доцільності не вбачається, хоча б з огляду на те, що це не узгоджується з умовами договору, які становлять його зміст відповідно до ст. 628 ЦК. Отже, абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК необхідно узгодити Із загальним змістом ст. 638 ЦК і закріпити правило про те, що Істотними умовами договору є умова про предмет та інші умови, які становлять його зміст згідно зі ст. 628 ЦК. Практично це буде означати, що, крім предмета договору, до істотних його умов будуть належати (залежною від обраної базової моделі регулювання договірних відносин) умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, ті, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, з урахуванням правил про співвідношення актів цивільного законодавства і договору, закріплених у ст. 6 ЦК, або поєднання обох видів умов.
Слід підкреслити, що і за новим ЦК зберігається сутність істотних умов, а саме — пов'язаність укладення договору з досягненням згоди сторін щодо них у належній формі. Але перелік І зміст цих умов визначають, за загальним правилом, самі сторони. Новий ЦК не закріплює як Істотні умови договору, навіть, умови щодо ціни та строків (як це було передбачено у ст. 130 ЦК УСРР 1922 p.), хоча встановлює, відповідно, у ст. 632 та ст. 631 моделі даних умов, якими можуть скористатися сторони. Не випадково ч. 4 ст. 632 ЦК містить правило, згідно з яким, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
На зміст договору і за новим ЦК можуть впливати як акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 648 ЦК), так і типові умови до- ;
1 Див.: Там само. - С 301. 4 «Цивільне право України, т. 298
vrn
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР
99
говорів певного виду, оприлюднені у встановленому порядку (ст. 630 ЦК). Зазначені положення потребують пояснення.Акти зазначених органів, зокрема, державні замовлення, можуть впливати на зміст договору тільки у випадку обов'язковості їх для сторін (сторони). Згідно зі ст. 2 Закону України «Про поставку продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р.1 такі державні замовлення є обов'язковими лише для юридичних осіб, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів усіх форм власності, які є монополістами на відповідному ринку продукції, за умови, що виконання державного замовлення не спричиняє збитків їх виконавцям. Безумовно, виконання державного замовлення є обов'язковим і для суб'єктів приватного права, що погодилися за власним розсудом буги його виконавцем. При цьому зміст договору (державного контракту), укладеного на підставі зазначеного акта, має йому відповідати.
Типові умови договорів певного виду, оприлюднені у встановленому порядку, теж можуть впливати на зміст відповідних умов конкретного договору. Такі умови здебільшого стосуються зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 4442 встановлені типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до цих договорів (контрактів), які рекомендовані для застосування суб'єктам підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 630 ЦК типові умови є обов'язковими для сторін лише у випадку, коли це встановлено самим договором. Якщо ж у договорі не міститься посилання на типові умови, останні можуть застосовуватися як звичаї ділового обороту, за умови, що вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК, тобто за умови, що вони не суперечать іншим умовам договору або актам цивільного законодавства, які є обов'язковими для сторін. Від типових умов договору, передбачених ст. 630 ЦК, слід відрізняти типові договори, що використовуються при укладенні договорів приєднання, на які правила вказаної статті не поширюються.
Викладене свідчить, що в умовах дії принципу свободи договору та можливості саморегулювання у цій сфері суспільних відносин зміст договору об'єктивно ускладнюється. Саме тому новий ЦК у ст. 637 передбачає можливість тлумачення умов договору - з'ясування дійсного їх змісту самими сторонами або судом на вимогу сторін чи однієї з них. Оскільки на договори (двосторонні та багатосторонні правочини) поширюється у повному обсязі технологія тлумачення правочинів, яка закріплена в ст. 213 ЦК, і детально викладена у главі 1-го тому цього підручника, що присвячена правочинам, немає потреби ще раз зупинятися на даному питанні. Але слід звернути увагу на
1 Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 3. - Ст. 9. . _"_. '1 "\ ._.".."'.... ;.'... .1 _2 Зібрання постанов Уряду України .-1996.-№ З.-Ст. 9. - . .. :••" •