Смекни!
smekni.com

Цивільне право 2 (стр. 39 из 193)

З витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно (довідки) простежуються відповідні, конструктивні та інші зміни, що відбува­лися з цим майном (здійснення, наприклад, перебудови чи прибудови житлового будинку, переобладнання нежилого приміщення у жиле і, навпаки, зведення господарських, побутових будівель та споруд, а та­кож як це зведення відбувалося - за дозволом чи без відповідного до­зволу тощо). У певних випадках, коли, наприклад, відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову житлового будинку, коли він збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус повинен відмо­вити в посвідченні відповідного договору.

При придбанні житлового будинку, будівлі або споруди до покупця переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони роз­міщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо в договорі розмір земельної ділянки не визначений, до покупця переходить право власності на ту частину земельної ді­лянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину ділянки, необхідної для її обслуговування.

Якщо вказані об'єкти відчуження розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то до покупця переходить право користуван­ня тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та час­тиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування (ст. 377 ЦК).

Нерухомістю визнається і підприємство як єдиний майновий ком­плекс (ч. 1 ст. 191 ЦК). Згідно зч. 4 ст. 191 ЦК підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу. Причому такий до­говір слід розглядати як різновид договору купівлі-продажу нерухо­мості саме за своїм предметом, бо підприємство - це не лише єдиний майновий комплекс, а комплекс, який використовується для здійс­нення підприємницької діяльності І включає в себе не тільки усі види майна, призначені для його діяльності, і які можуть передаватися у власність - земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвен­тар, сировину, продукцію, а й виключні права, зокрема право на тор­говельну марку або інше позначення, зобов'язальні права, а також ін­ші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме як таке підприємство визнається нерухомістю. Це певним чином відби­вається на специфічності відносин з купівлі-продажу даного виду не­рухомості.

Купівля-продаж підприємств стала широко застосовуватися на


практиці, починаючи ще з часів приватизації державного майна. За­кон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. під приватизацією розумів відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, яке належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, котрі можуть бути покупцями відповідно до цього Закону. Характерною особливістю договорів купівлі-продажу підприємств було те, що підприємство не ліквідувалося, а переходило у власність покупця, водночас будучи і суб'єктом, і об'єктом права. Виходячи з того, що купівля-продаж у процесі приватизації - цс особливий вид правочинів, правове регулю­вання їх відбувалося і на сьогодні відбувається на підставі законодав­ства про приватизацію. Між тим, якщо купівля-продаж підприємства або його частини відбувається, наприклад, між суб'єктами права при­ватної власності, навряд чи виправданим є застосування цього зако­нодавства.

Істотні умови договору купівлі-продажу. Відповідно до законода­вства істотними умовами будь-якого договору є умови про предмет; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для дого­ворів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута згода (ст. 638 ЦК).

Для договору купівлі-продажу істотною умовою завжди є пред­мет (його найменування) та кількість товару1. Так, продавець зобо­в'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ст. 662 ЦК), у кількості, що встановлена у договорі, у відпо­відних одиницях виміру або грошовому вираженні. При продажу то­варів декількох найменувань у договорі визначається кількість кож­ного найменування.

Сторони можуть у договорі встановити не саму кількість товару, а порядок визначення цієї кількості (ст. 669 ЦК), що є характерним, зо­крема, для договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, в яких покупцем виступає фізична особа.

ЦК встановлює правові наслідки порушення умови договору щодо' кількості товару, які різняться залежно від порушень, що допустили продавець або покупець (ст. 670 ЦК). Хоча вказана стаття не містить посилань на положення ст. 688 ЦК, вважаємо, що вони взаємо­пов'язані, бо І у ст. 688 ЦК мова йде про порушення умов договору купівлі-продажу стосовно кількості товару.

Якщо продавець передасть покупцеві меншу кількість товару» по­купець має право вибору: або вимагати передання кількості товару, якої не вистачає; або відмовитися від переданого товару та його опла­ти, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Вбачається, що хоча законодавець і не передбачив можливості для покупця в цьому випадку взагалі відмовитися від ви-

1 Між тим для таких видів договорів купівлі-продажу, як продаж підприємства,' кількість не є істотною умовою.

118


Розділ EC


ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ


119



конання договору, останній може скористатися таким правом. Крім цього, закон не забороняє йому прийняти частково виконане продав­цем зобов'язання.

Якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це передбачалось договором, покупець зобов'язаний попередити про вказане продавця. Якщо в розумний строк після одержаного повідом­лення останній не розпорядиться товаром, покупець має право прий­няти увесь товар, якщо інше не встановлено договором. При цьому він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, що встановлена для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не передбачена за домовленістю сторін.

Вбачається, що норми ст. 679 ЦК не можуть бути застосовані до зобов'язань щодо поставки, що випливає з характеру триваючих від­носин сторін цього договору (ч. 2 ст. 712 ЦК).

Такі вимоги до товару, що продається, як якість та ціна, хоча і є важливими, але не можуть вважатися істотними умовами цього дого­вору1, якщо, безумовно, інше не передбачено самим договором або законом. Цей висновок можна зробити, проаналізувавши ч.і ст. 691 ЦК, яка встановлює: якщо ціна не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, застосовуються правила ви­значення ціни, що передбачені у ст. 632 ЦК. Між тим ціна товару є істотною умовою договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу. До істотних умов цього договору закон відніс також порядок, строки і розміри платежів (ч, 1 ст. 695 ЦК).

Законодавець встановлює правила визначення ціни товару залеж­но від різних обставин. Так, якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо Інше не передбачено договором (ч, 2 ст. 691 ЦК). Якщо ж договором передбачено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють її (со­бівартість, витрати тощо),, але при цьому не визначено способу її пе­регляду, то ціна визначається виходячи із співвідношення цих показ­ників на момент укладення і на момент передання товару (ч. З цієї ж статті ЦК), хоча актами цивільного законодавства може бути вста­новлено й інші правила або інше може випливати Із суті самого зо­бов'язання.

За загальним правилом покупець зобов'язаний сплатити продавце­ві повну ціну переданого товару, хоча договором може бути перед­бачено розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК), попередня оплата товару (ст. 693 ЦК). Крім цього, як вже зазначалося, договором купів-