Смекни!
smekni.com

Поняття законотворчості і законотворчий процес (стр. 2 из 9)

Говорячі про правотворчю діяльність держави, слід звернути увагу на те, що вона е частиною процеса правоутворення. Характеризуючи цей процес, слід відмітити, що е перед усім, переклад об'єктивних законів суспільного розвитку на мову рішень, облічену у відповідну юридичну форму. "Звичайно норма поведінки яка склалася в житті передує правовим приписам. В законі частіше закріплюється те, пише В.Н.Кудрявцев,- що вже виправдало себе на практиці, сформувалось як оптимальна форма поведінки".

Закономірніше було б розглядати правотворчість як частину процеса правоутворення. Правотворчість - складне соціальне явище, яке має управлінську природу. Це одна з форм державного керування суспільством. Як любий соціальний процес - це свідома, цілеспрямована діяльність, здійснювана через право і правові норми. Говорячі про правотворчість як про явище соціальне і юридичне, неможливо обмежати лише виданням нормативних актів. Воно охоплює більш широке коло процесів: підготовка нормативного акта, виявлення потреб в правовому регулюванні тих чи інших правоутворюючих суспільних відносин, направленість і характер регулювання. Існують фактори, які оказують вплив на формування права і які знаходяться поза кожний окремий закон і передуючий йому. Е певне джерело, яке лежить поза понятійне право, як сукупність факторів, які е зовнішніми у відношенні до правової діяльності, орієнтують, необмежуючи діяльність законодавця визначеними рамками, додають ій науковий характер. "Комплексний підхід до правотворчості потребує розвитку реальних зв'язків між різноманітними явищами, які приймають участь у формуванні права, здійснюючих перехід до матеріальних факторів до свідомості і від неі - до правових норм", вважає А.Нашиц. Правотворчість - основна начальна ланка механізму правового регулювання. Вона починається тоді, коли необхідність нововведень вже назріла і іх напрям вже визначено суспільним розвитком. На цьому етапі у процес правоутворення вступають компетентні державні органи. Згідно традиційної точки зору, правотворчість - це діяльність держави, спрямована на створення юридичних норм. РЛукич визначає "правотворчість як комплексну діяльність, яка складається з операцій, які е різновидом розумовоі діяльності, і кожна з яких, виконується різноманітними способами і методами". В цьому випадку правотворчість тлумачиться як юридичне неформалізована діяльність людського розуму, бо вона так чи інакше спрямована на створення юридичних законів. По визначенню А.С. Пріголкина правотворчий процес представляє собою "порядок здійснення юридичне вагомих дій по підготовці, прийняттю і опублікуванню нормативного акту, які процесуальне оформлені і мають офіційний характер".

На засадах викладеного спробуємо дати визначення правотворчості. На мій погляд, це організаційно-оформлена діяльність держави по возведенню, закону державноі волі шляхом виявлення потреб у нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створення відповідності з потребами нових правових норм, заміна і відміна діючих.

Будь-який процес, в тому числі і правотворчий, проходить в визначених формах і може бути поділений на стадіі.

Встановлення правової системи - це довгий процес, який відбувається поступово, тобто через створення окремих нормативних актів. Нормативний акт - це завершальна ланка і безпосередній результат правотворчоі діяльності. Відповідно правотворчий процес е порядок послідовних операцій, в результаті яких в правову систему потрапляє новий елемент.

Логічно було б зробити висновок у тому, що в процесі правотворчості не слід включати організаційні діі, сприяючі безпосередньоі правовій роботі над нормативним актом. До правотворчості не відноситься діяльність по обліку, аналізу і узагальненню речень про вдосконалення законодавства, організаційні заходи по вдосконаленню роботи правотворчих органів і таке інше. Власне правотворчість - це діяльність по підготовці, обговоренню, затвердженню та опублікуванню нормативних актів, учинена компетентними органами.

Як будь-яка процесуальна діяльність правотворчість являє собою офіційний порядок здійснення юридичне значимих дій. Відповідно виникає ряд взаємопов'язаних взаємовідносин, наприклад, правовідносини за привідом підготовки і прийнятгя нормативного акта, тобто відповідні права і обов'язки. Це обов'язок підготувати і обговорити законопроект, право внести його на розгляд правотворчого органу, право цього органа розглянути проект і винести по ньому рішення. Винекнені правовідносини носять як державно-правовий (законодавча ініціатива, прийняття закона і таке інше), так і адміністративний характер (дача доручення підлеглому органу підготувати проект).

Як будь-яка процесуальна діяльність правотворчість лише за наявністю відповдного юридичного факта. Підставою винекнення правотворчого процесу е прийняття офіційного рішення о підготовці проекта нормативного акту.

В якій би формі це рішення не виявлялось, воно е юридичним актом, який створює права та зобовязання. Необхідно обмежити діі, передуючі правотворчоі діяльності від процесуального початку ціеі діяльності, так як матеріали друку, виказування політичних діячів і наукових робітників, пропозиціі державних і суспільних організацій по вдосконаленню законодавства ще не свідчать про початок правотворчого процесу, тобто процесуальні відносини не виникають. Подібні пропозиціі е соціально-політичними предпосилками і підставами правотворчоі діяльності.

Саме з моменту прийняття офіційного рішення про підготовку проекта нормативного акту виникає визначене правовідношення, і з цього моменту всі діі по створенню нормативного акта якісно відрізняються від дій, вчинюваних раніше і уявляючих собою не процес правотворчості, а передуючі йому умови і предпосилки.

Не дивлячись на різні види і особливості правотворчого процесу можна виділити загальні стадіі і принципи.

Говорячи про стадію правотворчого процеса, визначимо іі як самостійний етап процедурних дій по формуванню державноі волі, організаційно відокремлений комплекс тісно пов"язаних між собою дій, які направлені на створення даного нормативного акту. Стадія правотворчої діяльності завжди виступає етапом процесу по підготовці і приданню офіційного значення нормативному акту. Визначення кількості стадій залежить від розуміння сутності правотворчого процесу. Деякі вчені, визначаючи правотворчість як процедуру офіційного походження проекта нормативного акту в правотворчому органі, наповнюють стадіі законодавчоі ініціативи, обговорення законопроекта, його прийняття і опублікування.

Інші, наприклад, А.Г. Братко і В.В. Лазарев, крім стадіі законодавчоі ініціативи виділяють і такі стадіі, як "рішення компетентного органу про необхідність вивчення акту, розробка його проекту, включення в план законопроектних робіт і таке інше; розробка проекту норматиного акта і його попереднє обговорення; розгляд проекта нормативного акту у тому органі, який уповноважений його прийняти; прийняття нормативного акту; доведення змісту прийнятого акта до його адресата".

На думку Ісакова В. "прблему підготовки і прийняття законів в правовій державі можна розділити на три предметні сфери:

1. Проблема законодавчоі політики.

2. Проблеми організації законодавчого процеса.

3. Проблеми юридичної техніки".

Цілковита очевидно, що потерпіли крах обмеження політичних свобод і цензура друку. В колишньому виді вони наврядчи коли-небудь відродяться. Але з іншого боку, право і правосуддя не зайняли в Украіні подобаюче місце. Система розподілу влад, закріплена Конституцією, проходить важко. Виявляється, що поділити владу -далеко не все, потрібно забезпечити співпрацю і взаємодію влад між собою на основі закона. На практиці ми бачимо частіше суперничиство.

В наш час якоі-небудь концепціі розвитку законодавства нема. Воно розвивається методом спроб і помилок, а також за рахунок механічного копіювання західних образців. Зрозуміло, що рух на цьому шляху має своі межі і рано чи пізно встане питання: яку правову систему бажаємо у себе мати.

Уявляється, що найбільш вдалим е широке розуміння правотворчості, тобто включення в цей процес діяльності по підготовці і обговоренню проектів нормативних актів, в якій приймають участь державні органи, суспільні організації, широкі кола громадськості. На основі такого розуміння більш розвернутою е класифікація стадій правотворчого процесу, запропонована І.Л. Дюрягіним і А.С. Приголкіним. Автори виділяють стадіі двух основних етапів правотворчості:

"Перший - попереднє формування державноі волі, зовні виявляється в складанні проекта нормативного акту. Дана ситуація носить підготовчий характер і складається з дій, які безпосередньо не породжують правових норм. Вона створює основу для послідуючих стадій, являючись предпосилкою прийняття акта. Тут можна виділити ряд самостійних етапів: прийняття рішення про розробку проекта акта, підготовка проекта, його обговорення, погодження і допрацювання.

Другий - офіційне возведення державноі волі в норму права, тобто видавництво нормативного акта. На цьому етапі правотворчого процесу рішуче значення має діяльність самого правотворчого органа. Сюди ми відносимо внесення проекта на обговорення правотворчого органа, безпосереднє обговорення проекта, прийняття нормативного акта і його публікація".

Перелічені стадіі належать всім видам правотворчості. Найбільш повно вони проявляються при видавництві законів вищіми законодавчими органами держави. Ця діяльність найбільш повно моделює правотворчий процес, і хотілося б зупинитися на ній з точки зору стадійності, як одного з видів правотворчості.