Затвердження законопроекта е центральною стадією законотворчого процеса, так як саме на цьому етапі виникає надання правилам юридичного значення, які знаходяться у тексті законопроекта.
Можна виділити чотири стадіі офіційного проходження закона: внесення проекта на обговорення законотворчого органа, безпосереднє обговорення проекта, прйняття закона, його оприлюднення (публікація).
Стадія офіційного внесення законопроекта у законотворчий орган зводиться до напряму повністю готового проекта у законотворчий орган.
В юридичній літературі прйнято виділяти два вида офіційного винесення проекта на розляд.
Перший - кооператине внесення, коли законотворчий орган зобов'язаний розглянути поставлене питання, так як пов"язаний волевиявленням ініціатором проекта. Другий - факультативне внесення, коли від керівництва законотворчого органа залежить, поставити на повістку дня внесений проект або залишити його без розгляда, направити для доопрацювання або для редагування.
Така традиція необхідна для характеристики права законодавчоі ініціативи входять слідуючі елементи: дія виконувати яку воно представляє можливим, правомочні здійснювати його суб"екти, наслідки реалізації цих дій.
По першому елементу права законодавчоі ініціативи у спеціальній літературі приводяться дві точки зору: згідно з однією з них, під правом законодавчоі ініціативи слід розуміти можливість вносити проект на розгляд представницького органа влади. Представники іншоі точки зору дають більш широке тлумачення. Воно включає сюди "право вносити готові законопроекти і пропозиції про розробку і прийняття нових законів, відміні і зміні діючих".
По суті широка трактовка права законодавчої ініціативи витікає з Конституції України.
Визначаючим елементом змісту права законодавчої ініціативи е суб"ектний склад. Встановити носія права неважко. Ним може бути будь-яка особа, орган чи організація, наділені правом вносити законопроекти у вищій представницький орган влади і реалізуючі це право. Складніше встановити, хто е еуб"ектом у відношенні права законодавчої ініціативи. Правовідношення законодавчоі ініціативи як суб"ективне право і кореспондуюче йому зобов'язання виникає лише у тому випадку, якщо внесений законопроект і якщо до нього прикладена, потрібна документація.
Право законодавчоі ініціативи виникає тільки з моменту внесення законопроекта. Цьому праву відповідає зобов'язання законотворчого органа прийняти внесений проект і включити його розгляд у повістку дня найближчого засідання, розглянути його і прийняти рішення.
Необхідно враховувати, що законодавча ініціатива не припускає зобов'язання законотворчого органу прийняти запропонований проект, тим більше у тому вигляді, в якому він показаний. Наявність такого зобов'язання було б замахом на верховенство представницькоі влади. Але при використанні права законодавчоі ініціативи законотворчий орган пов'Язаний волевиявленням суб"екта, маючого таке право, отже, повинен розглянути проект і прийняти по ньому рішення. Цим законодавча ініціатива відрізняється від інших видів законотворчих пропозицій.
Наряду з обов'язковими, але все ж таки додатковими компонентами як додержання законопроекта, його реєстрація і інформація про нього на сесіі, головним все ж таки е зобов'язальний розгляд внесеного законопроекту чи законодавчої пропозиції в результаті здійснення права законодавчої ініціативи. В даному випадку Верховна Рада пов"язуе себе своім же рішенням, закріпленим конституційне.
Проекти законів і законодавчих пропозицій представляються до розгляду разом з обгрунтуванням необхідності іх розробки, розгорнутою характеристикою цілей, задач і основних положень майбутніх законів і іх місцем в системі законодавства, а також очікуемих соціально-економічних наслідків іх застосування. При цьому вказуються колективи і особи, приймавші участь в підготовці законопроекта, реалізація якого буде вимагати додаткових і інших затрат, додається його фінансово-економічне обгрунтування.
Проекти законів і інші законодавчі пропозиції підлягають розгляду Верховною Радою, рекомендуються у комітети і комісіі або іх головам. Рекомендовані пропозиції належать обов'язковій реєстрації. Якщо форма запропонованого проекта не відповідає основним вимогам Регламенту Верховноі Ради і законодавчим актам про порядок підготовки проектів законів Украіни або проект поданий без обгрунтувань, він може бути повернений ініціатору законопроекта.
Зареєстрований законопроект або законодавча ініціатива для попереднього розгляду і підготовки пропозицій про подальшу роботу над ним, як правило, направляються у відповідні комітети Верховноі Ради і одночасно у комітет по законодавству.
Тут необхідно відмітити, що деякі вчені включають ще дві додаткові стадії офіційного проходження проекта нормативного акту в законотворчому органі. Цей розгляд і доробка проекта у допоміжному апараті законотворчого органа розглядання внесеного проекта.
Вважається, що таке розширення ціеі стадіі правотворчоі діяльності е логічним, так як безпосередньому розгляду проекта законотворчим органом передує його розробка комісіями і комітетами, пов"язана з підготовкою заключення по законопроекту.
У складі підготовчих комісій і робочих груп можуть включатися депутати, які не входять у склад комісій і комітетів. А також в їх роботі можуть приймати учась ініціатори законопроекта з правом дорадчого голоса. Що стосується альтернативних проектів, то вони розглядаються разом з основним.
Підготовча комісія має право прийняти рішення про поведінку попереднього обговорення на місцях: в трудових колективах, наукових установах, громадських організаціях, на зборах громадян. Законопроекти можуть направлятися на наукову експертизу, по ним можуть запитуватись висновки Уряду Украіни. Існує ряд законопроектів, які вносяться тільки коли е висновки Уряду.
Наступна стадія - це внесення законопроекта на повістку дня засідання законотворчого органа. Затвердження повістки дня -прерогатива самого законотворчого органу, який вирішує, які питання і в якій послідовності повинні бути розглянуті на засіданні.
Обговорення проекту закона на засіданні законотворчого органу дає можливість повністю і всебічно ознайомитися з проектом, висказати по ньому своі думки і міркування, внести всі необхідні зміни і поліпшення і в результаті сформувати найбільш доцільний і оптимальний варіант законодавчого акта.
Обговорення проекту починається з доповіді по ньому. В якості доповідача, як правило, виступає ініціатор законопроекту. Розгляд проектів і законодавчих пропозицій запропонованих Президентом, а також звернень Президента починається з виступу офіційного представника Президента з обгрунтуванням необхідності іх прийняття.
У доповіді когось з ініціаторів проекта освітлюються питання про необхідність прийняття розглядаемого проекта, в цілях, які стоять перед
даним актом, характеризуючи основний зміст проекту, важливіші його новели, показується хто притягувався до розробки проекта. Також заслуховуються содоповіді головної комісіі, оголошуються письмові висновки.
Верховна Рада обговорює основні положення законопроекта і виказує пропозиції і зауваження у формі поправок, розглядає пропозиціі по публікаціі при необхідності проекта для обговорення.
В залежності від змісту проект по спеціальному рішенню законотворчого органу обговорюється або цілком, або по частинам, главам, розділам, або навіть по статтям. Самі важливі і самі складні проекти можуть обговорюватися спочатку в цілому, а потім по частинам або по окремим статтям. По результатам обговорення Верховна Рада схвалює основні положення проекта або відхиляє його. У випадку схвалення встановлюється строк для його представлення до другого читання.
Якщо винесені альтернативні проекти по одному і тому ж питанню, Верховна Рада обговорює іх водночас у ході першого читання і приймає рішення про те, який з проектів взяти за основу при підготовці до другого читання.
При другому читанні по проекту закона голова головного по даному законопроекту комітета або керівник органа, доробляє проект. Обговорення провадиться по статтям, по розділам і в цілому. Під час обговорення, окремі частини або проект в цілому, може бути повернений доопрацювання. Кожна поправка обговорюється і голосуеться окремо.
Прийняття офіційного рішення по проекту законодавчого акта - це рішуча стадія офіційного проходження проекта в законодавчому органі. В результаті іі здійснення проект перетворюється в правовий акт. Відповідно, попередні стадії цього етапа лише утворюють предпосилки І умови для прийняття остаточного правотворчого рішення.
Процес створення закона завершується його публікацією. Щоб стати загальнообов'язковим велінням держави, правова норма повинна об"ектуватися в загальнодоступних друкованих видавництвах, і цей процес уявляється особливо важким. Публікація законів головна предпосилка вступання іх в силу і юридична основа презумпції знання законів. Не можна полагати, що громадяни можуть знати неопублікований закон, налагати на них відповідальність за порушення невідомих ім правил.
Публікція е встановлений законом спосіб доведення до всезагальноі свідомості прийнятого законодавчого акта.
1. Сутність та види принципу законотворчого процесу.
Слово "закон" в спеціальній та популярній літературі, в побуті підчас означає загальнообов'язкове правило, яке забезпечене примусовою силою держави. В такому розумінні закон прирівнюється до права. Але з юридичної точки зору закон - це правовий акт, який має специфічні, тільки йому належні ознаки. В юридичній літературі визначають три основні характерні риси закону.