По-перше, закон - акт найвищих представницьких органів України. Закони, приймаються представниками всього населення і являються актами первинного характеру, формуючи та закріплюючи основні витоки для всієї системи законодав-ством.
По-друге, закони регулюють найбільш важливі суспільні відносини, В державі, яка прагне бути правовою, поряд з загальнодержавними найбільш вагомими проблемами, законом повин-ні регулюватися всі питання, які задівають права, свободи та обо-в"язки громадян.
По-третє, закони - це акти, прийняті особливим чином і мають вищу юридичну владу.
На основі наведеного вище, потрібно зробити висновок про те, що закон - це особливий витвір, який має характерні риси та ознаки, визначені призначенням права в суспільному житті. Відповідно сам законотворчий процес - це не тільки особлива форма державної діяльності по розробці та встановленню правових норм, але й творчий процес, який будується на загальних принципах, створюючих його логічну основу.
В юридичній літературі визначають: "чотири загальних принци на:
- Принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб.
- Принцип пятійної відповідності.
- Принцип модальної сбалансованості.
- Принцип ретробутивної забезпеченності.
Відповідно до Конституції України, право прийняття законів належить представницьким органам суб'єктів країни. Отже необхідно розглянути кожен з вищеназваних принципів детальніше.
Принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб.
В демократичному суспільстві об"ективно - необхідне визначає логічний слой законотворчого процесу. Кожна правова норма повинна мати свій логічний фундамент, зміст якого визначено закономірностями суспільного розвитку, його реальними потребами. Залежність між адекватністю реальних суспільних відносин та їх правовим змістом встановлена давно й практично ніким не оскаржується. Одночасно практика правового регулювання дає численну кількість прикладів ігнорування даної закономірності. Пов"язано це не в останню чергу з тим, що юридична наука до цього часу не винайшла ефективних механізмів переходу потреб економічних законів в юридичний зміст. Рішення даної проблеми пов"язано, на мій погляд, з особливостями української дійсності, де наряду з економічними факторами на ситуацію в країні впливають політичні, психологічні та інші фактори.
(Приклад)- Аналіз.
Яким би складним не був економічний стан, закріплені в законодавчому порядку завідомо невірні з точки зору економі-чної необхідності положення різко знижують ефективність реалізації діючого законодавства. Право, яке невірно відображає соціальні потреби, не має нічого загального з логікою суспільних відносин.
Необхідно погодитися, що в свідомості людей, закон не завжди приймається як акт, адекватно відображаючий їх реальні потреби, інтереси. Правотворча робота законодавця не завжди базується на глибокому та всебічному вивченню назрілих суспільних проблем.
Очевидно, що в державному механізмі створення закону ще не відпрацьований процесе участі населення при вирішенні важливих законодавчих проблем. Маючи необхіду кількість соціальної інформації, суспільна думка, насамперед, на етапі визначення суспільної необхідності в прийнятті закону, його зміні або відміні. Відпрацьованої, юридичне кваліфікованої процедури на цей рахунок не існує.
Законодавча робота десь втратила, а десь ще не придба-ла якостей науково-затвердженої, демократичної діяльності.
Дуже часто наскоро промовлена думка, без достатнього вивчення та обгрунтування "оформляється" в законопроект. Його обгрунтування готується поспішно від чого - поверхньо, час для прийняття законів визначається довільно, до прогнозів, наукового передбачення наслідків їх реалізації справа підчас не доходе.
Необхідно перевести законодавчу діяльність на наукову основу. Здається, що рішення проблеми професійної наукової обгрунтованності в діях законодавця є найбільш важливими. Не обхідно прагнути до того, щоб кожен депутат почував себе від-повідно компетентним при законодавчому вирішенні того чи іншого питання, мав свою професійну точку зору, яку аргумен-товано провадив би в життя. Це, на мій погляд, допоможе уник-нути тих непотрібних дебатів, які все частіше розгораються на засіданнях Верховної Ради й, безперечно, заважають конструк-тивній роботі депутатів. Воля законодавця, як регулююча сто-рона його свідомості повинна бути оптимально мотивована.
а.а.кєнонов та Г.Т.Чернобель визначають мотивацію як "певну логічну стадію законотворчого процесу". Задача полягає в тому, щоб створити належний організаційно-правовий щит немоти-вованим або недостатнь о мотивованим законодавчим актам.
Тільки науково обгрунтовані норми можуть бути закріплені в офіційні правові норми й це необхідно закріпити конституційне.
Вільна від мотиву воля законодавця спроможна поро-дитн лише силові закони, який не співвідносний з правовою державністю. Наприклад.
Для рішення цієї проблеми необхідно, на мій поглід, законодавче вирішити питання про участь юристів (вчених та практиків) в законопроектцій роботі, щоб це не залежило від волі випадку або рішення законодавчого органу, яке в даному випадку буде безперечно, суб'єктивним.
Важливим вважається питання про підготовку плану законодавчих робіт на перспективу. В план законопроектних робіт на 2-3 роки необхідно включати теми найважливіших законопроектів з вказівкою на те, хто та в які строки повинен їх підготувати. Можливо також запланувати розробку глобальних законодавчих реформ, великих законотворчих робіт (по система-тизації, кодифікації законодавства, егоочищенню від застарілих нормативних актів). Інші проекти, котрі пов'язані з непередба-ченими умовами нашого життя, могли б готуватися незважаючи на план.
Планування законопроектної роботи пов"язано з відпо-відними складностями. При цьому можна виділити чотири основні групи проблем.
По-перше, це слабкість або підчас елементарна відсут-иість наукових концепцій законопроектів.
По-друне, це наукове забезпечення планування. Для вирішення вказаних проблем перспективним було б розширення наукових розробок питань, які будуть складати ядро майбут-нього законопроекту, організувати наукові обговорення цих проблем з участю депутатів. Вагомим елементом на даному етапі було б збагачення інформаційної бази законодавчого процесу.
Актуальним є впровадження наукової експертизи проектів законів.
Незважаючи на існуючий правовий нігілізм, громадяни України все ще пов"язують з новими законами своє майбутнє. Як за звичай кандидати в депутати обіцяють в предвиборній боротьбі підготувати та провести новий закон, виступи в пресі також закінчуються пропозиціями прийняти новий закон, який поліпшить життя народу. В таких випадках юристи повинні за-дати питання: які акти по даним пропозиціям вже існоують, як вони працюють, чим не вдовольняють, яких змін потребують.
Тільки відповівши на всі ці питання, проаналізував достатню кількість обумовлених життям змін, можна говорити про необхі-дність прийняття нового закона. Ось чому необхідна наукова експертиза проектів нових законів. Кожному законодавчому акту повинна передувати відповідна правова розробка. В зв"яз-ку з цим постас питання про створення інтегрованої спеціальної служби з такої експертизи, професійні висновки якої виступали б в якості мотивованої санкції при розробці відповідних законо-давчих актів.
Четвертою проблемою є проблема організаційна. Полягає вона в чіткій організації робіт на будь-яких стадіях підготовки законопроекту. Отже: визначення громадських потреб в законодавчому регулюванню, визначення форми законодавчого акту, інформаційне забезпечення та розрахунок наслідків дії закону, етапи розробки та обговорення - повинні бути чітко організо-вані.
Слід відзначити, що план законодавчих робіт, прийнятий законотворчим органом не є догмою. Законодавча діяльність, про що йшла мова раніше, с насамперед, творчою та соціальне обумовленою діяльністю, отже реагуючою на будь-які соціальні, політичні та інші зміни в суспільстві. План законодавчих робіт є лише орієнтиром, що корегується в залежності від змін в соці-умі. Законодавцю необхідно мати певну долю інтуїції, щоб завча-сно реагувати на ці зміни й корегувати свою діяльність, створю-ючи відповідні реаліям закони.
ПРИНЦИП ПОНЯТІЙНОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ.
Мова закону - єдиний засіб вираження думки законода-вця й основний засіб формування правової норми, а основою законодавчої діяльності є правотворче мислення. Жодна право-ва норма, як результат правового мислення, не може бути скла-дена без відповідної системи понять, які надають правовій нормі логічне завершення, обумовлюють її логічний рух при практн-чному застосуванні.
Юридична мова як комплекснепоняття охоплює декілька мов права: мова закону, наукова юридична мова, судо-ва мова, мова публіциста - правознавця, мова адвоката.
В даному дипломному дослідженні нас, безумовно, ціка-вить, насамперед, мова закону.
Система державних вимог до мови закону є вагомою гарантією його якісного визначення. Мова нормативного акту повинна бути зрозумілою та загальновживаною, при цьому вона повинна бути чіткою, та зрозумілою, стислою. Логічність тексту закону – загальна вимога для нормотворчості досягається за допомогою прозорості мови закону. Вона повинна бути наскіль-ки простою, щоб кожен громадянин зумів би вірно зрозуміти права й обов'язки, які затверджує для нього правова норма, сенс правового припису, та мати чітку установку для її виконання.
Але тут виникає побоювання занадто спрощення правової мови, що може заважати деяким ньюансам законодавчої регламента-цґі.