По-перше, на мій погляд, необхідно змінити існуючу практику законотворчості на стадіі підготовки проекта закона. Тут уявляється можливим розробка проекта групою вчених-епеціалістів, яка замінила б відомствений порядок підготовки законопроектів. Доцільно виносити важливі законопроекти на прилюдне обговорення, попередньо розробивши механізм підведення підсумків обговорення і іх врахування в законопроекті.
Серйозною проблемою е недосконалість законів. Багато законів змінюються і доповнюються вже через декілька місяців або навіть неділь після іх прийняття. Причина того що відбувається - в занижених вимогах до обговорюваних законопроеків. В результаті виявляється безліч "дірок", які приходиться негайно "латати".
Інший блок проблем пов"язаний з питаннями якості самого закона з техні ко-юридичноі точки зору, які представляють адекватне відображення законодавцем нормативно-правових потреб, що можливо лише при додержанні принципу науковості законотворчого процесу. Основне завдання полягає в тому, щоб створити надійну організаційно-правову перекону немотивованим законодавчим актам. Тільки науково обгрунтовані стандарти законотворчості мають бути в основі законотворчості, і це слід закріпити законодавче.
Дуже важливою е проблема понятійної визначенності законадавства. Для досягнення точноі юридичної мови велике значення має правильне використання правової термінології. Необхідно створити єдиний термінологічний словник законодавства.
Друга проблема - це модельна сбалансованість заборонених і дозвільних норм в нашому законодавстві, а також законів і пщзаконних нормативних актів. Необхідно законодавче визначити більш чітко коло питань загальноправового характеру, яке повинно регулюватись виключно на законодавчому рівні.
Серед усіх проблем законотворчості найбільш гостро встає проблема виконання законів.
Багато законів, які створюються з величезним інтелектуальними, психологічними і фінансовими затратами не працюють, паралізуючи усю правову систему, усі три гілки влади - законодавчу, виконавчу, судову.
Звичайно, перелічений перелік труднощів законотворчого процесу не е вичерпним. Необхідно глибоке наукове дослідження цих питань, розробка на цій основі практичних заходів по вдосконаленню законотворчого процесу.
Необхідно затвердити єдину державну програму законотворчості, яка повинна забезпечити процес регулювання суспільних відносин на законодавчому рівні. Така програма системи розвитку законотворчості в цілому, і дозволить здійснювати законодавчий процес цілеспрямовано, з урахуванням потреб суспільства і держави, на десятки років вперед. На жаль, сьогодні, у нас такої програми законотворчості немає.
Наприкінці, я хочу сказати, що закон, якщо він і втілює насущні інтереси, то він все одно, не буде працювати автоматично. Для його реалізаціі потрібен особливий механізм, який починає діяти за умов забезпечення його виконання. Тільки так держава може впливати на державний механізм і суспільство в цілому з метою належноі реалізаціі норм, які закріплені в законі.