Офіційне становлення правового інституту третейських судів починається з 1831 року, коли наказом імператора Росії від 15 квітня 1831 року було затверджене Положення про третейський суд у Російській імперії. Відповідно до цього положення були передбачені добровільні третейські суди (разові, для розгляду конкретного спору) і узаконені (постійно діючі).
Згодом Положення про третейський суд було включено у звід законів Російської імперії (1833 р.).
При розробці Статуту цивільного судочинства (СЦС) Російської імперії 1864 року нормативні положення про третейські суди (ст. 13671400) були включені в СЦС як складова його частина. У результаті судової реформи 1864 року узаконений третейський суд був відмінений і було передбачене формування третейських судів виключно на добровільній основі для вирішення конкретних спорів.
Інститут третейських судів не був забутий і після Жовтневої революції 1917 року. У Декреті про суд №1 (ст.5) передбачалося право сторін на звернення «по всіх спірних цивільних, а також приватнокримінальних справах» до третейського суду.
У період НЕП інститут третейського судочинства успішно використовувався приватними підприємцями, заінтересованими у тому, щоб їх комерційні операції не ставали надбанням гласності[155].
Постановою ВЦВК від 16 жовтня 1924 року було затверджено нове Положення про третейський суд, яким був встановлений ряд
обмежень щодо звернення до суду з заявою. Крім того, угоду на вирішення спору третейським судом належало скласти у вигляді третейського запису, засвідченого в нотаріальному порядку. Відповідно до Положення не мали права звертатися до третейського суду державні, кооперативні, громадські організації.
Дане Положення діяло до прийняття ЦПК України 1964 року, в якому як додаток було дано нове Положення про третейський суд, що діяло до 2004 року.
Сьогодні питання організації та діяльності третейських судів регламентуються: Законом України від 11 травня 2004 року «Про третейські суди»[156] (далі — Закон), Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж»[157], ЦПК України, ХПК України, а також деякими іншими нормативними актами, у тому числі — локального характеру, які регламентують діяльність окремих постійно діючих третейських судів (наприклад, положення (устави) про третейські суди і регламенти третейських судів).
Третейський суд — недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст.2 Закону).
Завданням третейського суду є захист майнових і немайно-вих прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.З Закону).
Сутність третейського розгляду полягає в тому, що обидві сторони довіряють вирішення спору і винесення рішення третій особі. У цьому істотна відмінність третейського розгляду цивільних справ від інших форм захисту суб'єктивних цивільних прав державними органами та громадськими організаціями.
Мета третейського вирішення цивільних справ — урегулювання правових конфліктів, що виникли, і забезпечення добровільного виконання обов'язків. В остаточному підсумку третейський розгляд правових спорів «може сприяти вихованню поваги до закону, підвищенню правової свідомості, розумінню необхідності виконання обов'язків»[158].
Розгляд у третейському суді існує як альтернатива судовій формі захисту. Однак вона не протистоїть, а доповнює діяльність судів по розгляду й вирішенню цивільних справ.
Необхідність третейського розгляду викликана наступними причинами:
1) необхідність розвантаження судів загальної юрисдикції і господарських судів, не здатних впоратися із завданням своєчасного і правильного розгляду та вирішення за умов відсутності альтернативних форм вирішення цивільних справ;
2) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш кваліфікованого вирішення їх справи по суті;
3) необхідність скорочення строків розгляду справ і витрат, пов'язаних з їх розглядом;
4) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш сприятливих умов збереження таємниці особистого життя та комерційної таємниці при розгляді цивільної справи.
До найбільш характерних переваг третейського суду перед державним судом можна віднести наступні:
1) оперативність і ефективність вирішення спорів, спрощена процедура розгляду, можливість проведення розгляду поза місцем постійного перебування третейського суду, у тому числі безпосередньо за місцем перебування сторін спору;
2) конфіденційність третейського розгляду і створення умов для збереження комерційної таємниці;
3) наявність можливостей для вибору оптимального варіанта
організації третейського суду;
4) створення позитивної судової практики і поява необхідних прецедентів правозастосування;
5) можливість побачити вузлові проблеми економічної і юридичної практики взаємовідносин у сфері цивільного обігу;
6) самооплатність третейського суду, економія коштів сторін, що сперечаються, оскільки розмір третейських зборів регулюється документами про третейський суд і може бути нижче, ніж державне мито (судовий збір) у господарському суді або суді загальної юрисдикції;
7) можливість залучення як арбітрів не тільки юристів, але і фахівців зі знанням економіки та технологій фондового ринку як арбітрів і експертів при вирішенні спорів;
8) примусове виконання рішень третейського суду за відмови відповідача від його добровільного виконання через систему виконавчого провадження[159].
Види третейських судів. Згідно зі ст.7 Закону в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди аа пос).
Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.
Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючий третейський суд.
Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України: всеукраїнських громадських організаціях; всеукраїнських організаціях роботодавців; фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів; торгово-промислових палатах; всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України; об'єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків.
Постійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, визначених у Законі, вимагає: 1) прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду; 2) затвердження Положення про постійно діючий третейський суд; 3) затвердження регламенту третейського суду; 4) затвердження списку третейських суддів.
Списки третейських суддів постійно діючих третейських судів повинні містити такі відомості про третейських суддів: дата народження, освіта, отримана спеціальність, останнє місце роботи, загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю.
Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських судів за адміністративно-територіальним принципом.
Порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням Закону (ст.8 Закону).
Законодавство і правозастосовча практика мають одну думку, що третейський суд для вирішення спорів між громадянами може скликатися тільки на час вирішення спору, а потім повинен припинити своє існування. Однак у юридичній літературі склалася точка зору, що постійно діючі суди мають перевагу, тому що суддею асі Іюс може стати практично будь-яка повнолітня, дієздатна фізична особа, яка не має судимості (ст.18 Закону). До складу ж інституційного третейського суду включаються, як правило, авторитетні юристи, висококваліфіковані спеціалісти, іноді з досвідом роботи в суді, якість роботи яких передбачається більш високою.
Принципи третейського розгляду — це певні ідеї, основні засади загального характеру, що виражають погляди суспільства на
434
феномен третейського розгляду цивільних справ, закріплені в джерелах третейського процесуального права, які мають особливу значущість для процесу розгляду справи в третейському суді та специфіку прояву в третейському процесі. Багато переваг третейського розгляду, які самі по собі не є правовими категоріями, виступають як наслідок практичної реалізації принципів, підсумок застосування відповідних правових норм.
Принципи організації та діяльності третейського суду багато в чому збігаються з тими принципами, на яких здійснюється правосуддя. Разом з тим варто підкреслити, що третейський розгляд є формою приватного правозастосування, ніяк не пов'язаного із системою конституційних органів судової влади і правосуддям як функцією держави.