Класифікація суб'єктів цивільних процесуальних відносин на осіб, які беруть участь у справі, і осіб, які є іншими учасниками цивільного процесу, має важливе практичне значення, тому що в її основі лежить різний процесуальний статус учасників процесу.
Юридичний інтерес до справи, що лежить в основі розмежування суб'єктів процесу, обумовлює об'єктивну потребу в існуванні такого інституту як відвід (самовідвід). Відводу підлягають секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 22 ЦПК). Дане правило не поширюється на свідків. Оскільки свідок є носієм фактичної інформації про обставини справи, то його відвід з мотивів зацікавленості в справі може позбавити суд єдиного джерела інформації про факти, що мають значення для справи. Усякого роду сумніви у вірогідності повідомлюваної свідком інформації вирішуються в процесі оцінки доказів[24].
Поняття суб'єкта цивільного процесуального відношення нерозривно пов'язано з такою його юридичною властивістю як процесуальна правоздатність. Цивільна процесуальна правоздатність виступає як передумова виникнення цивільного процесуального відношення в тому розумінні, що якщо той або інший індивід не здатний мати права та обов'язки, що пов'язують їх між собою, то не можуть виникнути і цивільні процесуальні відносини.
Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, зацікавленої особи (ст. 28 ЦПК). Цивільну процесуальну правоздатність мають усі фізичниі і юридичні особи.
Цивільна процесуальна правоздатність пов'язана із правоздатністю в матеріальному праві (цивільному, трудовому, сімейному), коли визначається можливість бути стороною або третьою особою. Судовий захист припускає, що особа, яка звертається за ним, здатна мати оспорюване право. Тому цивільна процесуальна правоздатність виникає одночасно із правоздатністю в матеріальному праві. Процесуальна правоздатність фізичних осіб виникає з моменту народження й припиняється зі смертю. Але якщо правоздатність у матеріальному праві виникає з певного віку (наприклад, трудова, шлюбна), то відповідно і процесуальна правоздатність наступає із цього моменту.
Юридичні особи мають процесуальну правоздатність із моменту виникнення. Припинення юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності.
Всі фізичні і юридичні особи наділяються законом однаковою процесуальною правоздатністю на відміну від цивільного права, що встановлює, як правило, спеціальну правоздатність юридичних осіб.
Цивільна процесуальна дієздатність — здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК).
На наш погляд, дане поняття складається із двох самостійних елементів: зі здатності своїми діями здійснювати процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки і здатності доручати ведення справи представникові (особисто укладати договір доручення, видавати доручення). Оскільки цивільну процесуальна дієздатність являє собою здатність громадянина — суб'єкта судового процесу — самостійно вчиняти юридично значущі дії, то основним питанням при аналізі даної категорії є питання про момент виникнення цивільної процесуальної дієздатності і правових наслідків її відсутності в суб'єкта цивільного процесуального відношення.
Залежно від віку і стану здоров'я ст. 29 ЦПК виділяє наступні види цивільної процесуальної дієздатності:
1) повна цивільна процесуальна дієздатність, що належить фізичним особам, які досягли повноліття (ч.І ст.29 ЦПК);
2) неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи (ч.2 ст.29 ЦПК);
3) особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд
може залучити до участі в таких справах законного представника особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч.2 ст.29 ЦПК);
4) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільну процесуальну дієздатність з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК, надано повну цивільну дієздатність (ч.З ст.29 ЦПК);
5) неповнолітні віком до 14 років, а також повнолітні громадяни, визнані у встановленому законом порядку недієздатними. Дана група суб'єктів цивільного процесуального відношення не має цивільної процесуальної дієздатності, тобто вони не здатні особисто вести свої справи у суді, а також доручати ведення справи представникові. Згідно з ч.І ст.39 ЦПК права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до 14 років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
Цивільна процесуальна дієздатність юридичних осіб виникає і припиняється в повному обсязі одночасно з їхньою правоздатністю.
Рекомендована література:
Гольденко І.О. Щодо доцільності введення інституту присяжних у цивільне судочинство України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 31. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. — С.294-297.
Осокина Г. Гражданская процесуальная право- и дееспособность // Российская юстиция. — 1997. — № 5. — С.35-37.
Комаров В.В., Радченко П.І. Цивільні процесуальні правовідносини та їх суб'єкти. — X.: Держ.юрид.акад. України, 1991.
Чечина НЛ. Гражданские процессуальные правоотношения. — Л.:Изд-воЛГУ, 1962.
Щеглов В.Н. Гражданское процессуальное правоотношение. — М.:Юрид.лит.,1966.
Розділ 4 СТОРОНИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Питання теми:
1. Поняття сторін в цивільному процесі. Права та обов'язки сторін.
2. Процесуальна співучасть.
3. Заміна неналежного відповідача.
4. Процесуальне правонаступництво.
1. Поняття сторін в цивільному процесі.
Права та обов'язки сторін
Сторонами в цивільному процесі є особи, які беруть участь в справі, спір яких про суб'єктивне право або особистий інтерес, що охороняється законом, суд повинен розглянути і вирішити.
Для того, щоб стати сторонами в цивільному процесі, необхідно:
1) ці особи повинні бути сторонами спірного матеріально-право вого відношення. З цієї причини їх інтереси протилежні один од ному.
Юридичний інтерес позивача в результаті справи полягає в тому, щоб отримати рішення суду про задоволення позову, тобто отримати захист свого права або інтересу шляхом примушування відповідача до здійснення дій на користь позивача або притягнення його до матеріальної відповідальності.
Юридичний інтерес відповідача в результаті справи носить прямо протилежний характер і полягає в отриманні рішення про відмову в позові, тобто відмові в задоволенні прохання позивача про захист його права або інтересу. Саме рішення суду про відмову в позові означає офіційне підтвердження судом факту відсутності у відповідача будь-яких обов'язків перед позивачем;
2) повинне бути звернення однієї із сторін за захистом до суду;
3) справа, за вирішенням якої сторона звернулася до суду, повинна бути юрисдикційна суду;
56
4) особи повинні бути правоздатними;
5) сторони беруть участь у процесі від свого імені і в своїх інтересах;
6) прийняття рішення на ім'я сторін і розповсюдження сили рішення на сторони. Тільки сторони можуть бути зобов'язані або уповноважені рішенням на здійснення конкретних дій по передачі і відповідно отриманню матеріальних благ, а також інших дій матеріально-правового характеру;
7) покладання на сторони судових витрат.
Окрім перелічених властивостей, сторони характеризуються такими ознаками:
1) сторони — це головні і обов'язкові суб'єкти цивільного процесу в справах позовного провадження;
2) сторони — це особи, між якими виник спір про право, який є предметом судового розгляду і вирішення;
3) сторони беруть участь у цивільному процесі з метою захисту своїх суб'єктивних прав;
4) сторони — суб'єкти процесуальної діяльності, яка забезпечується шляхом наділення їх широким комплексом процесуальних прав та обов'язків, необхідних для виконання ними процесуальних функцій; 5) правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво[25].
Згідно зі ст.ЗО ЦПК сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Позивач — особа, для захисту суб'єктивних прав і охоронюва-них законом інтересів якої порушена цивільна справа.
Відповідач — особа, що залучається судом до відповіді щодо вимоги, заявленої позивачем. За твердженням позивача, відповідач — особа, яка порушила або оспорює його суб'єктивне право або охоро-нюваний законом інтерес.
Таким чином, позивач і відповідач — суб'єкти спірного правовідношення або охоронюваного законом інтересу, що підлягає судовому розгляду. Проте питання про те, чи існує спірне право, чи оспорюється воно насправді і чи оспорює його вказаний позивачем відповідач, вирішує суд в результаті розгляду справи. Тому у момент порушення справи лише передбачається, що позивачу належить певне право і що дане право (інтерес) оспорюється вказаною ним особою — відповідачем. Виходячи з цього, можна сказати, що позивач і відповідач — передбачені суб'єкти спірного правовідно-шення або охоронюваного законом інтересу[26].