Практичне значення статутного представництва вбачається в тому, що та особа, якій статутом або іншими установчими документами надано право представляти інтереси даної юридичної особи у взаєминах із третіми особами, у тому числі із судом, буде виступати саме як статутний представник. Однак всі інші члени колегіального виконавчого органу, а також працівники юридичної особи вправі представляти її інтереси за дорученням, виданим одноособовим виконавчим органом або членом колегіального виконавчого органу, наділеного установчими документами генеральними повноваженнями, тобто статутним представником.
У широкому змісті повноваження представника — це суб'єктивний обов'язок представника перед особою, яку він представляє, вчинити певні юридичні дії від її імені, виражений у встановленій законом формі, доступній для сприйняття третіми особами. У вузь-
91
кому змісті повноваження представника — це коло дій, які він вправі вчинити стосовно третьої особи в межах покладеного на нього обов'язку.
Для того, щоб пізнати юридичну природу повноважень представника в суді, необхідно відрізняти повноваження представника в суді від суб'єктивних прав самого представника. У більшості випадків повноваження представника в суді виникають у рамках цивільноправових правовідносин, а реалізуються в рамках інших процесуальних правовідносин.
Повноваженням процесуального представника властиві наступні ознаки, які не дозволяють визначати їх як суб'єктивні права: 1) права та обов'язки, що становлять зміст повноваження, передаються особою, яку представляють, представникові на час, а не назавжди; 2) ці права та обов'язки одночасно залишаються правами та обов'язками особи, яку представляють; 3) наділення повноваженнями представника не означає, що він буде здійснювати права та обов'язки за особу, яку представляє, а означає, що він буде допомагати останній реалізовувати її процесуальні права та обов'язки.
Повноваження процесуального представника одночасно є його правами і обов'язками стосовно суду. Повноваження входять в зміст правовідносин між судом і представником. Реалізація повноваження провадиться вольовими діями процесуального представника. Процесуальний представник пред'являє повноваження, що означає необхідність зустрічного волевиявлення владного державного органу — прийняти або відмовити в прийнятті повноважень процесуального представника.
Процесуальний представник, надаючи юридичну допомогу особі, яку він представляє, здійснює не повноваження, а свої власні суб'єктивні права та обов'язки. Обсяг прав і обов'язків процесуального представника (коло дій, які він вправі і повинен вчинити) і обсяг повноважень, переданих особою, яку представляють, представникові, не збігаються, тому що перші значно ширше других. При цьому діюче цивільне процесуальне законодавство не містить окремої норми, яка встановлює перелік прав і обов'язків процесуального представника.
Повноваження представників прийнято підрозділяти на два види: загальні і спеціальні.
До загальних належать ті, без яких не може обійтися представник, захищаючи інтереси своїх довірителів. Ними охоплюється право знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії з документів, залучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, участь у судових засіданнях, надання доказів, участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які
92
беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання і відводи, давати усні та письмові пояснення суду, надавати свої докази тощо. Ці повноваження докладно не перелічуються в уповноважуючих документах або навіть не вказуються взагалі.
Спеціальні повноваження судового представника стосуються здійснення найбільш важливих дій, пов'язаних з розпорядженням об'єктом процесу, визначенням характеру судового захисту. Спеціальні повноваження передбачені в ст.31 ЦПК: зміна підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмова від позову, визнання позову повністю або частково, пред'явлення зустрічного позову, укладення мирової угоди, оскарження рішень суду, вимога виконання судових рішень. Щоб між довірителем і представником не відбулося будь-яких непорозумінь із приводу таких дій, повноваження на їхнє здійснення повинні спеціально обмовлятися в уповноважуючому документі.
Практичне значення розподілу повноважень судового представника на загальні і спеціальні полягає в тому, що реалізація законним представником спеціальних повноважень від імені та в інтересах недієздатних, обмежено дієздатних, а також безвісно відсутніх осіб поставлена під контроль органів опіки та піклування. Що ж стосується інших випадків законного представництва, а також договірного і громадського, то право судового представника на здійснення процесуальних дій розпорядницького характеру повинно бути спеціально обумовлено в дорученні або іншому прирівняному до нього документі. У разі відсутності подібного застереження в документах, що засвідчує повноваження представника, останній не вправі вчиняти, а суд не вправі дозволяти судовому представникові вчиняти процесуальні дії, передбачені ст. 31 ЦПК.
У літературі зазначається, що «істотним для повноваження є його «особистий» характер, обумовлений особисто-довірчими відносинами при добровільному представництві та особисто-сімейними — при обов'язковому»[44] . Однак повноваженню представника в суді дана ознака не властива. Мотивами, що спонукають надати повноваження певному суб'єктові, як правило, є: кваліфікація, досвід, знання, ділова характеристика тощо.
Стаття 42 ЦПК визначає порядок оформлення повноважень представника. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:
1) довіреністю фізичної особи;
2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;
3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність фізичної особи повинно бути посвідчено нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.
Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.
Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.
Дія довіреності, виданої на здійснення представництва в суді, припиняється на підставах, передбачених ст.248 ЦК: внаслідок закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, що її видала; відмови представника від здійснення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
Крім того, представництво за довіреністю може бути припинене у зв'язку зі скасуванням довіреності (ст.249 ЦК) і у зв'язку з від мовою представника від здійснення дій, визначених довіреністю дорученням (ст.250 ЦК). ■ ,
Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю Повинен бути сповіщений суд шляхом подачі письмової заяви або усної заяви, зробленої в судовому засіданні.
При відмові представника від наданих йому повноважень представник не може бути по цій же справі представником іншої сторони.
Рекомендована література:
Баранов В., Приженникова А. Актуальные проблемы участия представителя в гражданском процессе // Арбитражный и гражданский процесс. — 2006. — № 2. — С.32-37.
Калачева СЛ., Калачев Е.С. Адвокаты и представители в гражданском процессе. — М.: Приор, 2001.
94
Ковтун Л. Представництво в цивільному процесі: окремі проблеми // Право України. — 2004. — № 1. — С.139-143.
Колоколова 9.Е. Адвокат — представитель в гражданском процессе России. — М.: Юрлитинформ, 2005.
Павлуник І А. Представництво в цивільному процесі України. — К., 2002.
Павлуник І А. Представництво консулами іноземців у цивільному процесі України // Право України. — 2002. — № 10. — С.136-141.
Халатов СА. Представительство в гражданском и арбитражном процессе. — М.: Норма, 2002.
Штефан М.И., Дрижчаная Е.Г., Гусев Е.В. Представительство граждан в суде. — К., 1991.
Розділ 8
ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ.
ПІДСУДНІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ
Питання теми:
1. Поняття цивільної юрисдикції.
2. Поняття і види підсудності.
3. Підстави і порядок передачі справи з одного суду до іншого.
1. Поняття цивільної юрисдикції
В перекладі з латинської мови юрисдикція (зигізйісііо) означає «суд, судочинство», тобто розгляд і вирішення правових питань судом. В сучасних умовах поняття юрисдикції має декілька значень. По-перше, юрисдикція розуміється як повноваження (право) на здійснення діяльності з владного вирішення компетентними органами різних питань, що виникають у сфері застосування права, наприклад, влада цивільного суду[45]. По-друге, юрисдикцією називають також ту сферу (те коло питань), на яку розповсюджуються юрисдикційні повноваження тих або інших органів[46]. І, по-третє, під юрисдикцією розуміється діяльність всіх правозастосовчих органів з розгляду і вирішення цивільних, кримінальних і адміністративних справ[47].