1) судовий збір є обов'язковим платежем за дії, що вчиняються судом у зв'язку з розглядом та вирішенням, переглядом справи і видачею документів. Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються із сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної судом, огляд доказів за місцем їх перебування тощо;
2) розмір судового збору визначений законодавством і залежить від характеру і ціни позову. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору і ціни позову та відрізняється за кожною конкретною справою залежно від фактично вчинених витрат;
3) судовий збір в усіх справах, що розглядаються судами в Україні, сплачується або стягується до бюджету держави. Сума судових витрат вноситься на депозитний рахунок суду з наступною їхньою виплатою експертам або перекладачам.
Інститут судових витрат нерозривно пов'язаний із проблемою доступності правосуддя з цивільних справ, що проявляється в наступних положеннях:
1) доступність правосуддя прямо пов'язана з можливістю для осіб, які звертаються до суду (а так само й тих, які залучаються до судового процесу), витримати тягар всіх пов'язаних із цим витрат. Якщо судові витрати непомірно великі, є непосильними для більшості таких осіб, тоді ситуацію з доступністю правосуддя не можна визнати нормальною;
2) якісне правосуддя, що забезпечує ефективний правовий захист при справедливому судовому провадженні в розумний строк, об'єктивно не може бути дешевим. У той же час якщо правосуддя не відповідає пред'явленим до нього вимогам, не забезпечує ефективний захист прав, а суд не є незалежним та неупередженим, тоді
. і право доступу до правосуддя не може вважатися гарантованим;
3) змагальний процес передбачає професійне юридичне представництво на всіх його стадіях, а це неминуче робить судовий процес дорожчим, збільшуючи витрати тих, хто бере участь у цьому процесі. Тим часом неможливість звернутися до послуг професійного юридичного представництва означає фактичне утруднення доступу до правосуддя;
4) можливості держави, яка існує за рахунок коштів платників податків, з фінансування правосуддя, забезпечення права доступу до суду не безмежні.
Отже, значна частина витрат, пов'язаних із здійсненням правосуддя, покладається на самих цих осіб, що загалом є справедливим[54].
Зазначені положення вказують на те, що, судові витрати — самостійна проблема, яка вимагає свого вирішення: з одного боку, необхідно не допустити непомірної дорожнечі процесу для осіб, які беруть участь у змагальному процесі, а з іншого — забезпечити якісне та справедливе правосуддя з цивільних справ, що вимагає чималих витрат.
Як зазначає Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10 травня 2006 року, судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав.
Судовий збір — це законодавчо фіксована грошова сума, що стягується з фізичних і юридичних осіб у дохід держави за здійснення в їхніх інтересах дій при розгляді та вирішенні справи у суді.
Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст. 79 ЦПК), а саме Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (далі— Декрет) зі змінами і доповненнями, а також Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 № 15.
Розрізняють два види судового збору: простий і пропорційний. Простий судовий збір обчислюється у твердих ставках — у розмірах частин офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а пропорційний — у відсотковому вираженні до ціни позову.
Ціна позову — це грошове вираження майнових претензій позивача, що визначається розміром грошової суми, яка стягується, або вартості майна, що відшукується.
Згідно зі ст.80 ЦПК ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна; 3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більш ніж за шість місяців; 4) у позовах про строкові платежі й видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більш ніж за три роки; 5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки; 6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більш ніж за один рік; 7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більш ніж за один рік; 8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більш ніж за три роки; 9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості; 10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового абору вирішується відповідно до закону (ч.І ст.83 ЦПК).
Згідно зі ст.З Декрету судовий збір стягується в наступних розмірах: із позовних заяв — 1 відсоток ціни позову, але не менше З неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; із позовних заяв про розірвання шлюбу — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з ініпих позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; із заяв у справах особливого виробництва — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; із апеляційних скарг на рішення судів і
119
скарг на рішення, що набрали законної сили — 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви або скарги, а з майнових спорів — ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Пільги щодо сплати судового збору можна розділити на два види: 1) звільнення від сплати судового збору; 2) відстрочка (розстрочка) сплати судового збору.
Звільнення від сплати судового збору здійснюється на підставі закону залежно від характеру спору або від суб'єкта спору. Згідно зі ст. 4 Декрету від сплати судового збору звільняються:
1) позивачі — робітники та службовці — за позовами про стягнення заробітної плати та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин (п.1);
2) позивачі — за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції (п.2);
3) громадяни — з апеляційних скарг і скарг на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу (п.З);
4) позивачі — за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника (п.4);
5) позивачі — за позовами про стягнення аліментів (п.5);
6) сторони — із спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов'язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (п.6);
7) позивачі — за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином (п.8);
8) державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі — за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав (п.10);
9) громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; інваліди ВеликоШітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди І та II груп (п.18);
10) Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави (п.ЗО);
11) громадяни— за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових та майнових внесків, які були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб, які залучають кошти та майно громадян (п.37);
12) громадяни — за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів при наданні психіатричної допомоги (п.41).