170
лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31) і т.п. Зважаючи на те, що Конституція України має характер основного нормативного акта, що закріплює основні положення національного правопорядку, передбачити у ній всі особисті немайнові права неможливо. Тому законодавець надав можливість закріпити окремі особисті немайнові права фізичних осіб у ЦК України, а саме:
1) право на особисті папери (ст.ЗОЗ ЦК). Під особистими паперами варто розуміти відповідні документи, які містять інформацію про особисте життя фізичної особи. До них законодавець, зокрема, відносить документи, фотографії, щоденники або інші записи, особисті архівні матеріали. Особисті папери належать фізичній особі на праві власності. Право на особисті папери містить у собі можливість давати згоду або забороняти ознайомлення з особистими паперами, їх використання і розпорядження ними;
2) право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень і інших видів кореспонденції (ст. 306 ЦК). Поняття «кореспонденція» охоплює не тільки письмову кореспонденцію (прості і рекомендаційні листи, поштові картки, бандеролі, секограми, а також пакети, мішки «М»), але і всі інші види кореспонденції (телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення, повідомлення електронною поштою, пейджером, 8М8-повідомлення). При цьому законодавець встановлює, що всі види кореспонденції, які є матеріалізованими об'єктами, наприклад листи, телеграми тощо, перебувають у власності фізичної особи. Однак для поширення режиму таємниці зовсім не обов'язково, щоб ця кореспонденція містила інформацію про обставини особистого життя фізичної особи. ЦК охороняє абсолютно всі види кореспонденції, навіть коли вона містить винятково майнову цінність, наприклад бандеролі.
Право на таємницю кореспонденції означає можливість використати листи, телеграми та інші види кореспонденції тільки за згодою особи, що направила їх, і адресата незалежно від того, відправлена ця кореспонденція на домашню, службову або іншу адресу.
Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ЦК України (ст. 186 ЦПК).
Згода автора кореспонденції та адресата відправлення повинна бути виражена в стверджувальній формі прямо, без будь-яких умов, у письмовому виді або усно. Згода необхідна не тільки на оголошення всього документа, але і на окремі його частини, витяги з документа, якщо тільки вони мають доказове значення.
Відсутність згоди є перешкодою до оголошення і дослідження документа у відкритому судовому засіданні. У цьому випадку суд
171
виносить ухвалу про розгляд справи в закритому судовому засіданні, на якому присутні особи, які беруть участь у справі, представники, перекладач. У залі судового засідання можуть перебувати особи, між якими велося листування, експерти, які проводять дослідження документа, а також свідки, допитані щодо фактів, наведених у документі. Після оголошення документа у закритому судовому засіданні головуючому варто звернутися до всіх присутніх при оголошенні із проханням утриматися від подальшого поширення відомостей особистого характеру, які їм стали відомі в ході судового розгляду.
Письмові докази оцінюються судом відносно дотримання вимог до їх форми і змісту. Відносно форми документа повинна бути врахована компетентність органу, що видав документ, і відповідність самого документа встановленим вимогам. За змістом документ повинен відповідати наступним вимогам: а) виходити дійсно від тієї особи, що зазначена в тексті як його автор; б) текст повинен відповідати намірам особи, від імені якої виходить; в) зміст документа з точки зору відомостей, що викладаються у ньому, повинен відображати дійсне положення речей.
Невідповідність документа цим вимогам є підставою його заперечування, що можливо шляхом заяви спору про підробку або заперечування документа по суті.
Консультації та роз'яснення спеціаліста. При дослідженні доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) спеціалістів.
Згідно з ч.4 ст.190 ЦПК викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до справи, отже, письмові роз'яснення (висновки) спеціалістів можна із впевненістю віднести до різновидів письмових доказів.
Через те, що консультації та роз'яснення спеціалістів не закріплені в законі як ОЕ<ремі засоби доказування, у науковій літературі склалися дві точки зору з цього приводу. Перша точка зору полягає в тому, що суд може залучати спеціалістів тільки для надання безпосередньої технічної допомоги при дослідженні письмових або речових доказів, допиті свідків, тому їх пояснення і консультації доказами не є. Представники іншої точки зору ставлять питання про визнання спеціаліста суб'єктом судового доказування тому що його консультації і роз'яснення мають доказове значення.
На наш погляд, природа застосування спеціалістом професійних знань дозволяє розрізняти: діяльність, спрямовану на сприяння суду в здійсненні процесуальних дій (доказового значення не має), і діяльність з надання інформації довідкового або дослідного характеру, яка не потребує проведення дослідження (такі пояснення, що надаються у ПИСЬМОВОМУ ВИДІ , можуть мати доказове значення). На-
приклад, одна справа — коли спеціаліст у цивільному процесі здійснює фотографування або кінозйомку письмового або речового доказу або допомагає в застосуванні спеціальних способів відтворення аудіовідеозапису, і інша справа — коли спеціаліст констатує, виходячи із професійних знань і досвіду, платіжність чеку, неможливість розподілу речі в натурі без заподіяння шкоди для неї.
Наділення пояснень і консультацій спеціалістів повноцінною доказовою силою особливо важливе у зв'язку з появою нових засобів доказування, таких як аудіо- і відеозапис, а так само модернізацією колишніх, приміром, письмових доказів, виконаних у цифровій формі, або в традиційній графічній, але переданих за допомогою факсимільного, електронного та іншого зв'язку. Вся справа в тому, що в умовах технічного прогресу суду стає усе важче встановлювати вірогідність тих або інших відомостей, які виходять з названих засобів доказування, внаслідок чого йому може знадобитися допомога спеціаліста.
Розвиток і розширення комп'ютерної мережі неминуче приводить до збільшення кількості письмових доказів, отриманих за допомогою електронної техніки.
Питання про документи, виготовлені з використанням електроннообчислювальної техніки, має два аспекти. По-перше, підготовка та передача документів з використанням ЕОМ. По-друге, авторизація цих документів, тобто використання системи електронного підпису.
Найбільше поширення електронний документообіг отримує при укладенні і виконанні договорів.
Записи ЕОМ за своїми характеристиками правомірно визнаються документами, оскільки мають, по-перше, ознаки документа, що має юридичну силу. Юридичну силу документам надає присутність необхідних реквізитів: найменування організації,'ім'я автора документа, місцезнаходження організації, дата виготовлення документа, код особи, відповідальної за виготовлення документа, код особи, яка затвердила документ. По-друге, документ повинен бути таким, який може прочитати людина. Таким вважається документ, що містить загальнозрозумілу інформацію, роз-шифровку закодованих даних. Ця вимога випливає із загальних правил судочинства, що передбачають безпосередність сприйняття суддями інформації, яка міститься в джерелах доказів.
Стосовно до питання про електронно-цифровий підпис, використовуваний під час підписання документа, необхідно відзначити наступне. Підпис являє собою набір знаків і символів і в силу цієї обставини технічної властивості не може існувати в загальнодоступному для розуміння людини виді. При виникненні питання про авторство і дійсність підпису призначається судова експерти-
173
за. У цьому випадку для суду немає принципового розходження в тому, чи варто встановити дійсність підпису, представленого в електронному виді, або у звичайному — рукописному. Відмінність полягає лише у вигляді експертизи, яку необхідно провести при встановленні авторства або дійсності підпису — графологічної або технічної. Письмові докази не мають яких-небудь переваг перед іншими засобами доказування, вони оцінюються судом нарівні з усіма зібраними в справі доказами в їхній сукупності. Жодні докази, у тому числі і письмові, не мають для суду заздалегідь установленої сили.
Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 65 ЦПК).
У цивільному процесі речові докази характеризуються наступними ознаками:
1) як джерело відомостей про факти тут виступає матеріальний об'єкт. Ним можуть бути найрізноманітніші предмети неорганічного і органічного походження: ушкоджені меблі, зіпсований костюм, підроблений документ, транспортний засіб, продукти харчування тощо;
2) у речових доказах фактичною інформацією служать ознаки матеріального об'єкта, які сприймаються наочно. Суд та інші учасники процесу пізнають цю інформацію, як правило, візуальним шляхом;
3) речові докази повинні бути отримані судом з дотриманням установленого законом порядку, тобто процесуальним шляхом.
Предмет, що фігурує по цивільній справі як речовий доказ, одночасно може бути і доказом, і об'єктом спору.
На відміну від письмового доказу, чий зміст свідчить про наявність або відсутність фактів у справі, речовий доказ свідчить про факти зовнішнім виглядом, певними властивостями, якостями. Крім того, речові докази незамінні внаслідок індивідуальних особливостей, а письмовий доказ може бути замінений іншими засобами доказування.