2) мирова угода може бути формою конкретизації спірного права. Учасники спору у випадках, коли зміст суб'єктивного права не регламентований законом, своєю угодою можуть визначити його зміст. Така угода не є угодою в цивільно-правовому значенні, тому що не спрямована на встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків. У той же час вплив такої мирової угоди на спірне право відрізняється від простого підтвердження існування допроцесу-альньїх правовідносин, тому що суб'єктивне право не просто змінює свій стан, але і знаходить конкретний зміст. Наприклад, мировою угодою можуть бути визначені частки в праві спільної власності;
3) мирова угода може встановлювати, змінювати або припиняти права та обов'язки для осіб, які її уклали. У випадку якщо мирова угода укладена по спору з цивільних правовідносин, вона є цивільно-правовим договором.
Таким чином, мирова угода може змінювати правовідносини між особами, які її уклали. Правовідносини можуть змінюватися у двох напрямках — по лінії її змісту і по лінії суб'єктів. Однак судовою мировою угодою не моясе бути змінений суб'єктний склад правовідносин, тому що це суперечить суті такої мирової угоди.
Крім мирової угоди, що укладається в суді відносно розглянутої справи (судової мирової угоди), виділяється мирова угода, укладе-
на поза межами судового процесу (позасудова мирова угода). Остання є різновидом угоди, юридичним фактом і при наступному розгляді спору в суді підлягає доказуванню у судовому процесі на загальних підставах.
Відмова від позову, визнання позову, укладання мирової угоди можливі також у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Рекомендована література:
Добровольский АА., Иванова СЛ. Основные проблемы исковой формы защиты права. — М.: Изд-во Моск.ун-та, 1979.
Исаенкова О.В. Иск в гражданском судопроизводстве: Учебное пособие.— Саратов, 1997.
Кожухарь А.Н. Право на судебную защиту в исковом производстве.
— Кишинев: Штиинца, 1989.
Осокина Г.Л. Иск (теория и практика). — М.: Городец, 2000.
Ровний В.В. Конкуренция исков в российском гражданском праве. — Иркутск, 1997.
Руденко Е. Взаимосвязь двух правомочий: процессуальной сторони и материально-правовой сторони права на иск // Арбитражный и гражданский процесс. — 2005. — № 8. — С.7-11.
Сульженко Ю. Реалізація права на судовий захист у суді першої інстанції// Право України. — 2005. — № 7. — С.89-94.
Тимченко Г. Мирова угода в науці цивільного процесуального права // Право України. — 2004. — № 8. — С. 104-107.
Щеглов В.Н. Иск о судебной защите гражданского права. — Томск,1987.
Розділ 15 ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ
Питання теми:
1. Поняття і значення відкриття провадження у справі.
2. Позовна заява і порядок виправлення її недоліків.
3. Прийняття позовної заяви.
4. Правові наслідки відкриття провадження у справі.
5. Забезпечення позову.
1. Поняття і значення відкриття провадження у справі
Відкриття провадження у справі — стадія цивільного процесу, на якій суд вирішує питання про відкриття провадження по конкретній цивільній справі в суді першої інстанції, перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реалізації даного права.
Процесуальна діяльність по відкриттю провадження у справі в суді першої інстанції має велике значення для забезпечення права на судовий захист і реалізації всього комплексу завдань і цілей цивільного судочинства. Саме тут вирішується питання про наявність умов, з якими закон пов'язує саму можливість виникнення провадження в суді загальної юрисдикції щодо розгляду та вирішення по суті конкретної цивільної справи. Наявність таких умов для звернення заінтересованої особи за судовим захистом і дотримання нею установленого законом порядку звернення ставить в обов'язок судді відкрити провадження у цивільній справі шляхом постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Лише після цього, за загальним правилом, і стають можливими виникнення і зміна по справі всієї сукупності цивільних процесуальних правовідносин.
Отже, без відкриття провадження у цивільній справі в суді першої інстанції неможливі судовий захист порушених або оспорюва-
216
них прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій, охорона державних і суспільних інтересів, а також досягнення факультативних цілей судочинства[78].
У відповідності з ЦПК судовий процес по цивільній справі може бути розпочатий лише на підставі поданого в суд заінтересованою особою або від імені заінтересованої особи позову.
У випадках, встановлених законом, звернутися в суд в інтересах заінтересованої особи можуть Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи (ч.І ст.45 ЦПК).
Відповідно до принципу диспозитивності в цивільному процесі не допускається порушення цивільних справ за власною ініціативою суду.
Зміст та значення стадії відкриття провадження у справі однакові у всіх видах цивільного судочинства, по всіх цивільних справах.
Позовна заява направляється в суд поштою або подається позивачем, його представником на особистому прийомі судді. Питання про відкриття справи вирішується суддею одноособово.
Суддя, ознайомившись із поданою позовною заявою, повинен зробити одну із процесуальних дій, передбачених ЦПК:
— відкрити провадження у цивільній справі (ч.І ст.122 ЦПК);
— відмовити у відкритті провадження у справі (ч.2 ст.122
ЦПК);
— залишити позовну заяву без руху (ч.І ст.121 ЦПК); — повернути позовну заяву (ч.З ст.121 ЦПК).
Позовна заява — установлена законом форма звернення до суду за вирішенням спору про суб'єктивне право.
Позовна заява являє собою за чинним законодавством єдиний спосіб об'єктивізації позову. Останній може бути пізнаний тільки через прояв у відповідній заяві. Відповідність позову і позовної заяви підлягає вимогам діалектики взаємозв'язку змісту та форми. Разом з тим позовна заява має власний зміст (реквізити, установлені законом) і письмову форму[79]. Письмова форма позову дозволяє чітко фіксувати зміст заявлених вимог, їх відповідність закону,
час і місце пред'явлення позову, оперативно виявляти та усувати недоліки і помилки, допущені заявником. Таким чином, форма позовної заяви — одна з діючих гарантій права позивача та відповідача на судовий захист.
Згідно зі ст.119 ЦПК позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача й відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.
Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подачі (ч.З ст.119 ЦПК). У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч.б ст.119 ЦПК). Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст.119 ЦПК).
Вищенаведені відомості, що підлягають обов'язковому включенню в позовну заяву, можна розділити на кілька груп:
а) відомості вступного характеру (найменування суду, до яко
го подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання або місцезнаходження; ціна позову);
б) відомості, що належать до опису обставин справи та моти вування заявлених вимог (факти підстави позову, вказівка на до кази, їх підтвердження);
в) відомості резолютивного характеру (вимоги позивача до, кожного з відповідачів, їх зміст та розмір, а також підпис особи, яка звернулася до суду, або її представника);
г) додаткові відомості (перелік додатків, інші дані, необхідні
для вирішення питання про прийняття позовної заяви).
Деякі вчені-юристи підрозділяють реквізити позовної заяви на конститутивні і змістовні[80].
Конститутивними варто визнати всі елементи заяви в сукупності, тому що без кожного з них вона втрачає властивість цивільного процесуального документа. Найменування суду, відомості про сторони, що сперечаються, підпис заявника, а також документ, що засвідчує повноваження судового представника, визначають (конститують) звернення заінтересованої особи як процесу-
альний документ. їх відсутність робить заяву такою, що не має юридичного значення, у зв'язку з чим суддя залишає її без руху.
Змістовну частину утворюють відомості про предмет розгляду і вирішення спору про право, вимоги позивача і докази, що підтверджують позовні вимоги. Будь-які погрішності у викладі зазначеної інформації можуть привести до того, що суд відмовить у задоволенні позову.
ЦПК не вимагає, щоб позовна заява обов'язково містила правову кваліфікацію спірних правовідносин, тобто посилання позивача на норми права, на яких він засновує свою вимогу (так звана правова підстава позову). Однак оскільки позов — правова вимога, вказівка в позовній заяві норм права, на яких засновані вимоги позивача, уявляється вкрай бажаною. Позовні заяви, які подають Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи, що здійснюють захист прав, свобод і інтересів інших осіб, обов'язково повинні містити посилання на відповідні норми права.