Протягом трьох днів Орган представництва надсилає стислий виклад Рішення Стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, прямо причетним до справи, за якою постановлено Рішення, разом з копією оригінального тексту (ст.5).
З метою виконання заходів загального характеру держава забезпечує переклад та опублікування повних текстів Рішень українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Суду юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників. Автентичність перекладу повних текстів Рішень засвідчується Органом представництва. Визначення видання, яке здійснюватиме переклад та опублікування повних текстів Рішень, а також замовлення необхідної кількості примірників видання з метою забезпечення судів, органів прокуратури, юстиції, внутрішніх справ, служби безпеки, установ виконання покарань, інших зацікавлених суб'єктів провадяться на конкурсній основі Органом представництва. Забезпечення суддів опублікованим перекладом повних текстів Рішень покладається на державний орган, який
відповідальний за організаційно-матеріальне забезпечення судів (ст.6).
Рекомендована література:
Авдюков М.Г. Судебное решение. — М.: Госюриздат, 1959.
Ґурвич МА.. Судебное решение. Теоретические проблемы. — М.: Юрид. лит.,1976.
Жилин ГА. Суд первой инстанции в гражданском процессе. — М.:Юрайт-М, 2001.
Зайцев И.М. Судебное решение как процесуальный документ // Российская юстиция. — 1995. — № 4.
Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. — М., 1966.
Полумордвинов Д.И. Законная сила судебного решения. — Тбилиси, 1964.
Ткачев Н.И. Законность и обоснованность судебных постановлений по гражданским делам. — Саратов, 1987.
Фазікош Г. Юридична та соціальна природа судового рішення в цивільному судочинстві: сучасні наукові погляди // Право України. — 2001. — № 3. — С.57-60.
Чечина НА. Норма права и судебное решение. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1961.
Розділ 19 ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ
Питання теми:
1. Поняття і значення заочного розгляду справи.
2. Умови і порядок ухвалення заочного рішення.
3. Зміст заочного рішення.
4. Оскарження заочного рішення.
5. Повноваження суду та підстави скасування заочного рішення.
1. Поняття і значення заочного розгляду справи
Судова практика свідчить про те, що відповідачі не завжди прагнуть брати участь у змагальному цивільному судочинстві. Становище, що склалося, обумовлене рядом причин, у тому числі і усвідомленням відповідачами законності та доведеності позовних вимог, які до них пред'являються, невмінням захиститися від пред'явленого позову, незнанням процесуальних правил судочинства, небажанням звертатися за допомогою адвокатів тощо. Тому в результаті подібної неявки відповідачів суди змушені відкладати розгляд справи, з чого випливає ряд негативних наслідків (порушення строків розгляду справ, збільшення судових витрат).
На сьогоднішній день у світовій юстиції існують дві основні концепції заочного провадження:
а) вважається , що відповідач, який не з'явився в судове засідан ня або ухиляється від участі в процесі, визнав пред'явлений йому позов. Презюмоване визнання позову з боку відповідача звільняє позивача від необхідності подання доказів у справі (англо-американський цивільний процес);
б) неявка відповідача не розглядається як визнання ним пред' явленого позову і не надає позивачеві ніяких додаткових процесу альних прав. Позивач у цьому випадку не звільняється від обов'яз ку подання доказів по пред'явленому позову, а суд — від обов'язку
290
розгляду цих доказів і перевірки обґрунтованості заявлених вимог. Дана концепція виходить з припущення, що неявка відповідача в суд могла бути викликана або незнанням відповідача про пред'явлений позов, або обставинами, які перешкодили його явці в суд (французьке цивільне судочинство).
Цивільний процесуальний кодекс України, на перший погляд, сприйняв французьку концепцію. Згідно зі ст. 225 ЦПК розгляд справи і ухвалення заочного рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими ЦПК. Отже, позивач не звільняється від обов'язку подання доказів, а суд — від обов'язку досліджувати ці докази. При цьому, якщо позивач не доведе заявлені вимоги, суд ухвалить рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Однак стверджувати, що сучасне процесуальне законодавство України сприймає французький варіант заочного провадження в «чистому» виді, було б не зовсім правильним. За національним законодавством відповідач, який не був присутнім у судовому засіданні, не вважається таким, що визнав пред'явлений йому позов, тобто не обвинувачується неявкою в суд. У той же час покладання на нього обов'язку по доведенню поважності причин відсутності при розгляді справи дозволяє дійти висновку, що відповідач, який не з'явився, вважається винним у неявці, поки не буде доведене протилежне. Таким чином, концепція українського законодавства являє собою поєднання елементів двох розглянутих вище концепцій одночасно: і обвинувачення відповідача неявкою, і неставлення йому це в провину[107].
Інститут заочного рішення, введений у ЦПК України, спрямований, з одного боку, на розширення судового захисту суб'єктивних прав громадян і організацій, свободи (принципу диспозитив-ності), а з іншого боку — на припинення можливості зловживання суб'єктивними процесуальними правами і встановлення відповідальності за зловживання ними.
Заочне провадження — це порядок розгляду і вирішення конкретної цивільної справи у випадку неявки відповідача, належним чином сповіщеного про час і місце судового засідання, що не повідомив про причини неявки, якщо він не просив розглядати справу за його відсутності і якщо проти цього не заперечує позивач.
Значення заочного провадження:
1) значне прискорення вирішення справи;
2) підвищення рівня відповідальності сторони за свої дії (бездіяльність);
3) запобігання тяганини та зловживання процесуальними правами з боку відповідача.
Таким чином, інститут заочного рішення покликаний забезпечувати право позивача на судовий захист і припиняти можливість зловживання процесуальними правами з боку несумлінного відповідача. Разом з тим несумлінною може виявитися і сторона, яка порушила справу. Саме тому законодавець повинен забезпечити реалізацію прав обох сторін. Однією з таких гарантій для відповідача повинен бути спрощений порядок оскарження заочного рішення.
У випадку неявки відповідача суд повинен роз'яснити позивачеві його право на розгляд справи в порядку заочного провадження. Одночасно позивачеві необхідно роз'яснити його право на розгляд справи у звичайному порядку. При цьому суд обов'язково повинен вказати особливості того або іншого провадження і які наслідки спричиняє ухвалення звичайного або заочного рішення в справі. Далі хід процесу буде повністю залежати від волевиявлення позивача і може розвиватися у трьох напрямках:
1) у випадку, якщо позивач заперечує проти розгляду справи та заявляє клопотання про відкладення розгляду справи і повторний виклик відповідача, суд вправі задовольнити клопотання позивача і відкласти розгляд справи, якщо вважає неможливим розгляд справи в даному
судовому засіданні за відсутності відповідача;
2) якщо позивач обирає звичайний порядок розгляду справи, суд повинен розглянути справу у звичайному провадженні та ухвалити звичайне рішення;
3) якщо позивач не заперечує проти розгляду справи в порядку заочного провадження і ухвалення заочного рішення, суд вчиняє відповідно до цього волевиявлення.
Розгляд справи в порядку заочного провадження і ухвалення заочного рішення можливі за наявності наступних умов:
1) неявка відповідача. Передбачається, що факт неявки відпо відача при заочному рішенні повинен розглядатися як наслідок відсутності в нього реальних заперечень проти заявленого позову, визнання ним безперспективності судового захисту.
При участі в справі декількох відповідачів розгляд справи в порядку заочного провадження можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів;
2) належне повідомлення відповідача. Неявка відповідача, що є умовою заяви клопотання про ухвалення заочного рішення, не може бути наслідком недбалості позивача, який вказав неточну адресу відповідача, або недбалості суду, що не забезпечив належне повідомлення відповідача про справу. ЦПК передбачає кілька спо-
292
собів повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про час і місце
судового засідання (ст. 74-77 ЦПК);
3) згода позивача. Право вибору порядку розгляду справи (звичайного або заочного) повинне залишатися за позивачем. Дане волевиявлення повинне бути ясно виражено, тому неприпустимо ухвалення заочного рішення у випадку, якщо від позивача надійшла заява з проханням розглянути справу за його відсутності, а відповідач не з'явився в судове засідання;