Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.
387
Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст.386 ЦПК).
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду (ст.389 ЦПК).
З метою роз'яснення питань, що виникають при розгляді зазначених скарг, забезпечення правильного та однакового застосування законодавства Пленум Верховного Суду України прийняв постанову №14 від 26 грудня 2003 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження».
Рекомендована література:
Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навч.посіб. — К.: Прецедент, 2004.
Гребьонкіна Л. Виконання рішень судів про стягнення аліментів // Право України. — 2000. — № 10.
Кройтор В А., Фролов М.М., Ясинок Н.М. Исполнительное производство. — X.: Эспада, 2005.
Тертшшников В.И., ТертышниковР.В. Закон Украины об исполнительном производстве: Научно-практический комментарий. — X.: Консум, 2000.
388
Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: Навч. посіб. — К:: Атіка, 2002.
Хотенець П.В., Старшинський В.С. Коментар до Закону «Про виконавче провадження». — X.: Ксилон, 2005.
Хотинська О. Загальні аспекти відкриття виконавчого провадження // Право України. — 2003. — № 2.
Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень. — К.: Юрінком Інтер, 2001.
Щербак С. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій держави // Право України. — 2002. — № 11.
Питання теми:
1. Поняття визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду.
2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню.
3. Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
Одним із проявів державного суверенітету є неприпустимість іноземного втручання в юрисдикційну діяльність. Судові рішення не діють за межами держави, у якій вони були ухвалені. Рішення іноземних судів можуть діяти в іншій державі, якщо остання їх визнала. Обов'язку визнавати іноземні судові рішення в силу загальних норм міжнародного права не існує. Однак численні міжнародні договори передбачають взаємне визнання судових рішень.
Засноване на іноземному судовому рішенні право може вважатися існуючим тільки після того, як буде дозволене приведення даного рішення до виконання. До цього моменту іноземне рішення не наділяє будь-яким безперечним правом або будь-яким обов'язком ні особу, на користь якої відбулося рішення, ні особу, проти якої воно ухвалено[130].
Переваги визнання рішення іноземного суду по цивільному спору полягають у наступному:
1) визнання іноземного судового рішення заощаджує обом сторонам час і гроші, необхідні для іншого судового розгляду всередині країни, якщо тут виникає спір з питання, вирішеного іноземним судом;
2) скорочення навантаження судів. Встановити умови визнання судді, як правило, легше, ніж заново розглядати весь правовий спір про його фактичне і правове розуміння;
3) запобігання ухвалення таких, що суперечать одне одному, судових рішень, адже така ситуація заподіює шкоду здійсненню правосуддя, якої неможливо уникнути, якщо в різних державах повинно бути ухвалено судове рішення відносно тих самих фактичних обставин справи;
4) визнання іноземного судового рішення служить безпосередньо погодженості судових рішень у світових масштабах і тим самим інтересам порядку. Воно запобігає утворенню вільних від виконання судових рішень зон, здатних виникнути, якщо держава не визнає іноземні судові рішення і одночасно не дає повноважень на розгляд спору на її території.
Проблема виконання та визнання іноземних судових рішень є значущою для будь-якої держави. Світова практика знає лише два правових механізми вирішення цієї проблеми: екзекватура і реєстрація.
По-перше, контроль за іноземним судовим рішенням з боку суду держави, у якій його варто виконувати. Під такого роду судовим контролем розуміється визнання за іноземним судовим рішенням юридичної чинності (так звана видача екзекватури). Можливість видачі екзекватури регламентується міжнародними договорами, а порядок її видачі визначається в національному законодавстві держави, на території якої іноземне судове рішення буде виконуватися.
По-друге, рішення іноземного суду без надання йому юридичної сили країною, де воно повинно виконуватися, виконується органами виконавчого провадження в тому ж порядку, що і рішення власних судів. Такий порядок встановлюється деякими регіональними міжнародними договорами. Найбільше поширення спрощений механізм виконання іноземних рішень одержав на території держав Європейського співтовариства.
Фактично визнаючи судове рішення, держава виражає своє ставлення до нього як до юридичного факту, з яким пов'язується виникнення, зміна або припинення встановлених іноземним судом правовідносин. У зв'язку з цим визнання іноземного судового рішення являє собою юридичний акт, яким суверенна держава, поширюючи дію іноземного рішення на власну територію, виражає своє ставлення до нього як до юридичного факту, з яким пов'язується виникнення, зміна або припинення встановлених іно-
391
земним судом безспірних правовідносин[131]. При цьому іноземне рішення сприймається як остаточне, що спричиняє неможливість повторного розгляду того ж спору, і наділяється такими ж юридичними властивостями, як і судові акти держави, що його визнає, однак межі його дії не можуть бути більшими за ті, котрими воно обмежено в країні походження.
Якщо ж за характером ухваленого іноземного судового рішення воно вимагає примусового виконання, то під приведенням його до виконання варто розуміти юридичний акт, яким суверенна держава, поширюючи дію іноземного рішення на власну територію, визнає безперечність встановлених ним прав та обов'язків сторін і санкціонує примусове здійснення владних приписів, що містяться в такому рішенні. Тобто приведення іноземного рішення до виконання має на увазі одночасне визнання іноземного рішення із санкціонуванням його примусової реалізації, порядок здійснення якої закріплений у законодавстві про виконавче провадження.
Порядок визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні визначається відповідними міжнародними договорами України, Законом України від 23.06.2005 року «Про міжнародне приватне право»[132], а також розділом VIIIЦПК України.
Особливий порядок встановлений відносно виконання рішень судів країн-учасниць СНД, що регулюється Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у Цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 1993).
У цей час ведеться робота зі створення єдиного загальносвітового механізму визнання судових рішень: проект Гаазької конвенції про юрисдикцію та взаємне визнання рішень у цивільних і торговельних справах.
Рішення іноземного суду — це рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів по кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілій особі, а також рішення іноземних арбітражів і акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, які набули законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України; визнання рішення іноземного суду — це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом; виконання рішення іноземного суду — це застосування заходів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому законом.
Як випливає зі змісту статей 390, 399 ЦПК, умовами визнан ня та виконання рішення іноземного суду є наявність міжнарод ного договору України або взаємність за домовленістю асі пос з іноземною державою, рішення суду якої може виконуватися в