3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
4) якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковіст яких надана Верховною Радою України, та ЦПК, строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) в інших випадках, встановлених законами України.
Таким чином, ухвала суду про визнання рішення іноземного суду означає надання цьому рішенню правового значення на території України. Іншими словами, така ухвала означає видачу екзекватури або прийняття судом постанови, що санкціонує виконання іноземного судового рішення, надаючи йому примусову чинність. З видачею екзекватури рішення підлягає виконанню, нібито воно було прийнято в державі суду, що видав екзекватуру.
Ухвала про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені законом (ст.397 ЦПК).
На підставі рішення іноземного суду та ухвали про надання дозволу на його примусове виконання, що набрала законної сили, суд видає виконавчий лист, який надсилається для виконання в порядку, встановленому законом (ст.398 ЦПК).
Визнання рішення іноземного суду служить підтвердженням цивільних та інших прав і обов'язків у такому ж ступені, що і рішення відповідного вітчизняного суду. В одних випадках досить,
397
щоб рішення було визнано, в інших — воно повинне бути ще і виконано, тобто піддане спеціальній процедурі з дозволу виконання. Таким чином, визнання іноземного судового рішення є необхідною передумовою для його виконання, але для примусового виконання звичайно встановлюються додаткові вимоги понад ті, які є обов'язковими для визнання іноземного рішення[134].
Залежно від виду судового рішення визнання може бути простим і кваліфікованим. Просте визнання застосовується відносно до рішень, що не вимагають примусового виконання. У цьому випадку юридичні наслідки визнання пов'язані з дією властивостей неспростовності, винятковості і преюдиціальності. Просте визнання без подальшого провадження в справі можливе за відсутності заперечень з боку заінтересованої особи, які вона може заявити протягом певного часу. Встановлена законом презумпція відсутності заперечень щодо визнання рішення може бути спростована заінтересованою особою. Кваліфіковане визнання являє собою більш складну процедуру, що складається з підтвердження дії законної чинності судового рішення і санкціонування (допущення) примусового виконання. Допущення примусового виконання не відбувається автоматично, виходячи з визнання, для цього необхідна заява клопотання стягувачем протягом строку виконавчої давнини.
Отже, під визнанням іноземного судового рішення варто розуміти дозвіл дії законної чинності судового рішення, що проявляється у властивостях неспростовності, винятковості, преюдиціальності, а також допущення примусового виконання[135].
Згідно зі ст.399 ЦПК рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в-Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ай пос з іноземною державою, рішення суду якої має виконуватися в Україні.
Багатостороння Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах країн СНД (Мінськ, 22 січня 1993 р.) також передбачає визнання судових та інших рішень, що не потребують виконання (у тому числі і рішень про розірвання шлюбу).
Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, за умови, що це передбачено між-
народними договорами, згода на обов' язковість яких надана Верховною Радою України, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому ЦПК (ст.ст. 392-394) для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених законом.
До клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про визнання якого порушується клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили, якщо це не зазначено в самому рішенні;
3) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок розгляду клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, закріплений у ст.401 ЦПК.
Про надходження клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд у п'ятиденний строк письмово повідомляє заінтересовану особу і пропонує їй у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
Після подання заінтересованою особою заперечень у письмовій формі або у разі її відмови від подання заперечень, а так само, коли у місячний строк з часу повідомлення заінтересованої особи про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що заінтересовані особи повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду.
За заявою заінтересованої особи і за наявності поважних причин суд може перенести час розгляду клопотання, про що повідомляє заінтересованих осіб.
Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, провадиться суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
Неявка без поважних причин у судове засідання заінтересованих осіб або їх представників, стосовно до яких суду відомо про своєчасне вручення їм повісток про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою із заінтересованих осіб не було порушено питання про перенесення його розгляду.
За наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволен-
399
ня або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених у ЦПК.
Копія ухвали надсилається судом заінтересованим особам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
Ухвала про визнання в Україні рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ЦПК.
Рекомендована література:
Бигун ВЛ. Признание и исполнение решений иностранных судов // Правові проблеми корпоративного управління та діяльності акціонерних товариств: Матеріали для навчальних семінарів суддів. — X.: Нац.юрид.акад. України, 2002. — С.52-59.
Богуславский М.М. Международное гражданское процессуальное право в государствах СНГ // СНГ: реформа гражданского процесуального права: Материалы Международной конференции. — М.: ООО «Городециздат», 2002. — С.174-190.
Дробязкина И.В. Международный гражданский процесс: проблемы и перспективы. — СПб.: Изд-во Р.Асланова «Юридический центр Пресе», 2005.
Нашатаева Т.Н. Международное частное право и международный гражданский процесс. — М.: ОАО «Издательский дом «Городец»,2004.
Теорія та практика судової діяльності: Науково-практичний посібник. — К.: Атіка, 2007.
Шак X. Международное гражданское процессуальное право. — М.: БЕК, 2001.
Питання теми:
1. Цивільно-процесуальне положення іноземних осіб.
2. Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет.
3. Судові доручення до іноземних судів.
Правове регулювання іноземної участі у цивільному процесі має чотири основних аспекти. Перший з них пов'язаний із цивільнопроцесуальним положенням іноземців та осіб без громадянства. Другий представлений правилами, що визначають підстави і порядок пред'явлення позовів до іноземної держави та її дипломатичних представників, акредитованих в Україні. Третій являє собою міждержавну взаємодію з питань надання правової допомоги по Цивільних справах. Четвертий стосується умов визнання та виконання актів іноземних судів на території України.
Джерела правового регулювання іноземної участі у цивільному процесі України поділяються на дві групи: 1) національне законодавство; 2) міжнародні договори, в яких бере участь Україна. Національне законодавство, що спеціально належить до даного кола питань, представлено Законом України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право»[136] (далі — Закон) і розділом X ЦПК України. Більш докладні норми містяться в міжнародно-правових документах — багатосторонніх та двосторонніх договорах, учасником яких є Україна.