Проблема положення іноземців у цивільному процесі має пряме відношення до основних прав та обов'язків людини і громадя-
нина. В силу цього основним нормативним актом, що представляє зміст національного законодавства в даній сфері, є Конституція України. У відповідності зі ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Цей загальний принцип надання іноземцям національного правового режиму одержує послідовну реалізацію в галузевому законодавстві. Принцип національного режиму означає законодавче закріплення права іноземних громадян та осіб без громадянства звертатися до судів України і користуватися цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України.
Відповідно до ст. 410 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі — іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України»[137] іноземець — особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Надання іноземним громадянам та особам без громадянства національного режиму носить безумовний характер. У законодавстві України не містяться які-небудь обмеження або умови для іноземців, виконання яких необхідно для звернення до суду. Відмова в прийнятті позовної заяви іноземця можлива тільки на загальних підставах, передбачених у ЦПК (ст. 122 ЦПК).
Принцип «вільного доступу» до правосуддя, прирівнювання іноземців стосовно до цього відношення до власних громадян проводиться далеко не в усіх країнах. Так, процесуальне законодавство низки держав (Франція, ФРН, Іспанія, Італія, Англія, Індія) містить правило, спрямоване на обмеження доступу іноземних громадян у вітчизняні суди, відповідно до якого при пред'явленні позову до суду такої держави іноземець повинен внести грошову заставу щодо забезпечення судових витрат, які може понести відповідач, якщо позивачеві буде відмовлено в позові (судова застава)[138].
Положення про вільний доступ до правосуддя міститься у ст.17 Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р., відповідно до якої «от граждан одного изДоговариваю-щихся государств, имеющих место жительства в одном из зтих го-сударств и вьіступающих в судах другого из зтих государств в ка-честве истцов или третьих лиц, не может бьіть потребовано никакого залога или обеспечения в какой бьі то ни бьіло форме на оснований того, что они являются иностранцами или не имеют по-стоянного или временного места жительства в данной стране. Зто же правило применяется в отношении любьіх платежей, которьіе могли бьі бьіть потребованьї от истцов или третьих лиц в обеспече-ние судебньїх издержек».
Законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України (ч.З ст.410 ЦПК).
Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб. Правовий статус іноземної особи визначається особистим законом фізичної особи.
Згідно зі ст. 16 Закону особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності — місце перебування.
Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.
Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом. Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України (ст.17 Закону).
Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом. Цивільна дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також правом держави місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди, якщо інше не передбачено законом.
Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи регулюються особистим законом цієї особи (ст.18 Закону).
Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України (ст.74 Закону).
403
Представництво іноземних осіб. Іноземні особи можуть брати участь у цивільному судочинстві особисто або через представника, причому ЩІК надає їм можливість скористатися послугами як іноземних представників, так і представників України.
Повноваження представника оформлюються дорученням. У зв'язку з цим представник може бути наділений як загальними, так і спеціальними повноваженнями.
Для представництва в суді доручення не потрібно в наступних випадках:
1) при здійсненні законного представництва. Так, іноземний громадянин, особа без громадянства представляють інтереси своїх неповнолітніх дітей без доручення;
2) якщо іноземні громадяни, особи без громадянства є органами іноземного підприємства, організації й здійснюють представництво їхніх інтересів у суді;
3) якщо консул представляє інтереси громадян своєї країни. Відповідно зі ст.5 Віденської конвенції про консульські зносини (24 квітня 1963 р.) консульськими функціями є те, що «с соблюде-нием практики и порядка, принятьіх в государстве пребьівания, представительство или обеспечение надлежащего представитель-ства граждан представляемого государства в судебньїх и иньїх учреждениях государства пребьівания с целью получения, в соо-тветствии с законом и правилами государства пребьівания, распо-ряжений о предварительньїх мерах, ограждающих права и интере-сьі зтих граждан, если в связи с отсутствием или по другим причинам такие граждане не могут своевременно осуществить защиту своих прав и интересов».
Підсудність справ за участю іноземних осіб. Згідно зі ст. 414 ЦПК підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін, які беруть участь у спорі, проживає за кордоном, визначається законами України.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у законі.
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ст.75 Закону).
Відповідно до ст. 76 Закону суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
404
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виняткової підсудності;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач — фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа — відповідач — місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутньою або оголошення померлою особа мала останнє відоме місце проживання на території
України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Підсудність судам є виключною у таких справах з іноземним елементом:
1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України;