Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку.
Судове доручення повинне бути забезпечене апостилем — спеціальним посвідчувальним штампом. Забезпечення апостиля компетентним органом держави, в якому документ був зроблений, засвідчує дійсність підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, і в належному випадку — дійсність печатки або штампа, якими скріплений цей документ. За відсутності угоди, що передбачає інший порядок, судове доручення складається або мовою держави, яка здійснює запит, або мовою, про яку досягнута домовленість між двома зацікавленими державами, або до нього повинен бути доданий переклад на одну із зазначених мов, засвідчений дипломатичним або консульським представником держави, яка здійснює запит, або присяжним перекладачем такої держави (ст.10 Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 р.).
У багатосторонніх і двосторонніх договорах про правову допомогу питання здійснення судових доручень можуть бути врегульовані більш детально. Так, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.1 докладно регламентує процедуру виконання судових доручень на території держав — членів СНД, які беруть участь у даній Конвенції. Так, у ній закріплено зміст і форму доручення про надання правової допомоги. Прямо встановлюється можливість застосування процесуальних норм сторони, яка здійснює запит, при виконанні судового доручення, якщо вони не суперечать законодавству цієї сторони. При цьому загальне правило залишається в силі — виконуючи доручення, установа, яка здійснює запит, застосовує законодавство своєї країни (ч.І ст.8). Міститься регламентація виклику свідків, сторін, їхніх представників, експертів, вручення документів (ст. 9-11).
Таким чином, суди України виконують передані ним у встановленому порядку доручення іноземних судів за наявності міжнародного договору. Однак необхідно враховувати, що його відсутність не означає неможливості виконання судових доручень. Необхідність надання правової допомоги в таких випадках диктується правилами міжнародної ввічливості, і відмова від виконання розцінюється як недружелюбний акт.
Крім того, доручення судів України про вручення документів громадянам України, що постійно проживають за кордоном, або одержання від них доказів на території іноземної держави можуть 1 Мінська конвенція країн СНД 1993 р.
410
бути виконані консульською посадовою особою України відповідно до міжнародних договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування (ч.2 ст.80 Закону).
Рекомендована література:
Гнєздов О. Судові доручення в міжнародному цивільному процесі // Право України. — 2001. — № 6. — С.113-117.
Дробязкина И.В. Международный гражданский процесс: проблемы и перспективы. — СПб.: Изд-во Р.Асланова «Юридический центр Пресе», 2005.
Нешатаева Т.Н. Международный гражданский процесс. — М.: Дело,2001.
Свєтланов А.Г. Международный гражданский процесс. Современные тенденции.— М.: Тон-Остожье, 2002.
Свєтланов А.Г. Проблеми взаємозв'язку судочинства в міжнародному цивільному процесі // Держава і право. — 2002. — № 10. — С.41-47.
Шах X. Международное гражданское процессуальное право. — М.: БЕК, 2001.
Питання теми:
1. Поняття, система і функції нотаріату.
2. Поняття і зміст нотаріального процесу.
3. Принципи нотаріального процесу.
4. Загальні правила вчинення нотаріальних дій.
Історично виникнення нотаріату пов'язане з розвитком цивільного обігу, необхідністю сприяння його суб'єктам у здійсненні угод і закріпленні прав, що здобуваються, у юридичній формі. Нотаріат виник як інститут громадянського суспільства, що забезпечує захист приватної власності і безспірність майнових прав, охорону прав усіх учасників цивільного обігу. Протягом всієї історії розвитку держави і права нотаріат є складовою частиною правової системи будь-якої країни, оскільки здійснювані нотаріусами функції об'єктивно необхідні і широко використовуються суспільством, особливо в суспільстві з розвиненою економікою та цивільним обігом[142].
Нотпаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Організація і діяльність нотаріату в Україні регулюється Законом України «Про нотаріат»[143] (далі — Закон), Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України[144], Правилами ведення нотаріального діловодства[145] та іншими актами законодавства.
У систему нотаріату входять: а) нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси); б) нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси); в) органи виконавчої влади — у населених пунктах, де немає нотаріусів; г) консульські установи України.
Покладаючи на нотаріальні органи функцію вчинення нотаріальних дій, держава наділяє їх владними повноваженнями (компетенцією).
Законодавство про нотаріат не містить норми, що закріплює загальне правило підвідомчості справ нотаріальним органам, а прямо перелічує нотаріальні дії, що становлять у сукупності компетенцію нотаріальних органів.
Повноваження нотаріальних органів на вчинення нотаріальних дій регламентуються залежно від суб'єкта, уповноваженого здійснювати нотаріальні функції.
Нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси), вчиняють такі нотаріальні дії:
— посвідчують угоди (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та ін.);
— вживають заходів до охорони спадкового майна;
— видають свідоцтва про право на спадщину;
— видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;
— видають свідоцтва про придбання нерухомого майна, яке було предметом іпотеки;
— видають свідоцтва про придбання майна з прилюдніх торгів;
— видають дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;
— накладають заборону відчуження житлового будинку, будівлі, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
— засвідчують вірність копій документів і виписок з них;
— засвідчують справжність підпису на документах;
— засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншій;
— посвідчують факт, що громадянин є живим;
— посвідчують факт перебування громадянина в певному місці;
— посвідчують тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;
— посвідчують час пред'явлення документів;
— передають заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;
— приймають у депозит грошові суми та цінні папери;
413
—вчиняють виконавчі написи;
—вчиняють протести векселів;
—пред'являють чеки до платежу і посвідчують неоплату чеків;
—вчиняють морські протести;
— приймають на зберігання документи.
Законодавством України на державних нотаріусів може бути покладено вчинення й інших нотаріальних дій (ст.34 Закону).
Нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси), мають право вчиняти такі ж нотаріальні дії, що і державні нотаріуси, за винятком: 1) накладати і знімати заборону відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садовогр будинку, гаража, земельної ділянки, інщргр нерухомого майна; 2) видавати свідоцтво про право власності на част: ку в спільному майні подружжя у разі рмерті одного, із прдружж^; 3) видавати свідоцтво про право на спадщину; 4) вживати заходів до рхорони спадкового майна; 5) посвідчувати договори довічного утримання; 6) засвідчувати справжність підпиру на документа^, призначених для дії за кордоном, та посвідчувати доручення д^я цієї мети, а також засвідчувати справжність підпису батьків або, опікуна (піклувальника) на згоді про усинрвлення дитини (ст.Щ Закону).
Посадові особи органів місцевого самоврядування у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, мають пра^р: 1) вживати заходів до охорони спадкового майна; 2) накладати та знімати<заборону відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
У населених пунктах, де немає нотаріусів взагалі, посадові особи органів місцевого самоврядування крім зазначених дій, посвідчують; заповіти, дорученая, вірність копій документів і виписок з них, справжність підпису на документах.
Посадові особи органів місцевого самоврядування не мають права оформляти документи, призначені для дії за кордоном (ст.37 Закону).
Консульські установи України вчиняють такі нотаріальні дії: 1) посвідчують угоди (договори, заповіти, доручення тощо), крім іпотечних договорів, угод про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні; 2) вживають заходів до охорони спадкового майна; 3) видають свідоцтва про право на спадщину; 4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; 5) засвідчують вірність копій документів і виписок з них; 6) засвідчують справжність підпису на документах; 7) засвідчують справжність перекладу документів з однієї мови на іншу; 8) посвідчують факт, що громадянин є живим;