1. Представницькі функції. Світова конституційна доктрина і сучасне законодавство зберігають за главою держави функції її верховного представництва: глава держави головує на урочистих церемоніях, виступає з офіційними зверненнями до парламенту і з посланнями до нації (подібна практика широко розповсюджена у більшості президентських і напівпрездентських республік). Винятково велике значення мають представницькі функції глави держави у сфері зовнішніх зносин. Він вважається як особа, що виступає завжди від імені своєї держави в силу свого становища і не потребує ніяких на те повноважень.
2. Повноваження в галузі державного управління. В тих країнах, де глава держави наділений виконавчою владою, його повноваження в цій галузі є значні. У президентських і монократичних республіках (США, багато країн Латинської Америки, значна частина країн, що розвиваються) президент є одноособовим носієм урядової влади. Члени уряду розглядаються, звичайно, як помічники і радники президента, ним призначаються і звільняються. В США, наприклад, такі призначення проводяться ―за порадою і за згодою Сенату‖ більшістю у 2/3 голосів. Однак випадки відмови у затвердженні кандидатур, запропонованих президентом, порівняно рідкісні. У згаданих країнах глава держави відіграє вирішальну роль у визначенні програми урядової діяльності; йому належить право прийняття остаточних ухвал; від його імені і за його підписом видаються найважливіші акти виконавчої влади. Глава держави керує адміністративним апаратом і збройними силами: він призначає на вищі військові та цивільні посади (у США таких урядових чиновників – майже 3 тис.). У парламентарних республіках і монархіях, навпаки, глава держави не може призначити уряд, який не користується підтримкою парламентської більшості. Тут звертають на себе увагу хіба що дискреційні повноваження Президента Чехії, які досить значні для парламентарної республіки. Згідно з Конституцією (ст. 62) Президент Республіки: а) призначає і звільняє Прем’єрміністра та інших членів уряду; б) скликає засідання палати представників і розпускає її; в) призначає суддів Конституційного Суду; г) призначає з числа суддів Голову та заступників Голови Верховного суду; д) призначає Голову та заступника Голови Контрольної палати; е) призначає членів Ради
Чеського національного банку тощо. В літературі це пов’язується з характерною для державності цієї країни традицією, зумовленою особливою популярністю – харизмою (від грец. charisma – божественний дар). Теперішній Президент Вацлав Гавел також володіє харизмою.
3. Повноваження у сфері законодавчої діяльності глави держави неоднакові в різних групах країн. У парламентарних монархіях і республіках, як правило, главі держави належить право відкриття і закриття чергових і позачергових сесій, а в ряді країн – право дострокового розпуску парламенту. (Великобританія, Японія). У республіках і з змішаними формами правління глава держави володіє правом дострокового розпуску парламенту (нижньої палати), скликання надзвичайних сесій, повернення законопроекту для повторного обговорення, передавання його до органу конституційного нагляду, законодавчої ініціативи в конституційній сфері. На практиці і в президентських республіках глава держави зберігає досить значні засоби впливу на парламент. Тут використовується право вето на законопроекти, прийняті парламентом. Нарешті, в багатьох країнах глава держави користується правом видання власних нормативних актів. Оскільки в деяких з них конституція обмежує сферу застосування парламентського закону, президентський указ усе частіше виступає як акт, який регламентує суспільні відносини на рівних підставах із законом. У такому разі глава держави стає важливим суб’єктом нормотворчої діяльності. Винятково широкі законотворчі повноваження глави держави в країнах із монократичними режимами.
4. Зовнішньополітичні повноваження. В навчальній літературі слушно підкреслюється думка про те, що обсяг зовнішньополітичних повноважень глави держави визначається діючим законодавством, а рівень і ступінь їх реального здійснення залежать від політичної практики, звичаїв і традицій політичного життя, що склалися. Тут варто звернути увагу на те, що приписи, які характеризують повноваження глави держави у цій сфері, зустрічаються переважно в конституціях, прийнятих після Другої світової війни. При цьому в конституційному праві окреслилися такі основні напрямки здійснення цих повноважень. Це, по-перше, верховне представництво країни в міжнародних відносинах (форми різні: безпосереднє звертання до глав іноземних держав, особисті контакти, візити і зустрічі з колегами, участь у міжнародних форумах та ін.). По-друге, призначення керівника відомства закордонних справ і дипломатичних представників країни за кордоном. Крім того, при главі держави акредитуються іноземні дипломатичні представники. По-третє, в ряді країн главі держави належить право ініціативи, підготовки і проведення переговорів, особистої участі в найбільш важливих із них і підписання міжнародних договорів. По-четверте, у багатьох країнах до прерогатив глави держави належить право оголошення війни і укладання миру.
5. Повноваження в судовій сфері. За главою держави майже усіх країн світу зберігаються такі повноваження: а) призначення на судові або вищі судові посади; б) здійснення права помилування; в) головування у вищих консультативних установах, які відносяться до суддівського корпусу.
6. Надзвичайні повноваження. У багатьох країнах (США, Франція, Шрі–Ланка, Нігерія та ін.) глава держави наділений правом запровадження надзвичайного стану або використання надзвичайних повноважень. У будь-якому разі це має носити тимчасовий характер.
Отже, як вища посадова особа глава держави посідає провідне місце у системі центральних органів держави.
Щоб забезпечити нормальне здійснення функцій глави держави, у кожній країні існує певна структура допоміжних державних органів[192]. У цій структурі можна виділити три основні групи: а) органи, покликані забезпечити персональний статус глави держави; б) органи, які координують діяльність інших державних структур: в) органи, які представляють главу держави назовні.
А. Допоміжні державні органи, які забезпечують персональний статус глави держави (наприклад, Особистий двір – у монархічних державах, у США – Виконавче управління Президента республіки та ін.). Конституції багатьох країн із монархічною формою правління регулюють право на утримання Двору шляхом закріплення права на цивільний лист (ст. 67 іспанської, ст. 77 бельгійської, ст. 22 марокканської конституцій).
У Великобританії всю діяльність, пов’язану з офіційними функціями королеви, регулюють п’ять королівських департаментів із великим і дуже досвідченим штатом. До їх складу входить департамент Букінгемського палацу – офіс лордачемберлена. До королівського Дому відносяться також особистий секретар королеви, департамент королівського Дому, фінансовий департамент і штат королівських конюшень. Найбільш відповідальну роботу виконують особистий секретар королеви і лорд-чемберлен. Особистий секретар веде підготовку практично всіх її візитів та прийомів державних діячів, знайомить королеву з найважливішими новинами, редагує її промови, готує проекти промов. За свідченням особистого секретаря королеви сера Роберта Феллауза, за день Єлизавета ІІ проглядає не менш сотні адресованих їй листів. Окрім особистого секретаря, в штаті палацу існують інші посадові особи, які забезпечують персональний статус глави держави. До їх числа відносяться, наприклад,
пажі (особисті служники) і фрейліни (придворні посади). У цілому робота Двору відноситься до церемоніально-
представницької діяльності. Штати Двору в Іспанії, Швеції та Японії, звичайно, скромніші. Але і тут є винятки. В Японії, наприклад, тільки охоронців імператора є понад 900 осіб.
При республіканській формі правління глава держави – президент має також свій допоміжний апарат (наприклад, у США, такими є Апарат Білого дому – спеціальні помічники президента; у Франції апарат Президента республіки – ―дім Президента‖ – нараховує понад 500 осіб, не з його складу тільки генеральний секретар, який керує всім персоналом Єлисейського палацу (резиденції Президента), і кабінет, який забезпечує повсякденне обслуговування Президента, включаючи необхідні контакти, можуть претендувати на вказану роль). Щодо парламентарних республік, то в них апарат глави держави молочисельний.
Б. Координуючі допоміжні державні органи. До них відносяться адміністрації глав держав. У монархічних державах цю функцію виконують органи, які мають статус міністерства Двору (в Японії – управління міністерського Двору, що діє при канцелярії прем’єр-міністра; у Великобританії подібні функції покладаються на деякі департаменти королівського Двору, роботою яких керує лорд-чемберлен; у деяких державах Близького і середнього Сходу подібні органи іменуються Диванами й утворюються при урядах, оскільки монархи тут очолюють виконавчу владу. Зокрема, Диван Ради Міністрів Саудівської Аравії складається з: Генерального Секретаріату, Лічильної палати, Технічних експертів та Суду у справах боротьби із зловживанням владою). В ФРН для забезпечення функцій Федерального президента щодо взаємодії з іншими органами заснована Канцелярія. Її роботою керує начальник Канцелярії у ранзі статс-секретаря.
Підкреслимо, що існуючі в зарубіжних країнах адміністрації при главах держав, як правило, не займаються питаннями безпосереднього, оперативного управління. Персонал указаних органів являє собою т. зв. політичне чиновництво, яке особисто пов’язане з главою держави залишає свої державні посади з його відставкою.