У конституціях деяких держав перелічуються суб’єкти здійснення адміністративного нагляду: в Болгарії – це обласні керуючі; в Румунії та Монголії – префекти, в Угорщині – міністр внутрішніх справ, який діє через республіканських уповноважених.
Звичайно, в конституціях чітко визначається об’єкт і предмет адміністративного нагляду. Так, згідно зі ст. 144 Конституції Болгарії, центральні державні органи та їх представники на місцях здійснюють контроль за законністю актів органів місцевого управління, якщо це передбачено законом. Аналогічну норму фіксує ст. 122 Конституції Румунії. Розширює предмет адміністративного нагляду Основний закон Монголії: префект несе відповідальність за забезпечення на своїй території законів, рішень уряду і вищестоящих органів (ст. 61.1).
Однак чи не найповніше регулює ці питання Конституція Іспанії, яка у ст. 153 встановлює, що контроль за діяльністю органів місцевої влади здійснюється:
а) Конституційним судом – стосовно конституційності
прийнятих ними актів, які мають силу закону;
б) Урядом за поданням Державної ради – щодо здійс-
нення повноважень, делегованих місцевим органом;
в) Органами адміністративної юстиції – стосовно авто-
номного управління та його регламентарних норм;
г) Лічильною палатою – у тому, що стосується економі-
чних і бюджетних питань.
Основною формою впливу представників центральної влади на органи місцевого управління у межах адміністративного нагляду є їх право опротестувати у судовому порядку акти останніх, у випадку, якщо такі акти суперечать закону. Дія актів місцевого управління у такому випадку призупиняються. Про це сказано, зокрема, у ст. 122 Конституції Румунії.
Особливу сферу контролю центральних органів держави за місцевим управлінням складає сфера повноважень, делегованих вищими органами територіальним колективам. Контроль тут більш жорсткий і переростає в адміністративну опіку. Наприклад, п. 5 ст. 111 Конституції Намібії містить припис: "Усі нормативні акти, схвалені місцевими органами влади згідно з повноваженнями, наданими їм відповідним законом, мають бути подані на розгляд до Національних Зборів і можуть бути визнані нечинними відповідним рішенням Національних Зборів".
У літературі вказується на розповсюдженість і інших форм контролю за діяльністю органів місцевого управління. Зокрема, важливим засобом контролю є видання різних циркулярів, які встановлюють стандарти для місцевих служб. Дійовим засобом контролю визнається і безпосереднє інспектування діяльності місцевих органів різними чиновниками міністерств. У Великобританії та Скандинавських країнах контроль за певними сферами діяльності місцевих органів здійснюють омбудсмани, які мають право ставити питання про відповідальність посадових осіб за неправильне здійснення фінансово-бюджетних і деяких інших повноважень[275].
Значну роль у взаємовідносинах центральних органів державної влади із місцевими органами відіграє фінансовий контроль. Конституції деяких держав (ст. 267 уругвайської, ст. 135 болівійської, ст. 246 еквадорської, ст. 195 колумбійської конституції та ін.) фіксують право місцевих органів на формування своїх бюджетів, визначають його джерела, а також централізовані дотації держави. Ст. 141 Конституції Болгарії, наприклад, містить припис: "Держава засобами з бюджету та іншими способами допомагає нормальній діяльності громад". Румунська конституція (ст. 138) закріплює норму, згідно з якою місцеві податки і збори встановлюються місцевими радами у межах і при умовах, установлених законом. А ст. 119 Конституції Італії промовляє, що області користуються фінансовою автономією. При цьому для виконання певних завдань держава у законодавчому порядку надає окремим областям спеціальні кошти.
Нарешті, вкажемо на особливу роль судових гарантій щодо захисту органів місцевого управління. Право на судовий захист передбачається нерідко у текстах конституцій новітнього періоду. Так, згідно зі ст. 145 Конституції Болгарії місцеві громади можуть оскаржити у суді акти і дії, якими порушуються їх права. Такі спори розглядаються загальними або адміністративними судами. А відповідно до ст.ст. 149 і 150 Конституція надає право місцевим органам влади порушити у Конституційному суді спори про компетенцію між органами місцевої влади і центральними виконавчими органами.
Завершуючи розгляд даного питання, важливо підкреслити, що на ефективність тієї чи іншої форми взаємовідносин місцевих органів із державними органами, ступінь їх реалізації багато в чому впливає розстановка партійно-політичних сил на центральному і місцевому рівнях влади, інші фактори. У цілому ж можна констатувати, що в демократичних державах створений досить гнучкий і надійний механізм, який в основному забезпечує координацію зусиль усіх рівнів влади, який дозволяє враховувати різні місцеві особливості.
I
1. Австрийская Республика. Конституция и законодательные акты. – М: Прогресс, 1985.
2. Испания. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1982.
3. Италия. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988.
4. Китайская Народная Республика. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1984.
5. Конституции буржуазных государств Европы. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1957.
6. Конституции буржуазных государств: Учеб. пособие / Сост.
В.В.Маклаков. – М.: Юрид. лит., 1982.
7. Конституции государств Европейского Союза / Под ред.Л.А.Окунькова. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997.
8. Конституции зарубежных государств. США, Великобритания, Франция, Германия, Италия, Япония, Канада. – Учеб. пособие. – 2-е изд. – М.: БЕК, 1987.
9. Конституция Индии (с изм. на 1 мая 1955 г.). – М.: Изд-во иностранной литературы, 1956.
10. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С.Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во "Право", 1996.
11. Мексиканские Соединенные Штаты. Конституция и законодательские акты. – М.: Прогресс, 1986.
12. Соединенные Штаты Америки. Конституционные законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988.
13. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1991.
14. Французская Республика. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1989.
15. Швеция. Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1983.
16. Constitution of the Federative Republic of Brazil 1988. – Brasilia. – 1996.
17. The Constution of the Islamic Republic of Iran, 1979.
18. The Constution of the Republic of Turkey. – Ankara, 1995.
II
1. Александров И.А. Монархии Персидского залива: этап модернизации. – М.: "Дело и Сервис", 2000.
2. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран. Учебник для вузов. – М.: "ФОРУМ"-ИНФРА-М", 1998.
3. Ардан Ф. Франция: государственная система. – М.: Юрид. лит., 1994.
4. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М.: БЕК, 1998
5. Барабашев Г.В. Муниципальные органы современного капиталистического государства. – М.: МГУ, 1971.
6. Баренбойн П.Д. Первая конституция мира. Библейские корни независимости суда. – М.: Белые альвы, 1997.
7. Баренбойм П.Д. Три тысячи лет доктрины разделения властей. Суд Сьютера. – М.: Белые альвы, 1996.
8. Басу Д.Д. Основы конституционного права Индии. – М.: Прогресс, 1986.
9. Боботов С.В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). – М.: ИЧП ЕАВ, 1994.
10. Богданова Н.А. К новой концепции преподавания конституционного права // Государство и право. – 1994. – № 7.
11. Богданова Н.А. О значении конституционного права для юридического образования и практической деятельности юриста (вступительная лекция) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11 Право. – 1995. – № 1.
12. Бромхед П. Эволюция британской конституции. – М.: Юрид. лит., 1978.
13. Бюджетный федерализм: опыт развитых стран. – М.: ИНИОН РАН, 1996.
14. Вайль М.М. Австралия: федерализм и высшие органы власти. – М.: Наука, 1970.
15. Васильева Т.А. Реформы государственных институтов в Италии // Государство и право. – 1993. – № 3.
16. Гарнер Д. Великобритания: центральное и местное самоуправление. – М.: Прогресс, 1984.
17. Георгіца А.З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. – Чернівці: Рута, 1994.
18. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: Рута, 1998.
19. Государственное право Германии. Т. 1-2. – М.: ИГП РАН, 1994.
20. Давид Р., Жоффре Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Междунар. отношения, 1996
21. Демишель А., Демишель Ф., Пикемаль М. Институты и власть во Франеции. – М.: Прогресс, 1977.
22. Депутат парламента в зарубежных государствах. – М.: Юрид. лит., 1995.
23. Дмитриев Ю.А., Черемных Г.Г. Судебная власть в механизме разделения властей и защите прав и свобод человека // Государство и право. – 1997. – № 8.
24. Евдокимов В.В. Партии в политической системе буржуазного государства. – Свердловск, 1990.
25. Егоров С.А. Современная наука конституционного права США. – М.: Наука, 1987.
26. Еремин В.Н. Политическая система современного японского общества. – М., 1992.
27. Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии. Учебник для вузов. – М.: Изд-во "Зерцало", 1999.
28.Игитова И.В. Механизм реализации Европейской конвенции "О защите прав человека и основных свобод" // Государство и право. – 1997. – № 1.
29. Иностранное конституционное право / Под ред. проф.В.В.Маклакова. –
М.: Юристъ, 1996.
30. Исполнительная власть: сравнительно-правовое исследование. – М.: ИНИОН РАН, 1995.