Значне місце серед джерел фінансового права посідають Укази Президента України з фінансових питань. Наприклад,
1 Див.: ТшомировЮ. А. Администрзтивное право и процесе. Полньїй курс. — М.,2001. —С. П5.
Фінансове право України _____________________53
Указ Президента України "Про укріплення фінансової дисципліни і недопущення правопорушень у бюджетній сфері" від 25 грудня 2001 р. № 1251/2001. Велике значення мають Укази Президента України, якими затверджуються акти, що визначають правовий статус фінансових установ. Наприклад, Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 р. № 335/95 та інші.
Конституція України у ст. 116, де закріплюються повноваження Президента України, не виділяє тих, які стосуються регулювання фінансових відносин, хоча укази Президента України з економічних питань видавалися не тільки протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України. Вважаємо, що акти Президента України регулюють відносини, що є життєво важливими для держави, для всіх громадян і посідають чільне місце в системі правових актів після Конституції України і законів. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, йому надані широкі повноваження, тому акти, які видаються ним, є загальнообов'язковими на всій території України. Акти Президента України (укази І розпорядження) повинні відповідати Конституції України і законам. В основному Президент України видає укази щодо регулювання тих фінансових відносин, що не врегульовані законодавством.
Широкі повноваження Президента України в усіх сферах життєдіяльності країни примушують його приймати Укази для регулювання відносин в усіх сферах державного І громадського життя. Президент України має конституційне право:
1) накладати вето на прийняті Верховною Радою України закони із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
2) скасовувати дію актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Кабінет Міністрів України за статтею 113 Конституції України визначається як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України. Акти Кабінету Міністрів України є правоутворюючими у сфері фінансових відносин.
Актами Кабінету Міністрів України є постанови і розпорядження, які обов'язкові для виконання (ст. 117 Конституції
^________________________________________■-" Л. К. Воронова
України). Постанови, як правило, — нормативно-правові акти, вони відображують повноваження Кабінету Міністрів України в галузі фінансової сфери. Розпорядження — це ненормативні акти, що мають оперативний характер. Конституція поклала на Кабінет Міністрів України обов'язок розроблення проекту бюджету і закону про державний бюджет. Під час складання проекту Кабінет Міністрів видає акти, які визначають порядок підготовки проекту бюджету, проекту Бюджетної резолюції Верховної Ради України. Так, на початку 2004 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів, Мінфін спільно з Мінекономіки і європейської інтеграції, НБУ та облдержадміністраціями повинні були підготувати попередній прогноз макро-показників економічного і соціального розвитку України на 2005 р. та наступні три роки з детальним обґрунтуванням цих показників і довести Його до відповідних центральних органів виконавчої влади.
Серед актів, що регулюють фінансові відносини, чільне місце посідають акти виконавчих органів щодо керівництва фінансами: Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації, Державного казначейства, Контрольно-ревізійного управління України, Національного банку України. Це положення, інструкції, методичні вказівки.
Для цих актів характерно те, що вони приймаються органами, що наділяються спеціальною компетенцією; вони повинні повністю відповідати Конституції України, законам і указам Президента та вмішувати конкретні приписи юридичним І фізичним особам в галузі фінансів.
Інструкції, правила, положення затверджуються відповідним суб'єктом правотворчості І встановлюють порядок застосування правил, закладених у законах. У зв'язку з тим, що ці акти вмішують правові норми, їх слід розглядати як невід'ємну складову частину тих нормативно-правових актів, які були прийняті законодавцем. Але, на жаль, доволі часто приписи актів, які затверджуються органами державного управління, мають норми, які значно відрізняються від норм закону.
До нормативно-правових актів, які регулюють і фінансові відносини, належать акти державних цільових фондів: наприклад, постановою Правління Пенсійного фонду від 19 грудня 2003 р. № 21-1 затверджено „Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування
Фінансове право України
55
до Пенсійного фонду України". Ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Самостійну групу джерел фінансового права створюють рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих рад і органів місцевого самоврядування з фінансових питань. Вони всі мають загальні особливості: територіальна обмеженість і самостійність у прийнятті рішень, що стосуються місцевих бюджетів, установлення місцевих податків і зборів (ст.ст. 142 і 143 Конституції України). Рішення органів місцевого самоврядування є обов'язковими для юридичних осіб, розташованих на цих територіях, і для посадових осіб та громадян, що постійно або тимчасово проживають там.
Закони І підзаконні нормативно-правові акти у галузі фінансів починають діяти із моменту, встановленого самим актом. Закони і нормативно-правові акти в галузі фінансів бувають без визначення строку дії. Тільки акти, якими затверджуються бюджети усіх ланок (починаючи з державного і до сільського) відповідно до ст. 95 Конституції України, а тепер і ст. З Бюджетного кодексу, діють один календарний рік, який починається І січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж
року.
У зв'язку з особливим значенням фінансових правовідносин у функціонуванні держави і місцевих органів самоврядування, ст. 9.1.9 Регламенту Верховної Ради України та ст.ст. 52 та 53 Бюджетного кодексу України передбачають, що протягом фінансового року до закону про Державний бюджет можуть бути внесені зміни і доповнення за поданням осіб і органів, які наділені правом законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції України). Зміни до закону про Державний бюджет вносяться щороку, але вони не можуть змінювати чинне фінансове законодавство. У разі такої потреби спочатку вносяться зміни до відповідного закону і лише після того вводяться зміни до закону про Державний бюджет, тобто розгляд законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів, здійснюються за особливою процедурою.
Особлива процедура застосовується і в тих випадках, коли міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлюються інші положення, ніж у нормах фінансового законодавства України. Такі положення приймаються окреми-
56
Л. К. Воронова
ми законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.
Усі нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади і контролю, як правило, торкаються інтересів громадян або мають міжвідомчий характер. У зв'язку з Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" всі вони підлягають державній реєстрації відповідно у Міністерстві юстиції України або в управліннях юстиції.
Особливу роль серед джерел фінансового права відіграє Бюджетний кодекс України, що почав діяти з 1 січня 2002 р. Усе фінансове законодавство мобільне, а особливо бюджетне і податкове, що утруднює користування ним. Тому прийняття кодексів з фінансових питань вітають як практики, так і науковці. Після ухвалення Бюджетного кодексу, який вирішує кардинальні питання бюджетних відносин, Кабінет Міністрів України повинен привести у відповідність до Бюджетного кодексу всі свої нормативно-правові акти, які не відповідають його нормам, тобто йде планомірний процес вдосконалення бюджетного законодавства.
Верховна Рада України вже до прийняття податкового кодексу почала вдосконалення податкового законодавства, ухваливши кардинальні зміни до Законів України про ПДВ та податок з доходів фізичних осіб. Таким чином, почалося вдосконалення і податкового законодавства.
Останнім часом джерелом фінансового права, як і всіх галузей права, стали вважати акти судових органів. Зовсім недавно наша юридична наука не визнавала прецедентного права, однак з появою конституційної юрисдикції органу — Конституційного Суду України — ставлення до судових рішень змінилося.
Вважаємо, що рішення Конституційного Суду тоді може бути джерелом фінансового права в цілому (з бюджетних, податкових або видаткових питань), коли вони виносяться за наслідками перевірки конституційності нормативно-правових актів або окремих актів з бюджетного або податкового права, які вміщені в окремих законах або Бюджетному чи майбутньому податковому Кодексах, або дають тлумачення положень
Фінансове право України
57
Конституції України, що мають значення для з'ясування окремих норм фінансового права1. Провідний російський теоретик права вважає, що прецедентна практика, тобто досвід застосування законодавства, що виражений у постановах і визначеннях вищих судових органів, має принциповий характер, що створює прецедент тлумачення, а не джерело права, тобто поки що не всі юристи вважають рішення судових органів джерелом права.