§ 4. Наука фінансового права
Наука фінансового права виникла значно пізніше, ніж фінансові інститути, які з'являються разом з державою, оскільки жодна держава не могла і не може жити без податків і кредиту. Першим європейським автором роботи з фінансів "Про доходи афінської республіки" вважається Ксенофонт (430-355 рр. до н.е.). XVII ст. датують зародження і розвиток класичної політекономії. У працях французів — представників класичної школи А. Тюрбо, Ф. Кеніє, В. Мірабо, англійців А. Сміта та Д. Рикардо вчення про фінанси зводиться до 4 основних положень:
1) держава необхідна, бо вона охороняє "природний порядок" від заздростей і посягань;
2) утримання уряду повинно бути дешевим, оскільки витрати на управління державою є невиробничими. Із часом це положення себе не виправдало, бо дешеве управління обов'язково веде до корупції;
3) держава не може порушувати право власності і конкуренції шляхом установлення обмежуючих митних зборів і монополій і не повинна втручатися у господарське життя країни;
4) держава має дотримуватись основних принципів оподаткування: податки сплачують усі відповідно до своїх доходів; податки треба визначати заздалегідь І справляти у зручний для платника час2.
Першим російським автором творів з фінансів був І. С. Пе-ресвєтов, що жив ще за часів Івана Грозного. На початку
1 Схожої думки дотримується член Конституційного Суду РФ Бойко Г.А. Див.: Решения Конституционного Суда РФ в системе источников налоговьіх отношений // Налоговое право России. Учебник для вузов // Отв. ред. Ю. А. Крохина. — М., 2004, — С. 13].
2 Финансьі // Коллектив авторов. — СПб„ 2000. — С. 45.
58
Л. К. Воронова
VIII ст. теоретиком фінансів вважається І. Т. Посошков, відома його книга "Книга о скудости н богатстве".
У XVIII ст. з'являється термін "фінанси", який увів у науковий обіг на території Російської імперії професор права Московського університету С. Ю. Десницький. Він вперше визначив, що фінанси держави складаються з двох частин: витрати і доходи, що сума видатків є визначаючою і відповідно до неї повинні бути знайдені доходи1.
У 1835 р. в російських університетах вводиться курс фінансового права. Професор Московського університету Ф. В. Міль-гаузен розмежував фінанси і фінансову науку, а професор Д. Львов відзначав не ресурси, а суспільні відносини.
У XIX ст. у галузі фінансів працюють такі вчені, як В. Ле-бедєв, Л. ХомськиЙ, І. Озеров, перший академік-фінансист, І. Янжул (українець з — м. Василькова Київської обл.), міністр фінансів Росії С. ВІтте.
Професор І. Озеров сформулював новий підхід до фінансів і довів, що фінанси — це не ресурси, а відносини2. Професор Л. Ходський розширяє межі фінансової науки і включає до неї питання грошового обігу, вважаючи паперові гроші видом позичкової операції. Однак використання грошей як доходного джерела не дає підстав вважати їх фінансовою категорією. Гроші—самостійна економічна категорія, що має специфічне суспільне значення, самостійні функції, їх кількісне зростання внаслідок політики держави в підсумку впливає лише на купівельну спроможність, тобто веде до їх знецінення3.
У 1882 р. вийшов підручник з фінансового права професора Санкт-Петербурзького університету В. Лебедєва, в якому було зроблено аналіз розвитку фінансової науки за всі роки ЇЇ існування. Міністр фінансів Росії С. ВІтте в "Конспекті лекцій про народне і державне господарство" написав, що з кінця XVII століття "під словом „фінанси"... почали розуміти всю сукупність державного майна і взагалі стан всього державного господарства, тобто всієї сукупності матеріальних засобів, що є у розпорядженні держави — її доходів, видатків і боргів". Вітте до фінансів зараховує як доходи, так і видатки, тоді як інші вчені видатки відкидають.
1 Финансьі / Коллектив авторов. — СПб., 2000. — С. 50-51.
2Озеров И. X. Основьі финансовой науки. Вьіп. 1. — М., 1908. — С. 15.
3 Финансьі / Коллектив авторов. — СПб., 2000. — С. 56.
фінансове право України 59
і..... "—"
і'
Україна була в складі Російської імперії, тому фінансова наука розвивалася ще повільніше, ніж у Росії. Але підручники професора Одеського університету І. С. Іловайського та професора Харківського університету І. С. Алексєєнка видавалися в друкарнях Росії напередодні Жовтневого перевороту.
С. І. ІловайськиЙ визначав фінанси як вид суспільних відносин, державні і місцеві фінанси розглядав як різновиди публічних фінансів1.
Один із корифеїв російської фінансово-правової науки академік І. І. Янжул писав про відмінність фінансового права і фінансової науки (оскільки зараз, як на Заході, так і в усьому світі фінансове право не відокремлюють від фінансової науки), посилаючись на німецького вченого Гоффмана, що фінансове право — це сукупність законодавчих постанов про фінансовий устрій і про фінансове управління держави, а фінансова наука— це вчення про суспільне господарство, що має за мету викладення тих правил, яких повинні дотримуватися, здобуваючи матеріальні засоби, необхідні для виконання громадських цілей2.
Як бачимо, фінансові інститути—податки і кредит — виникли разом із державою й існують до цього часу. Але наука фінансового права зародилася значно пізніше. Якщо брати до уваги роботи перших дослідників фінансів Юсті і Зоннельфель-са, то фінансова наука існує трохи більше 300 років3. Після жовтневих подій фінансове право як учбова дисципліна була виключена з учбових планів юридичних і економічних факультетів. Природно, що припинилися фінансово-правові дослідження. Адміністративно-командній системі не потрібні були ідеї впровадження наукових засад у процес прийняття законів, які регулювали фінансові відносини. "Відродив" фінансове право Ю. А. Ровинський (полтавчанин за походженням, у 1940 р. працював заступником Голови Правління Держбанку СРСР), який захистив кандидатську дисертацію про предмет фінансового права. Кадри викладачів з фінансового права готувалися дуже повільно. До 1954 р. в СРСР було біля 20 фахівців з фінансового права, в 1964 р. і в Україні з'явився пер-
Иловайский С. И. Учебник финансового права. 5-е издание доп. и пе-рераб. Г. И. Тиктиньш.-—О., 1912. —С. 4, 5.
2 Якжуп И. И. Основньїе начала финансовой науки. — М, 2002. — С. 46-47. Там само. — С. 46.
60
Л. К. Воронова
ший кандидат наук. Наука фінансового права розвивалася тільки завдяки ентузіастам, таким, як професори Ю. А. Ровін-ський, С. Д. Ципкін, М. І. Піскотін, Н. X. Хімічева, доценти Н. І. Куфакова, В. В. Бесчеревних, в Україні — Л. К. Воронова, Д. А. Бекерська, І. В. Март'янов. Вони за радянської пори змогли відстояти у великих дискусіях фінансове право як самостійну галузь права, фінансово-правову науку як частину юридичної науки. Про історію фінансового права писав наш сучасник, проф. К. С. Бельський1.
Після утворення суверенних держав на терені СРСР в 1991 р. наука фінансового права одержала друге життя. Уче-ні-юристи активно взялися за розробку фінансово-правових проблем. Біля 40 років ніхто з пошукувачів наукових ступенів не брався за розробку питань теорії фінансово-правової науки. Цією проблемою зацікавився чернівецький вчений П. С. Пацур-ківський, який захистив докторську дисертацію. Ще в 70-х рр. С. Д. Ципкін захистив докторську дисертацію з правових проблем доходів державного бюджету, а харків'янин М. П. Кучеря-венко захистив докторську з проблем податкового права в наші дні.
М П. Кучерявенко очолює кафедру фінансового права в одному з найвідоміших вузів і має українську школу податкового права, до якої входять члени кафедри, що захистили кандидатські дисертації з питань податкового права.
Проблемами правового регулювання доходів в Україні займається доктор юридичних наук Н. Ю. Пришва, питаннями банківського законодавства — О. П. Орлюк — з Київського Національного університету ім. Т. Шевченка. За 14 років незалежності України у нас "виросли" 7 докторів наук — фахівців із різних напрямів фінансового права і понад 50 кандидатів наук. Активно працює зі своїми аспірантами доктор юридичних наук, професор, перший проректор Національної податкової академії з Ірпіня Л. А. Савченко. Сучасний зміст у поняття публічних фінансів вклала молодий доктор юридичних наук А. А. Нечай. її концепція була підтримана на кількох міжнародних конференціях юристів-фінансистів. До захисту готуються докторські дисертації в Києві, Львові, Одесі, Харкові. Якщо раніше дослідники зупинялися в основному на проблемах бюджетного права, то тепер зацікавлених настільки багато, що
1Беяьстй К. С. Финансовое право. — М., 1995.
Фінансове право України
61
доводиться відшукувати не розроблені фінансово-правові питання. Правда, фінансове законодавство дуже мобільне, а для прийняття оновлених законів потрібні наукові рекомендації. Необхідні сучасні розробки для систематизації фінансового законодавства.
На сьогодні наука фінансового права досліджує встановлені фінансово-правовими нормами методи і засоби, якими держава і органи місцевого самоврядування мобілізують кошти у централізовані І децентралізовані фонди і витрачають їх для свого функціонування.
До предмета науки фінансового права належить аналіз проблем основ правового статусу суб'єктів фінансових правовідносин, особливостей владних повноважень публічних органів, які обов'язково беруть участь у фінансових правовідносинах, їх взаємовідносин з підвладною стороною, якою може бути і орган державної влади, і орган державної виконавчої влади, і окремий громадянин.
У фінансових правовідносинах складаються ситуації, в яких важко розібратися, не знаючи конституційних принципів взаємовідносин державно-владного органу і громадянина, права якого дуже часто захищає Конституція, а не фінансовий закон. Наука фінансового права повинна приділяти увагу вивченню повноважень різних гілок державної влади в галузі фінансів. Акти судової гілки влади довгий час не визнавали джерелом права в нашій державі. Наука фінансового права повинна займатися формулюванням понятійного фінансово-правового апарату, наукових категорій, які використовуються у фінансовому законодавстві. Це необхідно для науки фінансового права, оскільки фінансових законів приймається чимало, і одне і те саме поняття буває в одному законі тлумачиться по-різному. Дуже заважає фінансовому законодавству України постійне запозичення іншомовних слів, які перекладаються не правильно, тому включення цих понять у фінансове законодавство тільки ускладнює його застосування.