Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.
Якщо відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення або відповіді контролюючого органу на скаргу, замість десятиденного строку.
Процедура адміністративного оскарження здійснюється тим контролюючим органом, який надіслав платнику податків податкове повідомлення, відповідно до своєї компетенції.
Заява, подана із дотриманням встановлених строків, зупиняє виконання платником податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Процедура адміністративного оскарження закінчується:
- останнім днем строку, передбаченого для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк;
- днем отримання платником рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;
- днем отримання платником рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника. При зверненні платника до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. З урахуванням строків давності платник має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню.
Якщо платник оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом, за винятком коли таке обвинувачення не тільки базується на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України. Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження. Працівник податкового органу, який уповноважений розглядати скаргу платника у межах адміністративної апеляційної процедури, має право пропонувати такому платнику компромісне рішення спору, яке полягає у задоволенні частини скарги платника під зобов'язання останнього погодитися з рештою податкових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом.
Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу таких наявних фактів та доказів по суті скарги платника, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс приведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов'язання, порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду.
Податковий компроміс не може бути запропоновано платнику до того, як працівник податкового органу, уповноважений розглядати скаргу такого платника, не складе письмове обґрунтування доцільності податкового компромісу, що має бути розглянуте посадовою особою податкового органу, яка нарахувала оскаржуване податкове зобов'язання, а також посадовою особою, якій безпосередньо підпорядковується такий працівник.
У разі коли платник погоджується на укладення податкового компромісу, зазначене рішення набирає чинності з моменту отримання письмової згоди керівника податкового органу вищого рівня, а сума податкового зобов'язання, яка визначена умовами податкового компромісу, вважається узгодженою, і таке рішення не може бути оскаржене у майбутньому.
Платник зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації.
У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
У випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником у визначені строки визнається сумою податкового боргу платника.
Розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти.
Відстроченням податкових зобов'язань є перенесення сплати основної суми податкових зобов'язань платника без урахування сум пені під проценти.
Платник, який звертається до податкового органу з заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого податкового зобов'язання.
Розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань у межах процедури відновлення платоспроможності боржника відповідно до законодавства з питань банкрутства здійснюються на умовах, передбачених мировою угодою.
Підставою для розстрочення податкових зобов'язань платника є надання ним достатніх доказів щодо існування загрози виникнення податкового боргу, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника.
Підставою для відстрочення податкових зобов'язань платника є надання ним достатніх доказів щодо дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення податкового боргу та/або банкрутства такого платника, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника.
Керівник податкового органу (його заступник) зобов'язаний прийняти рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за собою обов'язок платника сплатити невнесену суму розстроченого податкового боргу, а також процентів, нарахованих на таку розстрочену суму податкового боргу, у разі коли платник, який уклав договір про розстрочення, до закінчення дії такого договору:
- накопичує новий податковий борг або не сплачує чергову частку реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів, наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового боргу, або податковим періодом, за який сплачується чергова частка реструктурованого податкового боргу;
- ліквідується;
- виїжджає за кордон на постійне місце проживання (якщо платник податків є фізичною особою);
- визнається неплатоспроможним за зобов'язаннями, іншими ніж податкові. Списанню з платників підлягають безнадійний податковий борг, у тому
числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.
Під терміном «безнадійний» слід розуміти: а) податковий борг платника, визнаного у встановленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю активів банкрута; б) податковий борг фізичної особи, яка: визнана у судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути направлено стягнення згідно із законодавством; померла, у разі недостатності майна, на яке може бути направлено стягнення згідно із законодавством; понад 720 днів перебуває у розшуку; в) податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності; г) податковий борг юридичних або фізичних осіб, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин); д) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону; е) пені, штрафні та фінансові санкції, нараховані відповідно до законодавства України на суми податкових зобов'язань, що входять до складу заборгованості, встановленої у процесі підтвердження заборгованості згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».