Стан державного боргу залежить від щорічних операцій пов'язаних з отриманням нових позик, з одного боку, і розмірів погашень і виплат процентів по цих позиках - з іншого.
У теорії фінансового права державну позику розглядають у двох значеннях: як економічну та як правову категорію. Як економічна категорія позика являє собою систему грошових відносин, що виникають у зв'язку з залученням державою на добровільних засадах для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Економічна сутність державної позики зводиться до того, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулює на умовах зворотності й платності та використовує держава як позичковий капітал. Таким чином, державна позика становить, з економічного погляду, одну з форм обігу позичкового капіталу й зводиться до вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.
Як правова категорія позика - це урегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості й зворотності з метою покриття бюджетного дефіциту та регулювання грошового обігу.
Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти насамперед має бути призначено для покриття бюджетного дефіциту. Бюджетне законодавство України цілком відповідає цьому теоретичному принципу. На підставі ст. 15 Бюджетного кодексу України «джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні і зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні і зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги».
Класичною формою державної позики є позичкові відносини, за яких держава виступає як позичальник коштів. Держава може виступати й як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам, іноземним державам і міжнародним організаціям, і як гарант у тих випадках, коли вона бере на себе відповідальність за виконання зобов'язань фізичних і юридичних осіб. У зв'язку з цим розрізняють внутрішню державну позику, внаслідок якої утворюється внутрішній державний борг, і зовнішню державну позику, в ході якої утворюється зовнішній державний борг.
Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів може брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України. В ст. 16 Бюджетного кодексу України деталізовано, що право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів за дорученням Кабінету Міністрів. Суб'єктом правовідносин з державної позики є також Національний банк, який готує пропозиції Кабінету Міністрів України для здійснення політики в цій сфері та виконує операції щодо обслуговування, розміщення боргових зобов'язань, їхнього погашення й виплати доходів кредиторам.
Державну позику надають на умовах платності й зворотності. Через певний період часу надані в борг кошти повертають із відсотками. Отже, позики як практичне втілення механізму державної позики не є доходом держави, тому що підлягають поверненню.
Засобом для погашення відсотків за користування державною позикою служать податкові надходження.
Суспільне значення державної позики полягає в її фіскальній і перерозподільчій функціях. Позитивний вплив фіскальної функції державної позики - це рівномірний розподіл податкового тягаря за часом. Вага податкового тягаря, що розповсюджується на інші покоління, залежить від термінів запозичення коштів і відсотків за позикою, які сплачує позичальник. Перерозподільча функція державної позики зводиться до того, що при проведенні правильної позичкової політики може бути вилучено з обігу значні вільні кошти, які держава перерозподілить між галузями народного господарства, підприємствами й іншими суб'єктами, що хазяйнують, і мають суттєве соціальне та економічне значення для суспільства. Держава використовує позику й для регулювання грошового обігу.
Отже, класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:
1. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
2. Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів.
3. За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління, надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.
4. За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
5. Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування - матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення, їх надійність визначається авторитетом держави.
6. Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).
7. За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні.
8. За характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший - позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий - позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій - щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій -навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.
9. Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.
Найважливішим чинником державних позик є можливість своєчасного і повного повернення боргів і виплати доходу. Це забезпечує в майбутньому і довіру до держави, і зацікавленість у наданні їй позик. Головне при цьому реальне забезпечення боргів, що в свою чергу досягається за рахунок зароблених на залучених коштах доходів. Слід зазначити, що випуск державних позик засновується на таких передумовах: наявність кредиторів, у яких є тимчасово вільні кошти; довіра кредиторів до держави; зацікавленість кредиторів у наданні позик державі; можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.
Питання для самоконтролю:
1. Поняття державного боргу.
2. Управління й обслуговування державного боргу.
3. Завдання та методи управління державним боргом.
4. Визначте негативні моменти зростання внутрішньої державної заборгованості.
5. Сутність, значення й функції державної позики.
6. Види державної позики.
7. Форми державної позики.
8. Правове регулювання відносин щодо державної позики в Україні.
9. Перечисліть джерела погашення державних позик.
10. Класифікація державних позик.
Тести
1. Змістом категорії «державний борг» є:
а) відносини щодо випуску, обслуговування та погашення боргових зобов'язань держави;
б) борг державного рівня перед іноземними державами;
в) боргові зобов' язання держави перед фізичними та юридичними особами та іноземними державами;
г) загальна сума не погашених позик з нарахованими відсотками.
2. Короткостроковий державний борг складає:
а) три роки;
б) до одного року;
в) шість місяців;
г) від одного до п' яти років.
3. Серед заходів щодо управління і обслуговування державного боргу не застосовуються:
а) конверсія, консолідація;
б) рефінансування;
в) уніфікація, анулювання;
г) реструктурування.
4. Зазвичай, щодо внутрішніх позик здійснюють:
а) новацію, конверсію;
б) відстрочення, рефінансування, новацію;
в) конверсію, консолідацію, уніфікацію;
г) рефінансування, анулювання.
5. Рефінансування це :
а) випуск нових позик із метою покриття раніше випущених боргових зобов'язань;