б) зміна термінів дії раніше випущених позик;
в) зміна первинних умов позики стосовно прибутковості;
г) домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов' язання по фінансовому кредиту іншим зобов' язанням.
6. До функцій Кабінету Міністрів України, в частині управління державним боргом, не відносять:
а) вносити зміни до Державного бюджету України в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;
б) визначати порядок і умови здійснення державного запозичення;
в) надання державних гарантій;
г) зміну умов угод щодо державного запозичення та державних гарантій.
7. У процесі управління державним боргом необхідно враховувати:
а) рівень інфляції;
б) економічну та політичну ситуацію в країні;
в) ступінь ризику країни щодо неповернення боргу;
г) все вищезазначене
8. Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути:
а) кошти, отримані державою в процесі приватизації;
б) все зазначене;
в) державні запозичення;
г) кошти бюджету.
9. Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на:
а) ринкові, неринкові,
б) державні, регіональні;
в) внутрішні, зовнішні;
г) державні, місцеві.
10.Основними відмінностями між податками і позиками є:
а) податки безповоротно сплачуються державі, на запозичені кошти підлягають поверненню;
б) позики є переважно добровільними, а податки мають примусовий характер;
в) функціонування державної позики обумовлює утворення державного боргу, а податки не вимагають додаткових витрат на відшкодування;
г) все зазначене.
Рекомендована література
1. Вахненко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки. - К.: Альтерпрес, 2000. - 151с.
2. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 238 с.
3. Новицький В.Є., Плотніков О.В.Динаміка зовнішніх боргових зобов'язань України. - К.: Політ.думка, 2000. - 330с.
4. Орлюк О.П. Фінансове право. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 527с.
5. Финансовое право: Учебник / Под ред. Е.Ю. Грачевой, Г.П. Толстопятенко. -М.: Проспект, 2004. - 532с.
6. Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. - 2001. - №5. - С.94 - 102.
7. Редькін О.С., Коктаров О.В. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні // Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 25 - 35.
8. Башинська О.М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу // Фінанси України. - 2000. - № 9 - 12. - С.67 - 77.
9. Про Державний внутрішній борг: Закон України від 16 вересня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 41.
Глава 7 ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України.
2. Правовий статус Національного банку України.
3. Банківське регулювання і банківський нагляд.
1. Банківська система України та роль у ній Національного банку
України
Категорія „система" визначає себе як сукупність певних елементів, що об' єднані у цілісну структуру за певними ознаками, метою та роллю. Сфері суспільних відносин, пов' язаних з діяльністю банків, також властива системність, що визначається Законом України „Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року. Так, відповідно до ч.1 ст.4 вказаного закону банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону.
На підставі цього можна стверджувати, що в Україні, як і в більшості інших країн існує двоступенева банківська система. Першим ступенем є Національний Банк України, що діє відповідно до Конституції України та Закону України „Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, які визначають його статус та компетенцію.
Стаття 99 Конституції України визначає, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави -Національного банку України. Тобто, встановлено, що Національний банк України є центральною ланкою банківської системи. Його основний орган -Рада Національного банку України - розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
Другою ланкою банківської системи згідно ч.1 ст.4 Закону України „Про банки і банківську діяльність" є інші банки. Їх прийнято називати комерційними банками.
Проте, в теорії існує позиція відносно віднесення до банківської системи інших організацій за метою їх діяльності. Так, за Законом Російської Федерації „Про банки і банківську діяльність в РРФСР" від 03 лютого 1996 року передбачається, що до банківської системи відносяться: Банк Росії, кредитні організації, філії та представництва іноземних банків. Тобто, окрім самих банків в дану систему входять інші кредитні організації, що виконують певні функції банків, як от надання кредитів та виконання вкладних депозитних операцій. Найпоширенішим видом подібних кредитних організацій є кредитні спілки.
Діяльність подібних кредитних організацій регулюється імперативно Постановами та іншими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Хоча за етимологією „банківська система" й означає систему банківських установ, проте вважаємо, що до банківської системи України слід включати кредитні організації, які виконують ряд повноважень комерційних банків.
Дворівневість структури банківської системи, необхідність виконання Національним банком функцій, покладених на нього Конституцією України та Законом України „Про Національний банк України" встановлює існування особливих форм відносин представників обох рівнів банківської системи України, зумовленість використання специфічних методів правового регулювання.
Природно, що та сфера суспільних відносин, яка пов' язана з необхідністю встановлення публічного порядку, вимагає свого відповідного правового регулювання, причому засобами імперативного впливу.
Іншими словами, на Національний банк України покладено, окрім інших функцій, встановлення імперативів щодо діяльності другої ланки банківської системи - комерційних банків щодо кредитування та надання інших видів банківських послуг.
Тобто, основними напрямами діяльності Національного банку України є регулювання діяльності комерційних банків та виконання самостійних функцій щодо забезпечення стабільності грошової одиниці України. Національний банк України має особливий правовий статус. Він наділений владними повноваженнями. Нормативні акти, які видає Національний банк, обов' язкові для всіх без виключення органів держави і органів місцевого самоврядування.
Розгалуження банківської системи дає можливість комерційним банкам самостійно здійснювати свої повноваження. Комерційні банки не видають нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі будують свою діяльність на законодавстві і нормативних актах Національного банку України.
Так, наприклад, правила Національного банку України, які регламентують проведення операцій за рахунками в кредитних установах, вказують, що вони відкриваються: а) для зберігання коштів; б) для проведення операцій за розрахунково-грошовими документами визначеної форми; в) для здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства при утворенні, реорганізації, ліквідації підприємств будь-якої форми власності і видів діяльності, при відкритті і закритті рахунків і повсякденного контролю за фінансово-господарською діяльністю клієнтів - власників рахунків. Причому контроль здійснює комерційний банк, Державна податкова інспекція, контрольно-ревізійна служба, органи МВС, а за діяльністю комерційного банку спостерігає Національний банк України.
Цілком закономірно, що основним елементом банківської системи, що є суб' єктом безпосередніх відносин, - є банк.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банком є юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до ст. 5 Закону України „Про банки і банківську діяльність" банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава та Національний банк не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов' язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.
Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом. Комерційні банки, подібно Національному банку України, виконують декілька основних функцій. По-перше, вони вступають в конкретні приватні правовідносини з іншими учасниками суспільних відносин і надають їм банківські послуги у відповідності до правил, розроблених Національним банком України. По-друге, під час здійснення своєї діяльності комерційні банки стають учасниками широкого кола правовідносин, які виникають у процесі публічно-правового регулювання банківської діяльності.
Статтею 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність" визначено перелік банківських операцій, які банки мають право здійснювати на підставі ліцензії Національного банку України:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;