Смекни!
smekni.com

Фінансове право України, Шкарупа (стр. 55 из 63)

Що стосується порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, несвоєчасна сплата страхових внесків або несвоєчасне інформування Фонду про чисельність працівників, річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), річну суму заробітної плати на підприємстві, нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт, виду діяльності підприємства або його ліквідацію, то відповідальність за це передбачена ст.165-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Об' єктом правопорушення за цією статтею є суспільні відносини в області обов' язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Об' єктивна сторона правопорушення включає: а) порушення строків реєстрації в якості платника; б) несвоєчасна сплата страхових внесків; 3) несвоєчасне інформування Фонду про: - кількість робітників; - річний фактичний об' єм реалізованої продукції; - річну суму заробітної плати на підприємстві; - нещасні випадки на виробництві; - професіональні захворювання на виробництві; - змінення технології робіт; - види діяльності підприємства; - ліквідацію підприємства. Правова основа, економічний механізм і організаційна структура загальнообов' язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань визначаються Законом України «Про загальнообов' язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». З метою контролю за своєчасністю і повнотою сплати зборів по цьому виду страхування держава покладає обов' язок на роботодавців в якості платників зареєструватись в органах Фонду соціального страхування у зв' язку з втратою працездатності. З суб' єктивної сторони такі правопорушення можуть бути скоєні як умисно, так і з необережності. Суб' єктами цих проступків є посадові особи роботодавців (керівники або співробітники бухгалтерій), а також фізичні особи, які використовують працю найманих робітників.

Окремо статтею 165-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за ухилення посадовими особами підприємств, установ та організацій, фізичними особами, які використовують найману працю, від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків, а також порушення порядку використання цих кошт. Об'єктом правопорушення за цією статтею є суспільні відносини в області обов' язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності. Об'єктивна сторона включає: а) ухилення від реєстрації в якості платника цього збору; б) несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків; в) порушення порядку використання коштів фонду. Правові, організаційні на фінансові основи загальнообов' язкового державного соціального страхування України на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв' язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей визначаються Законом України «Про загальнообов' язкове державне соціальне страхування у зв' язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». З метою контролю за своєчасністю і повнотою сплати зборів по цьому виду страхування держава покладає обов'язок на роботодавців зареєструватись в органах Фонду соціального страхування в якості платників. У випадку скоєння адміністративного проступку, передбаченого другим складом цієї статті, заходи адміністративного стягнення застосовуються до страховиків (їх посадових осіб) за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків. Строк і порядок сплати страхових внесків окрім вищезазначеного Закону регулюється також Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов' язкового державного страхування». З суб' єктивної сторони такі правопорушення можуть бути скоєні як умисно, так і з необережності. Суб' єктами цих проступків є посадові особи роботодавців (керівники або співробітники бухгалтерій), а також фізичні особи, які використовують працю найманих робітників.

Статтею 165-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них. Метою цієї статті є забезпечення адміністративно-правовими засобами порядку формування і застосування цін і тарифів на території України. Об' єктом правопорушення є суспільні відносини, що складаються в сфері політики ціноутворення України. Порядок встановлення і застосування цін і тарифів регулюється Законом України «Про ціни і ціноутворення» та іншими нормативними актами. Згідно цього Закону на території України застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: а) державних фіксованих цін (тарифів); б) граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв' язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств. При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпортну продукцію (послуги) визначається Кабінетом Міністрів України. Порушення порядку встановлення та застосування цін і тарифів тягне за собою відповідальність за т.. 165-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Об' єктивна сторона правопорушення, передбаченого в ч.1 цієї статті, виражається в діях (бездіяльності), а саме: в порушенні порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також скидок, націнок і доплат до них. З суб' єктивної сторони правопорушення характеризується наявністю умисної вини. Суб'єктом правопорушення є посадові особи.

Статтею 166-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення керівниками банків або іншими особами, які відповідно до закону можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Правопорушення посягає на фінансову систему та встановлений порядок управління в сфері банківської діяльності, зазначене є об'єктом цього проступку. Банківське законодавство України - це сукупність нормативно-правових актів (законів та підзаконних актів), які видані в сфері фінансової системи щодо здійснення банківської діяльності для регулювання суспільних відносин, що виникають в області залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» однією з форм діяльності

Національного банку України є створення системи норм, які регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення фінансового законодавства в сфері банківської діяльності. Національний банк України уповноважений видавати нормативно-правові акти, які віднесені до його компетенції, які є обов' язковими для органів державної влади і місцевого самоврядування, банків, підприємств і організацій незалежно від форм власності і для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку України приймаються в формі постанов Правління НБУ, інструкцій, положень і правил, які затверджуються постановами Правління НБУ. Умовою легітимності актів Національного Банку України є їх відповідність Законам України та реєстрація в Міністерстві юстиції України. Порушення зазначеного законодавства і нормативно-правових актів, що видаються Національним банком України в межах своїх повноважень, є противоправним і тягне за собою настання адміністративної відповідальності за ст.166-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З об' єктивної сторони порушення фінансового законодавства в сфері банківської діяльності і нормативно-правових актів Національного банку України може бути скоєне як в формі дії, наприклад при здійсненні незаконних, заборонених законодавством банківських операцій, так і в формі бездіяльності, наприклад, шляхом нездійснення обов'язкових до виконання дій. Суб'єктом правопорушення можуть бути керівники банків і ті особи, які відповідно до законодавства можуть бути об' єктом перевірки Національного банку України. Згідно ст.42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках. Порушення банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України здійснюється в формі умислу. Протиправними відповідно до положень ст. 166-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення є також здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів. Правопорушення здійснюється в формі дії умисно, оскільки особа усвідомлює ризиковий характер операції, яка здійснюється, і свідомо допускає настання можливих шкідливих наслідків.