Регулюючі доходи - це доходи, надходження яких до бюджетів нижчих рівнів щорічно визначає Верховна Рада України або представницький орган місцевої влади при затвердженні своїх актів про бюджет. Юридичною підставою зарахування регулюючих доходів до кожного бюджету нижчого рівня є правовий акт про бюджет вищого рівня, тобто зарахування регулюючих доходів до регіональних бюджетів та бюджетів АРК, міст Києва та Севастополя здійснюється на підставі Закону про Державний бюджет. Зарахування до сільського або селищного бюджету здійснюються на підставі рішення про районний бюджет.
За юридичною формою доходи бюджетної системи поділяються на податкові та неподаткові. Формування доходної частини бюджетів в основному зорієнтовано на податкові доходи.
У Бюджетному кодексі (ст. 9) наведено наступну класифікацію доходів бюджету:
- податкові надходження. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі;
- неподаткові надходження. Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження;
- доходи від операцій з капіталом;
- трансферти (кошти, одержані від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі).
Формування державних та муніципальних доходів забезпечується фінансово-правовими нормами, що регулюють відносини, які виникають при встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів формування доходів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов'язкових зборів, плат тощо; здійсненні контролю за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства. Аналіз чинного фінансового законодавства дозволяє зробити висновок, що правові норми, які регулюють питання формування державою грошових фондів, переважно розкидані між такими підгалузями фінансового права, як бюджетне й податкове.
Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:
- податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею певних завдань та функцій, відрахування частини внутрішнього валового продукту на суспільні цілі та потреби;
- відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;
- плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.
2. Поняття та класифікація державних і муніципальних витрат
Формування публічних (державних та муніципальних) доходів та їх використання для забезпечення державних та місцевих потреб безсумнівно є взаємозалежними процесами. Обсяг витрат безпосередньо залежить від обсягу доходів. За їх невідповідності настають негативні наслідки у вигляді дефіциту бюджету, інфляції, введення додаткових податкових важелів та фінансової кризи. Тому під час планування витрат з боку органів держави й місцевого самоврядування необхідним є передбачення можливості їх покриття за рахунок очікуваних доходів.
Державні витрати - це планова діяльність органів держави й місцевого самоврядування щодо цільового використання публічних коштів. У складі державних витрат виділяють витрати бюджетів. Державні витрати є однією із сторін фінансової діяльності. До прийняття Бюджетного кодексу України у правовій літературі терміни "витрати" та "видатки" ототожнювались. Але законодавець у п. 13 та 14 ст. 2 Бюджетного кодексу надав тлумачення цих термінів. Витрати бюджету він визначив як видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу, а видатки - як кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. На нашу думку, не має різниці в термінах (значеннях), є різні види витрат.
Поняття державних видатків і видатків державного бюджету співвідносяться як загальне та частина, оскільки останні разом із видатками місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів коштів належать до державних видатків.
В доктрині виділяють наступні підходи до класифікації державних і муніципальних витрат. Витрати держави можна класифікувати на поточні витрати та витрати на розвиток.
Враховуючи розподіл централізованих фондів (бюджетів) на загальний та спеціальний, витрати можна класифікувати на пов'язані з фінансуванням діючих підприємств, учбових закладів, соціальних програм і т.п. та витрати, пов'язані з окремими, спеціальними напрямками.
Залежно від форм власності суб'єктів, що здійснюють публічні витрати, витрати поділяються на державні та муніципальні.
За характером участі в суспільному виробництві державні і муніципальні витрати поділяються на основні кошти, оборотні кошти та резерви.
За джерелом отримання й використання державні і муніципальні витрати поділяються на централізовані та децентралізовані. Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів. За своєю фінансовою природою такі витрати є децентралізованими. Витрати бюджетних організацій є централізованими, оскільки здійснюються за рахунок коштів відповідного бюджету (державного або місцевого). В той же час бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів централізованого фонду, мають можливість отримати доходи від власної діяльності. У зв'язку з цим існує два режими бюджетного фінансування: кошторисно-бюджетний режим та режим фінансування підприємств і організацій, які мають свої доходи, а бюджетні асигнування одержують як фінансову допомогу.
За цільовим призначенням витрати можуть здійснюватись на заробітну плату, на господарські витрати, на поточний ремонт.
За роллю в суспільному виробництві витрати спрямовуються: на розвиток матеріального виробництва та на нематеріальну сферу.
За функціональною ознакою (кошти спрямовують відповідно до функцій діяльності держави) основні напрями витрат на:
- загальнодержавні функції;
- економіку держави (з виокремленням її галузей: будівництво, промисловість, зв'язок і т. д.);
- національну оборону;
- громадський порядок, безпеку та судову владу;
- духовний та фізичний розвиток;
- соціальний захист та соціальне забезпечення.
- науку й освіту;
- державне управління й місцеве самоврядування;
- охорону здоров'я;
- охорону навколишнього природного середовища, попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій, наслідків стихійних лих;
- житлово-комунальне господарство;
- обслуговування державного боргу;
- міжнародну діяльність тощо.
Певну класифікацію мають і видатки бюджету. Так, за економічним змістом видатки бюджету поділяються на поточні, капітальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення. Їх склад визначає Кабінет Міністрів України. Поточні видатки забезпечують постійне фінансування завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Вони спрямовуються на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених національних або муніципальних програм; на фінансування заходів соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти населенню або певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.
Капітальні видатки спрямовані на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розширене відтворення. До них належать кошти, що використовуються на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними зобов'язаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної роботи, освіту та підвищення кваліфікації.
Обсяги державних капітальних вкладень по міністерствах, відомствах, а також переліки будов виробничого і соціального призначення, які споруджуються із залученням капітальних вкладень за рахунок коштів державного бюджету, щорічно розподіляються і затверджуються Кабінетом Міністрів України, і, як правило, із значним запізненням, що вкрай негативно впливає на ефективність використання бюджетних коштів.
Юридичне значення поділу видатків на поточні та капітальні полягає у тому, що за наявності бюджетного дефіциту першочергово фінансуватимуться поточні видатки.
У випадках невистачання бюджетних коштів для покриття всіх витрат, що включені у бюджет, застосовується секвестр витрат, тобто пропорційне скорочення всіх витрат, окрім захищених (ст. 55 Бюджетного кодексу України). захищені витрати визначаються щорічно Законом про Державний бюджет.