Наука фiнансового права вивчає фiнансово-правовi категорiї i фiнансово-правовi норми, розвиває їх i сприяє удосконаленню фiнансового законодавства шляхом вироблення рекомендацiй. Якщо фiнансове право як галузь права матерiалiзується у фiнансово-правових принципах, нормах, методах, то наука фiнансового права матерiалiзується в монографiях, статтях, навчальних посiбниках, пiдручниках із фiнансового права. Як i кожна наука, наука фiнансового права має властивi тiльки їй предмет i методи дослiдження, категорiально-понятiйний апарат, свiй змiст i є частиною юридичної науки в цiлому.
Предметом науки фiнансового права є сукупнiсть знань про фiнансове право та фiнансову дiяльнiсть держави. Певну частину цих знань за обсягом складає практичний досвiд правозастосувальній дiяльностi органiв управлiння фiнансовими вiдносинами, що є тiльки першим наближенням до власне наукового знання, потребує відповідного осмислення й узагальнення і є практичною базою для наукових досліджень. Він швидше всього "схоплює" явища в усiх їх складностi, багатоликості i суперечливості, але ще не відображає їх у поняттях i категоріях науки.
Наступним рiвнем знань про фiнансове право є систематизованi i узагальненi у формi наукових дослiджень простих елементарних понять про фiнансово-правовi норми, вiдносини, iнститути.
Наука фінансового права дослiджує знання про фiнансове право i фiнансову дiяльнiсть держави у формi складних, найбiльш узагальнених фiнансово-правових понять i категорiй, в яких вiдбивається головне, суттєве, що характеризує фiнансово-правову дiяльнiсть.
Отже, науку фiнансового права можна визначити, як внутрiшньо цiлiсну систему узагальнених специфiчних знань про фiнансове право i фiнансову дiяльнiсть держави i закономiрностi розвитку цих знань.
Історично існували різні підходи щодо визначення поняття науки фінансового права, її значення та місця. Так, І.І. Янжул визначив науку фінансового права як вчення про суспільне господарство, що має своїм завданням викладення тих правил, яких повинно дотримуватися при добуванні матеріальних коштів, необхідних для виконання суспільних цілей. Наука вивчає вплив законодавства на фінансову діяльність держави з економічної та юридичної точок зору і являє низку узагальнень з фінансового законодавства і створює такі норми, якими б уряд зміг керуватися у майбутньому. Автор вказував на належність науки фінансового права до державних наук, яка будучи частиною науки про народне господарство в той же час примикає до державного права, використовуючи принципи зазначених наук.
На думку І. Тарасова наука фінансового права як теорія повинна являти собою щось постійне, стале, хоча і непозбавлене тих елементів розвитку, які є необхідними будь-який науці. Фінансове ж право, як галузь права, є тільки відображенням дійсності, реального застосування засад науки фінансового права.
Для науки фiнансового права властивi особливостi, що вiдрiзняють її вiд iнших суспiльних наук.
По-перше, вона є суспiльнознавчою наукою, а тому пiддається всiляким деформацiям i полiтичнiй кон'юнктурi, її предмет складають соцiальнi явища фiнансово-правовi вiдносини i норми, що їх регулюють. Жодна наука цi явища не дослiджує.
По-друге, вона вивчає такi фiнансово-правовi явища, якi за своєю юридичною природою вiдносяться до публiчно-правових, що мають мiсце тiльки у сферi державних (публiчних) фiнансiв. У сферi приватних фiнансiв дiють норми цивiльного права.
По-третє, вона є юридичною наукою, що вивчає такi фiнансово-правовi явища i поняття, багато з яких подвійні за своєю природою, зiтканi із правової i економiчної матерiї. Наука фiнансового права не може обходитись без використання понятiйно-категорiального апарату фiнансової науки, який складає обов'язковий фундамент бiльшостi фiнансово-правових понять. На їхній подвійний характер звернув увагу ще в кінці минулого століття видатний російський вчений В.А. Лебедєв, в радянський час цю рису фінансово-правових явищ незмінно підкреслював вчений-правознавець Ю.А. Ровінський.
По-четверте, вона покликана не тiльки пояснювати фiнансово-правовi явища, а й сприяти вирiшенню практичних завдань фiнансовими органами, тобто сприяти виконанню покладених на них функцiй.
Наука фінансового права по відношенню до чинного фiнансового законодавства виконує аналiтичну, критичну, конструктивну i прогностичну функцiї.
Аналiтична функцiя полягає в усвiдомленi "дослiдного знання", класифiкацiї фiнансово-правових норм та їх науковому коментуваннi, зведеннi їх у внутрiшньо цiлiсну органiчну систему.
Критична функцiя полягає у виявленi дефектiв i недолiкiв у чинному фiнансовому законодавствi, в фiксацiї невiдповiдностi правової норми вимогам суспiльної практиці.
Конструктивна функцiя сприяє утворенню нових фiнансово-правових норм, iнститутiв i роздiлiв фiнансового права. Ця функцiя завжди передує виданню нового закону чи iншого нормативно-правового акту i постiйно використовується в процесi нормотворчої дiяльностi держави.
Прогностична функцiя полягає в тому, що наука дає фiнансово-правовiй практицi важливi орiєнтири в розвитку, напрями ймовiрного руху фiнансово-правових вiдносин. І чим вище рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніше ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатися такі напрями. Система знань про фінансове право й управління державними фінансами тільки тоді сама по собі починає бути наукою фінансового права, коли вона стає спроможною створити реальну концепцію розвитку фінансово-правових відносин, перетворити цю концепцію через дії публічної влади в ефективні фінансово-правові норми.
У вищевикладених сутностi, особливостях i функцiях науки фiнансового права проявляється її змiст у цiлому.
Система науки фінансового права в певній мірі відповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею. Так, наука фінансового права розробляє важливі теоретичні положення, які за своїм характером не можуть знайти прямого відображення у фінансовому праві. Наприклад, у фінансовому законодавстві відсутнє визначення державних фінансів, класифікації фінансово-правових актів або фінансово-правових норм, цілісного закріплення будь-якої теоретичної концепції, що пояснює фінансово-правові явища тощо. З другого боку, не всі фінансово-правові норми, що беруться з об'єктивної реальності і закріплюються в нормативно-правових актах, осмислені наукою фінансового права. Багато таких норм конструюються лише на базі дослідницького знання, яке ще не є власне науковим.
В найбільш концентрованому вигляді зміст науки фінансового права проявляється в її термінах, перш за все поняттях та категоріях. В категоріях наука фінансового права досягає своєї довершеності й зрілості. Фінансово-правова наука оперує як просторими поняттями, що відображають однорідні явища фінансово-правової дійсності, так і поняттями складними, що відображають фінансово-правові явища на рівні цілих інститутів, розділів і навіть підгалузей права. Загальні фундаментальні поняття, що відображають сутнісні властивості фінансово-правової дійсності і складають її постійну частину, основу науки фінансового права, називаються фінансово-правовими категоріями.
Характерними рисами категорій науки фінансового права є те, що вони:
- стають такими лише після закріплення їх у законі;
- на відміну від інших понять, утворюють постійну частину науки фінансового права.
Перехід до ринкової економіки поставив проблему перегляду всієї системи науки фінансового права, успадкованої від соціалістичного суспільства, починаючи від її предмету і методу і, закінчуючи окремими поняттями й категоріями. Він одночасно розширив і звузив об'єкт пізнання науки фінансового права, звільнив її методологію від ідеологічних нашарувань, відкрив дорогу до нових пошуків істини. На порядку, денному постають питання уточнення й поглиблення змісту традиційних понять і наукових категорій, вилучення з їх числа застарілих, реабілітація тих категорій і понять, від яких радянська наука фінансового права відмовилася на рубежі 20-30-х років, тобто потребує оновлення і зміни всієї системи науки фінансового права. Але наука фінансового права продовжує свій стрімкий розвиток. Вона містить інформацію щодо еволюції фінансово-правової доктрини, містить цінний матеріал для усвідомлення проблем організаційно-фінансової діяльності держави.