У сфері фінансової діяльності держави та її місцевих утворень виникають та існують різноманітні взаємовідносини. Фінансові відносини мають найбільш загальні ознаки руху (розподілу, перерозподілу) і співвідношення між собою фінансових коштів різних рівнів. Стрімкий розвиток фінансових відносин об’єктивно потребує чіткого їх врегулювання, що здійснюється за допомогою права. Відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави та її місцевих утворень, у переважній більшості випадків регулюються правовими нормами і є фінансовими правовідносинами. Але в процесі фінансової діяльності держави та її місцевих утворень існують і такі відносини, що не потребують правового регулювання, але їх коло є дуже обмеженим.
Фінансово-правові відносини є юридичною формою прояву й закріплення фінансових відносин. Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції:
- деталізують коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми. Таким чином у фінансових правовідносинах приймають участь не абстрактні суб’єкти, а індивідуально визначені особи;
- закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу й використання фонду коштів, якої вони повинні додержуватися. Фінансове правовідношення переводить абстрактні права і обов’язки в площину фінансово-правового статусу конкретних суб’єктів. При цьому можлива конкретизація або доповнення складу фінансового правовідношення з урахуванням певних умов його здійснення;
- є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин. Таким чином, фінансове правовідношення створює конкретну ситуацію щодо реалізації заходів державного примусу і реалізації фінансово-правових санкцій у випадках невиконання чи неналежного виконання суб’єктами своїх обов’язків.
В фінансових правовідносинах реалізуються усі фінансово-правові норми. Приписи держави, що містяться у фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненні позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів) і цим досягається мета фінансово-правового регулювання. Фактичні (матеріальні) відносини в галузі фінансів можуть відхилятися від приписів держави, але це вже є правопорушенням, а не фінансовими відносинами поза правовідносинами.
Фінансові правовідносини – це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, що мають владно-майновий характер і виражають публічні інтереси. Фінансові правовідносини також визначаються як врегульовані нормами права суспільні відносини з приводу мобілізації (утворення), розподілу та використання грошових коштів держави та її місцевих утворень
Правове регулювання цих відносин є необхідним для досягнення цілей, поставлених державою та органами місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин і будучи врегульованими нормами фінансового права вони становляться фінансовими правовідносинами: виникають на підставі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємному зв'язку через суб'єктивні юридичні права та обов'язки і такий зв'язок (відношення) охороняються примусовою силою держави.
Але, слід мати на увазі, що в процесі фінансової діяльності держави також виникають відносини, які не потребують правової регламентації, зокрема, при здійснені організаційної, підготовчої, інформаційної, аналітичної, роз'яснювальної та іншої діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування. Однак саме фінансові правовідносини виражають основний зміст цієї діяльності та надають їй цілеспрямованість та чітку організованість - поза правовідносинами фінансова діяльність не існує. Тільки при взаємопов'язаних юридичних правах і обов'язках, реалізація яких гарантується засобами державного примусу, може бути забезпечено отримання державою і органами місцевого самоврядування запланованих доходів, їх, розподіл та використання відповідно затверджених планів та програм.
Фінансові правовідносини мають ті ж характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але оскільки вони виникають у специфічній діяльності держави й пов'язані з утворенням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, то мають свої особливості:
- вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави, тобто планомірного утворення, розподілу й використання державних та місцевих грошових фондів і доходів (пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів);
- вони є різновидом майнових відносин і мають публічний характер, оскільки виникають із приводу грошових коштів, а саме: державних та місцевих фінансових ресурсів, що використовуються на загально значимі потреби;
- обов’язковим суб’єктом фінансових правовідносин є держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до іншого учасника правовідносин чи місцеве утворення в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Це зумовлено тим, що сама держава (чи місцеве утворення) здійснює фінансову діяльність в інтересах суспільства: організує надходження грошових коштів до різних державних (місцевих) грошових фондів, розподіляє й використовує їх на соціально-економічні програми та інші суспільно необхідні потреби. При цьому державні органи наділені владними повноваженнями. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона наділена правом привести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують реалізацію фінансових приписів держави, оскільки вона виступає в інтересах держави в цілому;
- фінансові правовідносини являють собою владні відносини, тобто вони побудовані за схемою ”команда (припис) - підпорядкування”. Команди (приписи), що виходять від держави чи місцевого утворення, виконують різні суб’єкти (фізичні та юридичні особи);
- їх виникнення, зміна й припинення не відбувається за волевиявленням сторін, а пов'язане з фінансово-правовими актами.
Для фінансових правовідносин необхідним є наявність розглянутих властивостей у сукупності, що надає уявлення щодо фінансових правовідносин. Визначальною ознакою фінансових правовідносин від суміжних (наприклад, конституційних, адміністративних, цивільних тощо) є сфера їх виникнення – фінансова діяльність держави та її місцевих утворень.
Фінансове правовідношення, як і будь-яке інше органічно цілісне утворення, має свою визначену структуру (склад), тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивне право та юридичний обов’язок. Усі його складові частини спрямовані на досягнення цілей фінансової діяльності держави (місцевих утворень) й зумовлені специфікою цієї діяльності. Однак кожний окремий елемент виконує особливі, тільки йому притаманні функції. За відсутності хоча б одного з перелічених елементів стає неможливим наявність і самого правовідношення. Завдяки такому складу фінансове правовідношення виконує усі свої функції в процесі фінансової діяльності держави та її місцевих утворень.
Суб’єкт фінансових правовідносин – це реальний учасник конкретного фінансового правовідношення, який є носієм фінансових прав та обов’язків. Суб'єктами фінансових правовідносин є держава, уповноважені державою органи, фінансові органи та інші юридичні особи, а також фізичні особи, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин.
Під об’єктом фінансових правовідносин слід розуміти те, на що спрямована поведінка учасників фінансового право відношення, детерміноване їх інтересами в межах належних ним суб’єктивних прав і обов’язків. Об’єктом є гроші або грошові зобов’язання у зв’язку з утворенням та використанням грошових фондів.
Отже, об'єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, що формуються, розподіляються й використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків іншої сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин завжди пов'язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений державний орган чи місцевого утворення, яке представляє відповідний орган місцевого самоврядування.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права – це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками іншої сторони правовідносин. Саме обов'язки іншої сторони, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Цей обов'язок може полягати в утриманні від дій або у виконання обов'язку.
Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах – це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб'єкт.
Різноманіття видів фінансових правовідносин зумовлює наявність чисельності обставин, що визнаються фінансовим законодавством як юридичні факти Для виникнення фінансового правовідношення недостатньо видання закону або підзаконного акту, оскільки в них встановлюються лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб'єкта – наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, став суб'єктом податкових правовідносин, необхідний певний юридичний факт, а саме – індивідуальний фінансовий акт – декларація про доходи, які одержав цей громадянин.
Юридичний факт – це життєва обставина, із якою правова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідношення. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події.
Дія - це юридичний факт, який є результатом волевиявлення сторін. Вони можуть бути правомірним, тобто відповідати вимогам закону та неправомірними - тобто не відповідати цим вимогам. Для фінансових правовідносин найбільш характерними є такі юридичні факти, як затвердження фінансово-планових актів. Відповідно до загальних вимог правових норм в них конкретно виражені права і обов'язки учасників правовідносин у сфері фінансової діяльності. Після виконання завдань, що містяться у планах, фінансові правовідносини припиняються, але в наступному виникають знову між тими ж учасниками на підставі нових планів.
До правомірних дій як вольової поведінки, що передбачена фінансово-правовими нормами належать індивідуальні акти; юридичні вчинки; правомірні дії, які скеровані на підтримку фінансових інтересів держави.
Індивідуальний акт – це правомірна дія суб'єкта фінансових правовідносин, із якою пов'язані юридичні наслідки (наприклад, подання в податкову інспекцію декларації про доходи).
Юридичний вчинок – це правомірна дія, з якою фінансово-правова норма пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії (наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню).
Правомірні дії, скеровані на підтримку фінансових інтересів держави можуть бути виражені, наприклад, у спонсорських внесках на фінансування якихось необхідних для держави або органів місцевого самоврядування потреб.
До активних дій як юридичних фактів у фінансовому праві належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам фінансово-правових норм. Наприклад, нецільове використання бюджетних коштів – це неправомірні дії, що призводять до правопорушення і є підставою захисту державою своїх фінансових інтересів.
Подія – це обставина, що не залежать від волі учасників правовідносин, але тягне за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу на суму, встановлену Декретом Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Зміна фінансових правовідносин здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні юридичні факти. Наприклад, факт збільшення чи зменшення розміру бюджетних асигнувань спричиняє зміну даного правовідношення.
Припинення фінансових правовідносин відбувається також у встановлених нормативними актами випадках (наприклад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію тощо). Припинення фінансових правовідносин може бути пов’язано, наприклад, з погашенням фінансового зобов’язання внаслідок сплати грошової суми в строк або стягненням недоїмки; виконанням показників державних доходів по бюджету; використанням виділених бюджетних асигнувань тощо.
Фінансові правовідносини можуть носити і переважно організаційний характер, наприклад, складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансових правовідносин виникають майнові (грошові). Наприклад, держава встановлює види й порядок внесення обов'язкових платежів, нормує видатки тощо. На цій основі виникають конкретні фінансові правовідносини, які за матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні, з приводу обов'язкових сплат підприємств і організацій до бюджету; податкові; з приводу державного майнового і особистого страхування; державного кредиту; банківського кредитування й розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і валютних операцій; видатків державного бюджету.
Кращому уявленню щодо сутності фінансових правовідносин, розумінню їх змісту та особливостей сприяє їх класифікація, яка здійснюється за різними підставами.
Залежно від структури фінансової системи виділяються такі види фінансових правовідносин: бюджетні; податкові; правовідносини з приводу організації фінансів державних підприємств, установ та організацій; правовідносини з організації страхової справи тощо.
Залежно від змісту правовідносини виділяють:
- матеріальні правовідносини, в яких реалізуються права і обов'язки суб'єктів із приводу отримання, розподілу та використанню певних фінансових ресурсів. Ці фінансові ресурси, виражені в конкретному розмірі або певному виді доходів чи видатків. Основний зміст суб'єктивних матеріальних фінансових прав і обов'язків полягає в можливості або необхідності отримання, сплати, розподілу, перерозподілу, витрачання, вилучення тощо цих конкретно визначених обсягів фінансових коштів. Внаслідок реалізації зазначених прав і обов'язків регулярно утворюються та використовуються державні та місцеві фонди;
- процесуальні правовідносини. В них виражається юридична форма, в якій здійснюється отримання державою чи органами місцевого самоврядування в своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл та використання. Саме тому процесуальні права та обов'язки спрямовані на використання певної юридичної форми й порядку фінансової діяльності. Процесуальні фінансові правовідносини здійснюються шляхом використання встановлених форм і видів актів державних органів та органів місцевого самоврядування, дотримання певної послідовності та строків тих чи інших дій.
Між матеріальними та процесуальними правовідносинами існує тісний зв'язок. Процесуальні фінансові правовідносини мають значення саме як форма реалізації матеріальних прав і обов'язків у сфері фінансів. Разом із тим, правильно обрана процесуальна форма сприяє найкращому здійсненню матеріальних прав і обов'язків у сфері фінансів, оскільки істотним є не тільки зміст, а й форма. Тому одним із важливих факторів покращення рівня фінансової діяльності держави й органів місцевого самоврядування є вдосконалення процесуальної сторони цієї діяльності.
Залежно від способів реалізації прав фінансові правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні. Регулятивні правовідносини основані на правомірних діях, складають основу дотримання фінансової дисципліни й найбільш часто мають місце в процесі утворення, розподілу й використання державних (місцевих) грошових фондів. В цих правовідносинах забезпечується реалізація регулятивної функції права. Охоронні правовідносини виникають внаслідок здійснення правопорушення і являють правовий зв’язок між державою (місцевим утворенням) в особі уповноваженого органу чи посадової особи та правопорушником й застосування до нього фінансово-правових санкцій. Через охоронні фінансові правовідносини реалізується охоронна функція права.
Окрім розглянутих підходів щодо класифікації фінансових правовідносин існують й інші підходи. Так, за структурою юридичного змісту фінансові правовідносини поділяються на прості й складні, за об’єктом - на майнові й немайнові, за юридичними характером взаємовідносин учасників - на вертикальні й горизонтальні, за формою прояву – на двосторонні й багатосторонні.