З метою більш поглибленого усвідомлення змісту та суті фінансового контролю уявляється доцільним здійснити його класифікацію. Але слід зазначити, що не існує єдиного підходу щодо класифікації фінансового контролю, яка проводиться за різними підставами або критеріями.
В залежностi вiд фактору часу проведення контролю видiляється:
- попереднiй контроль, який здiйснюється на етапi розгляду i прийняття рiшень із фiнансових питань. Це стосується насамперед процесу визначення обсягу фiнансових ресурсiв держави на плановий перiод та їх основної частини, що акумулюється в Державному бюджетi, а також їх розподiлу мiж окремими суспiльними потребами та одержувачами державних фiнансових ресурсiв.
Попереднiй фiнансовий контроль здiйснюється на стадiї розробки i прийняття законiв й iнших нормативно-правових актiв з фiнансових питань. З цiєю метою здiйснюється квалiфiкована експертна оцiнка фiнансових результатiв впровадження того чи iншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому попереднiй контроль на основi глибокого аналiзу i розрахункiв фiнансових результатiв забезпечує об'єктивнiсть оцiнки доцiльностi прийняття чи неприйняття вiдповiдного рішення і має важливе значення для профiлактики порушень фiнансової дисципліни й iнших фiнансових правопорушень.
Попереднiй фiнансовий контроль передує витрачанню фiнансових ресурсiв та прийняттю будь-яких рiшень з фiнансових та iнших питань. Вiн сприяє вибору найбільш доцiльніших рiшень, що забезпечують найбiльшу ефективнiстю використання фiнансових ресурсiв і оптимальну збалансованiсть вартiсних i натурально-речових пропорцiй, а також показникiв економiчного i соцiального розвитку суспiльства. З цiєю метою перевiряються документи, що повиннi бути пiсля цього затвердженi i стати основою для наступної дiяльностi - проекти бюджетiв, фiнансових планiв i кошторисiв, кредитнi i касовi заявки. Як правило попереднiй контроль здiйснюється вищими органами законодавчої влади, хоча об'єктивно вiн мав би здiйснюватись постiйно всiма суб'єктами фiнансових правовiдносин.
- поточний фiнансовий контроль - це контроль за безпосередньо оперативною фiнансовою дiяльнiстю, тобто за власне фiнансовим процесом. Вiн полягає в систематичнiй перевiрцi дотримання фiнансової дисциплiни, тобто дотримання вимог фінансово-правових норм i фінансових нормативiв, насамперед - неухильного дотримання встановлених показникiв з обов'язкових платежiв до бюджету i державних позабюджетних фондiв. Вiн справляє найбiльший вплив на процес формування i використання фiнансових ресурсiв у всiх структурах суспiльного виробництва. Як правило, цей вид контролю здiйснюється органами безпосереднього управлiння фiнансовою дiяльнiстю, хоча у цьому видi контролю задiянi усi суб'єкти фiнансових правовiдносин.
- наступний фiнансовий контроль - це контроль за фiнансовими результатами дiяльностi. Вiн провадиться пiсля здiйснення фiнансових операцiй (виконання фiнансових зобов'язань перед державою, одержання i використання грошових коштiв вiд держави на певнi потреби) i, як правило, пiсля завершення певних етапiв дiяльностi з метою з'ясування її ефективностi. Це база для аналiзу й оцiнки не лише ефективностi використання фiнансових ресурсiв, а й ефективностi органiзацiї фiнансової роботи, застосування контрольних фiнансових норм i нормативiв у цiлому. Участь в цьому видi контролю приймають усi суб'єкти фiнансових правововiдносин, з тією лише рiзницею, що кожен з них здiйснює наступний фiнансовий контроль на своєму рiвнi та в межах, наданої йому державою компетенцiї.
Усі перераховані види контролю здійснюються безпосередньо фінансовими працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів. Значення й роль усіх видів фінансового контролю при цьому не змінюються, лише обмежується сфера застосування його – підприємством, установою, організацією тощо. Особливістю є й те, що головний акцент при цьому робиться не на перевірку дотримання фінансової дисципліни, хоча це не випускається з поля зору зовсім, а на оборотність фінансових ресурсів, тобто ефективність їх використання та відображення цього в обліку та звітності.
Залежно від підстави проведення контролю видiляється обов'язковий та iнiцiативний фiнансовий контроль. Обов'язковий контроль здiйснюється:
- в силу вимог нормативних актiв (контроль із боку Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по пiдсумках року, що завершився);
- за рiшенням компетентних органiв держави (рiшення органу державної податкової служби з метою з'ясування повноти виконання платниками податкiв фiнансових обов'язкiв перед державою).
Iнiцiативний фiнансовий контроль здiйснюється на пiдставi власних рiшень господарюючих суб'єктiв.
За суб'єктивним складом органiв, що здiйснюють фiнансовий контроль видiляється:
- фiнансовий контроль органiв представницьких органів (органів законодавчої влади i органів мiсцевого самоврядування;
- фiнансовий контроль Президента України;
- фiнансовий контроль органiв виконавчої влади загальної компетенцiї;
- фiнансовий контроль органiв виконавчої влади спецiальної компетенцiї;
- фiнансовий контроль фiнансово-кредитних органiв;
- внутрішньогосподарський фiнансовий контроль;
- громадський фiнансовий контроль;
- аудиторський фiнансовий контроль.
В юридичній та економічній літературі зустрічаються й інші підходи щодо класифікації фінансового контролю. Так, за організаційною структурою (залежно від суб'єктів здійснення) М.Т. Білуха поділяє фінансовий контроль на державний, муніципальний, незалежний і контроль власника, а залежно від контрольних дій - на види за періодичністю здійснення: попередній, оперативний (поточний) та заключний (ретроспективний) і за інформаційним забезпеченням на: документальний та фактичний.
Але, на думку І Стефанюка, недоліком запропонованої класифікації залежно від суб'єктів здійснення контролю є виділення незалежного контролю. При такому підході на думку автора, логічним було б визначити, від чого контроль має бути незалежним. Якщо від держави, і муніципальний, і в більшості випадків контроль власника (з огляду на форму власності підприємницьких структур) є незалежним контролем. Якщо від підконтрольного суб'єкта, то незалежним також є державний і муніципальний контроль. При такій класифікації виходить, що контроль є незалежним до контролюючого суб'єкта, тобто сам до себе, шо уявляється помилковим. Потрібно враховувати й те, що контроль власника завжди передбачає прямий (безпосередній) або опосередкований (представницький) контроль. Останній може здійснюватися як аудиторськими фірмами (аудиторами), так і державними органами, що передбачено чинними нормативно-правовими актами, зокрема, п. 15 Указу Президента України від 23.07.1990 р. № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності".
Залежно від суб'єктів, що здійснюють контроль, А.М. Ковальова виділяє загальнодержавний, відомчий, внутрішньогосподарський, суспільний і незалежний (аудиторський) фінансовий контроль. Ознакою загальнодержавного контролю є те, що його здійснюють органи державної влади й управління і він охоплює об'єкти господарювання незалежно від відомчої належності.
Залежно від взаємовідносин суб'єкта й об'єкта контролю В.О. Шевчук поділяє фінансовий контроль на зовнішній і внутрішній, а відносно суб'єктів контролю й характеру контрольної діяльності поділяє на державний, муніципальний та незалежний. Автор зазначає, що державний контроль виокремлюється у сфері державної влади, муніципальний - у сфері місцевого самоврядування, незалежний - у сфері громадянського суспільства, тобто можна розуміти так, що результати таких видів контролю призначені для прийняття рішень тільки у цих сферах.
Уявляється, що у всіх наведених класифікаціях поділ контролю залежно від суб'єктів його здійснення, потребує уточнення, оскільки ці класифікації не враховують можливості прямого здійснення контролю контрагентами або споживачами товарів (робіт, послуг) з метою захисту власних економічних інтересів, що зокрема, випливає з поняття фінансового контролю. Тому, І Стефанюк, пропонує доповнити наведені підходи до класифікації контролем споживача (інвестора), який не відноситься до жодного з наведених, бо здійснюється юридичною чи фізичною особою виключно у власних інтересах як споживача чи інвестора в межах, визначених законодавством та (або) укладеною угодою. Підсумовуючи викладене, автор залежно від суб'єктів ініціювання фінансового контролю і його здійснення виділив такі його види:
- державний фінансовий контроль;
- муніципальний фінансовий контроль;
- фінансовий контроль власника;
- фінансовий контроль споживача.
Такий поділ, на думку автора, охоплює усіх суб'єктів його ініціювання та здійснення і визначає, хто організовує контроль і є основним користувачем його даних, що важливо з управлінської точки зору: держава (в особі Верховної Ради України, Президента України, Уряду, інших органів виконавчої влади і державних установ), органи місцевого самоврядування, власник чи споживач.
Державний фінансовий контроль залежно від того, чи формують суб'єкти контролю критерії (норми) контролю і чи є вони ініціаторами поділяється на два різновиди:
- загальний, який здійснюють Верховна Рада України (в цілому як орган чи її комітет або народні депутати), Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство фінансів України, органи прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки, Верховна Рада й Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. Особливість цих суб'єктів полягає в тому, що вони є як ініціаторами, так і виконавцями контролю і не тільки в галузі фінансів;
- спеціалізований, який у свою чергу, можна поділяється на позавідомчий та відомчий. Позавідомчий спеціалізований державний фінансовий контроль складається з парламентського і урядового контролю й охоплює суб'єкти господарювання незалежно від форми власності. Парламентський контроль здійснює Рахункова палата, а урядовий - Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна України, державні позабюджетні фонди. Відомчий спеціалізований державний фінансовий контроль проводять контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади тільки у підпорядкованих міністерствам і відомствам структурах.
Муніципальний контроль, контроль власника і контроль споживача (кожен із цих видів) також поділяється на два різновиди:
- прямий (безпосередній), який здійснюється керівниками, тимчасовими контрольними групами, ревізійними комісіями, контролерами або бухгалтерами місцевих рад, об'єктів контролю чи споживачами;
- опосередкований (представницький), який здійснюється аудиторськими фірмами, аудиторами та іншими суб'єктами (наприклад, опосередкований муніципальний фінансовий контроль, як правило, проводиться органами державної контрольно-ревізійної й податкової служб).
Згідно Стандарту державного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна – 6 “Оцінка стану внутрішнього фінансового контролю” під внутрішнім фінансовим контролем розуміється система організації і здійснення контрольних заходів, спрямованих на власну фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання, діяльність інших суб’єктів господарювання, що перебувають в його власності або належать до сфери його управління, які б забезпечували цільове та ефективне використання бюджетних коштів, державного і комунального майна.