Дотримання норм фінансового права забезпечується можливістю держави застосовувати заходи примусу за порушення обов’язків, передбачених фінансовим законодавством. За фінансове правопорушення до правопорушника застосовуються фінансові санкції. За загальним уявленням фінансова санкція є формою реагування державви на порушення фінансового законодавства і є зовнішнім матеріальним вираженням державно-владного примусу за здійснення фінансового правопорушення.
Фінансові санкції – це засоби державного примусу, передбачені фінансово-правововими нормами, що покладають на правопорушників додаткові обтягнення у вигляді впливу на їх фінансовий стан.
Фінансово-правові санкції, залежно від способу охорони бюджетних правовідносин, поділяються на:
- правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов’язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави. Правовідновлювальною фінансовою санкцією є пеня, функція якої полягає у компенсування державі чи місцевому утворенню ту шкоду, а точніше збитки, які вони несуть у зв’язку з несвоєчасною сплатою до відповідних бюджетів податків та інших обов’язкових платежів, несвоєчасним поверненням бюджетних коштів тощо. Пеня як фінансово-правова санкція є додатковим фінансовим обтяженням для правопорушника і відрізняється від пені як цивільно-правової санкції. Пеня як фінансова санція не може встановлюватися угодою сторін, перераховується виключно у доход держави чи місцевого утворення, її стягнення здійснюється у безспірному порядку уповноваженими державними ораганами;
- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства. Вони встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника, а також попередження нових правопорушень. Штраф як фінансово-правова санкція відрізняється від адміністративного штрафу і цивільно-правового штрафу. Штраф як фінансово-правова санкція на відміну від адміністративного не може бути замінений іншим стягненням, уповноважений орган на власний розсуд не може звільнити від накладення фінансового штрафу, виключається можливість стягнення і оскарження штрафу в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення і , досить часто, накладається разом зі стягненням недоїмки по податках та пені. На відміну від цивільно-правового штрафу він накладається за фінансові правопорушення, сплачується платником податків, отримувачем бюджетних кредитів за рахунок прибутку і не може встановлюватися угодою сторін.
До порушників фінансового законодавства застосовуються й інші заходи державного примусу, що застосовуються компетентними органами у сфері фінансової діяльності держави та місцевих утворень і які визначаються як попереджувальні заходи (мета - попередження можливих неправомірних дій суб’єктів фінансових правовідносин) та притинаючі заходи (мета – припинення протиправних дій та створення умов для притягнення правопорушника до фінансової чи іншої відповідальності).
Останнім часом в юридичній літературі виділяють такі різновиди фінансово-правових санкцій як податкові санкції та бюджетно-правові санкції.
Так, главою 18 БК України передбачені заходи, що застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів:
- призупинення бюджетних асигнувань (ст. 117 БК України);
- зупинення операцій з бюджетними коштами (п. 2 ч. 1 ст. 118 БК України);
- зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням (ч. 1 ст. 119 БК України);
- обов'язкове повернення коштів, отриманих у вигляді субвенції до відповідного бюджету (ч. 2 ст. 119 БК України);
- призупинення дії рішення про місцевий бюджет протягом місяця з дня його прийняття з одночасним зверненням до суду (ст. 122 БК України).
Визначені кодексом заходи, на нашу думку, слід розуміти як види фінансово-правових санкцій, оскільки вони містять вказівки на невигідні для порушників Бюджетного кодексу України наслідки. Ці заходи (санкції) є різновидами фінансово-правової відповідальності, оскільки вони мають риси і ознаки, що притаманні цьому виду відповідальності.
По-перше, зазначені санкції застосовуються тільки за здійснене бюджетне правопорушення.
По-друге, вони встановлюються державою у фінансово-правових нормах, які є охоронними і містять фінансово-правові санкції.
По-третє, вони застосовуються до правопорушника суб'єктами, яким надане це право. Коло таких суб'єктів визначено Бюджетним кодексом України, це: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів.
По-четверте, вони мають взаємозв'язок із заподіянням правопорушнику визначених негативних наслідків, тобто тягнуть для порушника приписів БК України визначені негативні наслідки: позбавлення матеріального (у нашому випадку грошового) характеру.
По-п'яте, вони реалізуються в процесуальній формі, що передбачена ст. 124 БК України.
Правова природа зазначених санкцій (заходів) потребує додаткового дослідження в контексті виділення специфічних властивостей, що відрізняють або виокремлюють передбачені Бюджетним кодексом України санкції (заходи), як спеціальні, в межах фінансово-правових. Уявляється можливим виділити наступні їх особливості:
1) Їх завданням є охорона прав та інтересів держави і тому вони можуть бути визначені як правоохоронні санкції. Правоохоронний характер цих санкцій знаходить свій прояв в тому, що вони застосовуються уповноваженими особами, перелік яких надано в главі 18 БК України, тільки у випадках, якщо зобов'язана особа (розпорядник бюджетних коштів або їх одержувач) припустила ті чи інші порушення щодо порядку використання бюджетних коштів, наприклад, здійснила нецільове використання виділених бюджетних коштів.
2) Вони мають односторонній характер. Ці заходи застосовуються уповноваженою особою безпосередньо в позасудовому порядку і тому, на нашу думку вони мають оперативний характер.
3) Односторонній характер застосування уповноваженою особою цих санкцій (заходів) визначає і специфічний характер гарантій їх правильного застосування. У зв'язку з цим важливого значення набувають наступні два моменти. По-перше, різноманітний та багато в чому індивідуальний їхній характер, який породжений специфікою врегульованих бюджетних відносин, що передбачає необхідність чіткого і імперативного визначення в кодексі специфічних та багато в чому індивідуальних умов та меж їх застосування. По-друге, з метою забезпечення їх правомірного застосування уповноваженою особою ст. 125 Бюджетного кодексу України надане право особі, що притягується до відповідальності у випадку необгрунтованого застосування до неї санкцій (заходи) оскаржити це застосування або в органі, що виніс рішення, або в судовому порядку.
4) Застосування уповноваженою особою санкцій (заходів) спричиняє невигідні наслідки для розпорядника або одержувача коштів. На перший погляд це зближує їх з цивільно-правовими санкціями, але між ними існує суттєва відмінність. Якщо застосування цивільно-правових санкцій тягне за собою безпосередні та невідворотні наслідки для зобов'язаної особи, то застосування санкцій (заходів), передбачених главою 18 БК України при необхідній позитивній реакції на них з боку розпорядника або одержувача може і не потягти за собою невигідних наслідків або суттєво зменшити їхній розмір. Так, ст. 117 БК України передбачено, що у разі несвоєчасного або неповного подання звітності про виконання бюджету уповноважений орган призупиняє бюджетне асигнування, а після усунення порушень його відновлює.
5) Особливе призначення санкцій (заходів) в бюджетному процесі. Хоча вони і пов'язані з невигідними майновими (грошовими) наслідками для порушника приписів бюджетного законодавства, але їх призначенням є спонукання розпорядника або одержувача бюджетних коштів до належного виконання покладених на нього обов'язків. А тому уявляється, що їх основною функцією є забезпечення належного виконання приписів бюджетного законодавства.
6) Санкції (заходи) можуть застосовуватися по відношенню до установ та організацій, які підпорядковані відповідним органам державної виконавчої влади і фінансуються за рахунок державного або місцевих бюджетів шляхом перерахування передбачених відповідними актами грошових сум цим ж уповноваженими органами.
Внаслідок встановлення Бюджетним кодексом України певної чисельності санкцій (заходів) за порушення бюджетного законодавства їх можна об'єднати у дві групи.
Перша група – санкції (заходи), які пов'язані з виконанням уповноваженою особою певних дій, наслідком яких не є прямий (безпосередній) вплив на фінансовий стан розпорядника або одержувача бюджетних коштів. Так, ст. 117 БК України передбачено призупинення бюджетних асигнувань у випадках: несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету; невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання встановленого порядку перерахування цих коштів; подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету; порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань; нецільового використання бюджетних коштів. У разі виявлення бюджетного правопорушення органи, уповноважені ст. 118 БК України, у межах своєї компетенції можуть зупинити операції з бюджетними коштами, щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування.
Друга група – це санкції, які пов'язані із прямим (безпосереднім) впливом на фінансовий стан розпорядника або одержувача бюджетних коштів. Серед них виділяються санкції, що пов'язані із частковим впливом на фінансовий стан розпорядника бюджетних коштів, а саме у випадку нецільового використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису. В цьому випадку уповноважений орган має право зменшення асигнувань розпорядникам на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням. Якщо ж має місце нецільове використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, то зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету, тобто застосовуються санкції, що мають на меті повний вплив на фінансовий стан розпорядника бюджетних коштів.
Отже, на нашу думку, можна вести мову про оперативний характер цих санкцій (заходів) і відповідно визначити їх як оперативно-бюджетні санкції, оскільки вони є заходами оперативного впливу на розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, які порушують приписи чинного бюджетного законодавства. Таким чином, під оперативно-бюджетними санкціями слід розуміти передбачені Бюджетним кодексом України такі юридичні засоби правоохоронного (попереджувального, припиняючого і відновлювального) характеру, які застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів безпосередньо уповноваженою особою (Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, органами Державної контрольно-ревізійної служби, місцевими фінансовими органами, головами виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад, головними розпорядники бюджетних коштів), як стороною в бюджетних правовідносинах з метою встановлення режиму законності в бюджетному процесі.