Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 16 из 50)
Цей період пов’язаний з «кейнсіанською моделлю» (за ім’ям автора Джона Кейнса (1883—1946 рр.), який у своїй праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) сформулював наукові підвалини механізму регулювання ринкової економіки на макрорівні.
Однак надмірне втручання держави в економіку призвело в середині 70-х років до глибокої кризи останньої.
Третій період характеризується визнанням необхідності державного, але не командного, регулювання економікою, а саме кредитно-грошових відносин як її основи. Регулювання економічних процесів на макрорівні — об’єктивна необхідність. А на прикладах зрушень в економіці країн СНД і України в цілому — реальна політика держави. Державний сектор залишається ще достатньо суттєвим. Та головне в цих відносинах те, що хоч держава і залишається суб’єктом ринкових відносин і всі форми власності, відповідно до Конституції України є рівними, але правила економіки, що встановлює держава, є обов’язковими для всіх інших суб’єктів господарювання.
Зауважимо, що Верховна Рада України ще в листопаді 1990 року схвалила «Концепцію переходу України до ринкової економіки». Виконання цієї Концепції і призвело до погіршення показників економічного стану України порівняно до країн світової співдружності.
Як підкреслює екс-прем’єр-міністр України Є. Марчук, «…на шляху до Європи українські «реформатори» не зупинилися навіть у Латинській Америці, а попрямували далі. За виробництвом валового продукту на душу населення, рівнем корумпованості… Україна за п’ять років сповзла до розряду слаборозвинутих країн Африки» [8].
Стаття 15 Закону «Про підприємництво» визначила права державних органів і службових осіб, які виконують регулюючі державні функції, зокрема:
· Здійснювати контроль за діяльністю підприємців;
· Давати вказівки підприємцям (тільки в межах своєї компетенції, установленої законодавством).
Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання неправомірних вказівок державних органів та їхніх посадових осіб, підлягають відшкодуванню цими органами за рішенням суду.
Чинне законодавство чітко визначає терміни та умови реєстрації суб’єктів господарської діяльності, умови отримання спеціального дозволу, ліцензій на здійснення відповідної господарської діяльності. Проблема полягає в нестабільності чинного законодавства та, і це є головним, у людському факторі. Зміни в психології, свідомості людини відбуваються значно повільніше, ніж зміни в суспільно-економічних та політичних відносинах.
Кожний, кому на практиці доводилося стикатися з державними контролюючими та адміністративними органами центрального чи місцевого рівня, відчув на собі форми і методи їхньої діяльності. Це відіграло не останню роль у тому, що іноземні інвестиції, капітал бізнесменів, які добре орієнтуються в ринковій економіці, капітал, що спершу прийшов в Україну, через 5—7 років знову повернувся за кордон.
Вітчизняний бюрократизм та система поборів, хабарництва зводять нанівець ідеї ринкової економіки. Україну зараховують до найбільш корумпованих держав у світі, через що США відмовилися визнати за нею статус держави з ринковою економікою, а це унеможливлює вступ до Всесвітньої торгової організації.
Особливо несприятливим для ринкової економіки є становище з ліцензуванням. До органів, яким надано право видавати спеціальні дозволи, належать: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, галузеві міністерства та місцева адміністрація. Відносно лобіювання питань із видачею ліцензій Президент України Л. Кучма 12 липня 2001 року, виступаючи в засобах масової інформації, зауважив, що багато депутатів Верховної Ради розглядають свою зарплатню як кишенькові гроші,
а справжні гроші вони отримують від лобіювання законопроектів.
Треба підкреслити, що незважаючи на те, що ще у «Своде законов Российской империи» від 1861 року (визволення селян із кріпосної залежності сприяло активному розвитку підприємницької діяльності) передбачалася кримінальна відповідальність за «воспрепятствование предпринимательской деятельности», цей склад злочину є новим для України. Стаття 206 ККУ «Протидія законній господарській діяльності» спрямована, в основному, на тих суб’єктів злочину, які застосовують фізичне насильство, погрожують убивством самому підприємцю чи його близьким, родичам, знищенням їхнього майна, заподіянням шкоди іншим їхнім інтересам. Закон визнає можливість такої злочинної діяльності з боку організованого злочинного угрупування, а також з боку службової особи.
Статистичні дані правоохоронних органів із викриття зазначеного складу злочину не вражають. Ні в кого не викликає запитання причина, з якої діяльність Державного комітету зі сприяння малим підприємствам та підприємництву (1991—1995 рр.) виявилася неефективною. Передача його функцій спеціальному підрозділу Міністерства економіки, а в місцевих органах влади — новоствореним департаментам з розвитку підприємництва — теж не привела до успіху. За статистичними даними, процес розвитку малих підприємств гальмується, а з тих, що залишилися, близько 50 % здійснює торговельно-посередницькі операції. Їхня роль у розвитку економіки держави зводиться до нуля, і навіть є шкідливою, бо сприяє вилученню валюти в населення і вивезенню її за кордон для закупівлі нового товару. Таким способом відбувається одночасне формування боргу держави перед міжнародними фінансовими центрами і фінансування легкої промисловості інших країн.
Проблема захисту таких торговельних підприємств, вирішення питань щодо їхнього відкриття та умов діяльності вирішується, зазвичай, не в межах і засобами юридичної відповідальності, а між охоронними структурами, що належать до офіційних правоохоронних органів або до кримінальних угруповань.
Коли 1993 року київська газета опублікувала карту розподілу зон, регіонів міста, у яких діяльність малого приватного бізнесу контролювали різні злочинні угрупування (із вказівкою прізвищ авторитетів), то цим самим було більш «офіційно» визнано становище «хто є хто». Безумовно, боротьба між правоохоронними та кримінальними структурами за право впливу на мале підприємництво діє на визнані межі. Але наскільки ефективна діяльність держави щодо захисту законних прав підприємців, якщо кримінальний світ майже офіційно межує з правоохоронними структурами?
Об’єктивна сторона діянь, пов’язаних із протидією законній підприємницькій діяльності, характеризується скоєнням посадовими особами відповідних державних структур таких дій:
· неправомірна відмова в реєстрації громадянина або групи громадян як суб’єкта підприємницької діяльності;
· ухилення від реєстрації індивідуального підприємця або юридичної особи;
· неправомірна відмова у видачі спеціального дозволу (ліцензії) на право проведення конкретного виду підприємницької діяльності;
· неправомірне обмеження законних прав і законних інтересів фізичної чи юридичної особи;
· обмеження свободи самостійної підприємницької діяльності або інше протиправне втручання в підприємницьку діяльність.
Додатково можна назвати дії посадових осіб щодо відмови або тяганини, бюрократизму під час вирішення питань відведення землі під будівлю, призначення різних перевірок податковими, санітарними, протипожежними та іншими структурами. Арсенал цих заходів змінюється з урахуванням стану законності та правопорядку в конкретному відомстві чи регіоні.
Об’єктивна сторона дій, пов’язаних із протидією законній підприємницькій діяльності з боку кримінального елементу, характеризується застосуванням (чи погрозою) фізичного насиль-
ства, психічного тиску, погрозою знищення майна, вимагання значних розмірів плати за забезпечення захисту діяльності тощо. Жертвами кримінального елементу можуть бути як власне підприємці, так і їхні родичі, близькі. У засобах масової інформації наводиться безліч таких прикладів. Їхня масовість свідчить про низький рівень правової свідомості громадян, ефективності діяльності правоохоронних структур та сучасної судової системи, що не спроможна захистити підприємців.
Проблеми доведення вини першої і другої категорії правопорушників та вибір виду юридичної відповідальності до них суттєво відрізняються між собою.
Суспільна практика свідчить, що реалізація конституційного права на власність та підприємницьку діяльність, боротьба з різного роду посадовими бюрократами та хабарниками, а також із кримінальним елементом можлива тільки за умови достатнього рівня правової свідомості населення. Юридична відповідальність — це зброя, що одночасно вражає правопорушника і захищає правові інтереси громадянина та юридичних осіб. Судова реформа давно вже назріла і сприятиме ефективному захисту права громадянина щодо свободи підприємницької діяльності та реальній гарантії меж втручання держави в цю діяльність.
Питання 3. Фіктивне підприємництвоПроблеми застосування інституту юридичної відповідальності до протиправної діяльності, передбаченої складом злочину статті 205 ККУ «Фіктивне підприємництво», можна поділити на дві групи: перша — викриття факту та правова оцінка поведінки кожного з причетних осіб щодо створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності; друга — встановлення розмірів матеріальної шкоди, що завдана цим фіктивним підприємством державі, банковим, кредитним установам чи іншим юридичним особам або громадянам.
Фактично друга частина статті 205 ККУ є кваліфікуючою відносно першої.
Якщо суб’єктами розглядуваних правопорушень може бути особа або група осіб, що об’єдналися для досягнення корисливої мети, то не можна залишати без уваги ще одну сторону.