Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 21 из 50)

Одним із важливих недоліків командної економіки було порушення основного закону про собівартість продукції та ціноутворення. Держава регулювала ціни без урахування собівартості продукції (товару, робіт, послуг). Ринкові відносини, що впливають на майнові інтереси власників, вимагають наявності правового забезпечення умов вільної конкуренції. Суперництво суб’єктів підприємницької діяльності є необхідною умовою розвитку ринку товарів та послуг, а також економіки держави. Відповідно до конституційного обов’язку держава повинна законодавчо визначити заходи боротьби з монополістичною діяльністю та недобросовісною конкуренцією суб’єктів господарювання. Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини, які виникають у результаті реалізації принципу суперництва суб’єктів господарювання в межах чинного законодавства. Факультативним, або додатковим, об’єктом правопорушення можуть бути життя, здоров’я людини, її права власності.

Правовою основою регулювання вільної конкуренції в Україні є Закон від 18 лютого 1992 року «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Закон від 26 листопада 1993 року «Про антимонопольний комітет України», а також у цілому чинне законодавство, що регулює підприємництво в Україні та захищає від злочинних посягань. Зокрема, Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року поповнився статтею 228 «Змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування».

Як відомо, визначальною ознакою підприємця-монополіста є його відповідне становище, яке надає йому можливість встановлювати монопольну ціну на товар, і тим самим впливати на інтереси інших підприємців та споживачів. Критерієм визначення підприємця монополістом є досягнення частки його товару на певному ринку 35 % розміру. Встановлюючи високі або низькі ціни, монополісти впливають на розвиток економіки. Відомо, що політика демпінгових цін на імпортовану курятину призвела майже до знищення птаховиробничої промисловості в Україні. Після декількох років демпінгу, коли імпортований товар посів монопольне становище, його ціна збільшилась у 3—5 разів.

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які покликані забезпечити процес демонополізації економіки і розвитку конкуренції, у тому числі: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади. Законодавством також закріплено право робочих колективів та покупців, споживачів продукції контролювати процеси монополізації економіки.

Разом з тим, як можна зробити висновок із наведеного переліку, притягти кого-небудь із зазначених осіб до юридичної відповідальності за незадовільний стан попередження та боротьби з монополізацією економіки майже неможливо. Постає проблема визначення межі між недбалим виконанням службових контрольних функцій та створенням сприятливих для монополістів умов.

Прикладом може бути ситуація з бензином та іншим паливним матеріалом, що склалася на внутрішньому ринку України влітку 2001 року. Ціни на всі марки бензину та дизельне пальне в одну мить зросли майже удвічі. А погрози та обіцяння Кабінету Міністрів України навести порядок, застосувати санкції до монополістів — нафто-паливних компаній та корпорацій — так і залишаються нереалізованими.

Втрата державного монопольного становища на паливно-енергетичному ринку призвела до підвищення ціни в десятки тисяч разів після 1990 року (враховуючи співвідношення 16 копійок СРСР та 3 гривень України).

Монополії створили і керують ними особи, що входять до складу президентської адміністрації, уряду, Верховної Ради та місцевих владних структур. Прокуратура, що покликана контролювати дотримання закону, займає пасивну позицію. Майже 5 років відбувається демонстрування Генеральною прокуратурою України її боротьби з колишнім віце-прем’єром України Ю. Тимошенко, яка, зловживаючи службовим становищем, створила для своєї компанії монополістичні умови реалізації паливно-енергетичних продуктів, і отримала прибуток у розмірі декількох мільярдів гривень. У вересні 2002 року Верховна Рада знову повернула постанову Генеральної прокуратури України про притягнення Ю. Тимошенко до кримінальної відповідальності як необґрунтовану.

Цивільно-правова відповідальність повинна наступати за укладання, точніше за примушення укладання неправомірних та невигідних угод. До них можуть належати угоди щодо перерозподілу ринку за територіальним принципом, асортименту товарів, обсяг їхньої реалізації чи усунення з ринку певної категорії покупців та продавців.

Окрему групу правопорушень становлять дії, пов’язані з недобросовісною конкуренцію. До переліку таких дій належать: використання торговельних знаків, товару іншої фірми, копіювання зовнішнього вигляду виробів тощо.

Споживачі товарів—громадяни України — з такими прикладами зустрічаються щоденно, враховуючи, що підроблена підпільними цехами, китайцями, в’єтнамцями продукція з позначками відомих європейських та американських фірм, заполонила наші речові та харчові ринки.

Проблема незаконного використання та реалізації на внутрішньому ринку України піратської відео- та аудіо продукції стала причиною політичних та економічних ускладнень між Україною, США та Європейським союзом у 2001—2002 рр.

Але поряд із такими масштабними діями щодо захоплення ринку, створення монополій, корпорацій та забезпечення їхньої домінуючої позиції серед виробників та реалізаторів товару, практика виділяє протиправну діяльність окремих осіб, пов’язану з застосуванням насильства, заподіянням шкоди здоров’ю та загрозою життю людини чи можливості існування підприємства як юридичної особи.

Законодавець визнав за можливе виділити такі діяння в окремий склад злочину (ч. 2 статті 228 ККУ), а не кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених у розділах 2, 6 та 7 Кримінального кодексу України.

Важливим аспектом є відсутність вказівки на розмір заподіяної шкоди. Тому за конструкцією склад злочину, передбаченого статтею 228 ККУ, є формальним і кваліфікується як закінчений з моменту скоєння винним дій, що утворюють об’єктивну сторону злочину.

Причетність до даних правопорушень посадових осіб передбачено статтею 228 ККУ та кваліфікується як службові злочини. Про факти притягнення таких осіб за окресленим складом злочину в Україні поки що невідомо.

Питання 4. Юридична відповідальність за контрабанду

Кримінальний кодекс України (стаття 201) визначає контрабанду, як переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів, а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Вказівка в додатку до статті 201 ККУ розміру незаконного переміщення товару — вартість у тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян — одночасно встановлює межу між контрабандою, як злочином та як адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачається Митним кодексом.

Контрабанда, як вид правопорушень, була відома ще в давні часи. Зокрема, про неї згадувалось у давньогрецьких і римських правових і літературних джерелах. Слово «контрабандос» вживалось на позначення товарів і предметів, заборонених для ввезення. У цілому це діяльність, що націлена проти (contra-) урядових указів, рішень, постанов (bando), які регулюють порядок імпорту та експорту товарів та транспортних засобів.

Разом з тим, хоч історія контрабандної діяльності налічує епохи, хоч розмір контрабандної діяльності в сучасній Україні досить вражаючий: щороку порушується більше півтисячі кримінальних справ та тисячі адміністративних справ про порушення митних правил на загальну суму, що становить 1—1,5 млрд грн — не можна вважати визначення в законі складу злочину вдалим.

Історія боротьби митних органів України з контрабандою за часів суверенної держави має унікальні випадки. Так, 1997 року працівниками Севастопольської митниці було виявлено 624 кілограми чистого (99 %) кокаїну; працівниками Ужгородської митниці затримано контейнер з 6,1 тонною гашишу (вартістю 70 млн доларів); працівниками Ільїчевської митниці 2002 року затримано партію гашишу у 2,5 тонни, виявлено канал поставки в Україну викрадених за кордоном автомобілів високої вартості. Тільки за 1996—1997 рр. затримано близько 290 наркокур’єрів. Державі щорічно повертається культурних та історичних цінностей на значну суму. Великі розміри контрабандного вивезення золота, срібла, платини, іноземної валюти [2].

Скоєння контрабанди далеко не завжди відбувається без участі, злочинної домовленості зі співробітниками митних структур. Так, начальник Волинської митниці О. Чернишов відомий як єдиний у світі митний генерал, що відбував 1998 року покарання у в’язниці Німеччини за скоєння контрабанди з конфіскацією його зарубіжних банківських рахунків.

На сьогодні відомі різноманітні способи здійснення контрабанди, у тому числі й ті, що не потребують переміщення товару через митний кордон.

На відміну від вітчизняного, кримінальний закон Російської Федерації передбачає відповідальність за обманне використання документів чи засобів митної ідентифікації, за дії, пов’язані з недекларуванням або недостовірним декларуванням предметів зовнішньоекономічної діяльності, перевезенням предметів у спеціально сконструйованих сховищах (тайниках).