Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 23 из 50)

Питання 3. Порушення правил про валютні операції, приховування валютної виручки.

Питання 4. Відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Питання 5. Відповідальність за правопорушення в бюджетній сфері.

5.1. Методичні поради

У процесі вивчення даної теми для юристів з економічним ухилом важливим є той аспект, що гроші, кредитно-фінансові інтереси держави, суб’єктів підприємницької діяльності та громадян завжди утворюють якщо не основну підставу, то важливий фактор значної кількості корисливих правопорушень, злочинів. Тому необхідно ознайомитися з законодавчими документами, що регулюють бюджетну сферу, кредитно-фінансові відносини та й саму грошову систему в Україні.

Студентам необхідно звернути увагу на залежність кваліфікації правопорушень, предметом і об’єктом яких є гроші, від форми власності суб’єктів господарської діяльності.

Розгляд виділених у посібнику питань вивчити визначити їхню структуру та напрямок подальшого самостійного ознайомлення з відповідною правовою літературою та законодавчими джерелами.

Студентам також рекомендується вивчити матеріали міжнародної практики боротьби з відмиванням грошових коштів, здобутих злочинним способом.

Гроші, як вираз власності, еквівалент будь-якого товару, є не тільки необхідною умовою існування ринкових економічних відносин, але й складають мету, ціль більшості економічних злочинів. Гроші виступають як предмет злочину, коли правопорушник посягає на грошові знаки, грошові маси, що перебувають у безпосередній власності громадян, знаходяться на зберіганні в банках, у приміщеннях юридичних осіб тощо.

Цікаво знати, що самому давньому спогаду про гроші — 4500 років. Уперше про це згадується в історичних пам’ятках сучасного Іраку (держава Двуріччя).

Перші монети було відчеканено у VII ст. до н. е. в царстві Лідія (сучасна територія Турції).

Перші власні монети — златники та серебреники з’явилися на Русі наприкінці Х століття, а паперові гроші — асигнації —
у 1769 році, під час правління Катерини II.

На острові Яп (у Тихому океані) гроші вироблялись із каменя й досягали в діаметрі 4 м. У Судані їхню роль виконували металеві мотиги, в Ефіопії — шматки солі, на острові Санта-Круз — купки червоного пір’я завдовжки до 10 м.

Уважають, що відомі всім «30 серебреників», які отримав Іуда за зраду І. Христа, — це сіклі (шекелі) фінікійського міста Тіра.

Гривнями називались великі срібні злитки, бруски, що служили грошовою й ваговою одиницею в Давньоруській державі. Їхня вага дорівнювала приблизно 200 г. У XIV ст. на Русі гривню витіснив рубль. У суверенній Україні гривня стала національною грошовою одиницею 1997 року.

Об’єктом злочинних посягань є фінансова діяльність держави, грошово-кредитна політика як сукупність організаційних, правових заходів у галузі обігу грошей та кредиту, за допомогою яких держава формує доходну частину бюджету, регулює економічні процеси, впливає на розвиток економіки. Даний вид регулювання завжди був монополією держави, найважливішим засобом формування політики методом впливу на внутрішні та зовнішні державні економічні процеси.

Залежно від стану справ у грошово-кредитній системі держави оцінюється ефективність діяльності уряду, усієї політичної системи. У зв’язку з цим зауважимо, що за роки своєї незалежності Україна, яка посідала за станом економічного розвитку в 1991 році 8 місце серед держав світової співдружності, перетворилася на великого боржника. Зокрема, її прямий державний борг складає 11 млрд 740 млн доларів, зовнішній борг — 7 млрд 900 млн доларів. При цьому найбільшим зовнішнім кредитором України залишається Всесвітній банк, борг якому становить 2 млрд 305 млн доларів. За даними Міністерства фінансів, на другому місці залишається борг з облігацій зовнішнього державного займу — 2 млрд 204 млн доларів. Борг перед Російською Федерацією становить 1 млрд 779 млн доларів; перед Німеччиною — 408 млн доларів; Європейським Союзом — 320 млн доларів; США —
289 млн 600 тис. доларів; Туркменістаном — 281 млн 700 тис. доларів та 310 млн доларів перед іншими зовнішніми кредиторами. Якщо до цього додати внутрішній борг перед населенням — за зниклі заощадження — 122 млрд гривень, то картина зі станом економіки і фінансово–кредитною системою в державі стає зрозумілою [10].

На стан справ у грошово-кредитній сфері впливає і незаконний вивіз капіталу, валюти за кордон. Зокрема, за 2002 рік з України було вивезено більше 2 млрд доларів США, що є найбільшим показником за останні 3 роки.

Разом з тим, держава з перших кроків своєї незалежності приділяла значну увагу правовій охороні фінансово-кредитної системи та грошової маси від злочинних посягань. Основи політики в цьому напрямку були закладені вже в перших законах «Про власність», «Про підприємницьку діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про систему оподаткування» та інших ще 1991 року. Окрім адміністративних заходів, було розроблено заходи кримінально-правового впливу. Кримінальний кодекс України поповнився відповідними складами злочинів в окремих статтях та доповненнях до чинних. Правоохоронними органами було виявлено у 2000 році 8 864, а у 2001 році — 8959 злочинів, скоєних у кредитно–фінансовій сфері.

Питання 1. Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів

Сучасна практика захисту суспільних відносин засобами юридичної відповідальності громадян та юридичних осіб за правопорушення в економічній сфері свідчить про наявність суттєвих колізій інтересів, а відповідно — про наявність значної кількості злочинів та інших правопорушень, пов’язаних зі сплатою податків та інших встановлених державою платежів, зборів. Зауважимо, що стаття 67 Конституції України визначила: «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом». Тобто, сплата податків — це конституційний обов’язок громадянина (а тому і юридичної особи ). Цей обов’язок, точніше, ці податкові правовідносини мають не цивільно-правовий, а публічно-правовий характер і ґрунтуються на владних підпорядкуваннях однієї сторони (громадянина, юридичної особи) іншій (державі). Ці правовідносини передбачають субординацію сторін, з яких одну представляє податковий орган, що діє від імені держави і має владні повноваження, а іншу — платник податку з зобов’язанням підкоритися цій вимозі. Вимоги податкового органу і податкове зобов’язання платника податку випливають не з угоди між ними, а з закону.

Розуміння податку як публічно-правового обов’язку, що виникає з Конституції та інших законів, дає підстави стверджувати, що їх невиконання чи неналежне виконання повинно кваліфікуватися як діяння, яке скоюється проти держави, що в даному випадку представляє інтереси всього суспільства. Конституційний обов’язок щодо сплати податку конкретизується в низці законів. Зокрема, у Законі «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року, з подальшими змінами та доповненнями; Законі «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків — та інших обов’язкових платежів» від 22 грудня 1994 року; Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року
(з подальшими численними змінами). До підзаконних актів у цій галузі можна віднести Декрети Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», «Про місцеві податки і збори», «Про податок на добавлену вартість» та інші.

Система законів та підзаконних актів, що регулює відносини у сфері оподаткування, визначає адміністративні повноваження відповідних державних установ — збирачів податків — та зобов’язання юридичних і фізичних осіб — платників податків.

Важливим засобом охорони податкових правовідносин є кримінальний закон. Стаття 212 ККУ визначає юридичний склад злочину та види кримінально-правової відповідальності за діяння, пов’язані з ухиленням від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Санкція цієї статті передбачає такі види кримінального покарання, як конфіскація майна, штраф, звільнення з посади, виправні роботи, позбавлення волі. Винна особа зобов’язана, крім того, відшкодовувати завдані збитки.

Об’єктивна необхідність жорстких санкцій викликана значенням податків для існування держави. На сьогодні податки становлять близько 80 % надходжень до Державного бюджету. Зменшення частки державного сектору в економіці ще більше посилює роль податків та їх своєчасного надходження. На жаль, правова свідомість та законослухняність фізичних та юридичних осіб в Україні перебувають не на належному рівні. Про це можуть свідчити дані щодо скоєння правопорушень юридичними особами протягом 1994—1998 років.

Тільки 1997 року після державної реєстрації не сплатили податки 43 тис. 827 підприємств (33,4 %), 35 тис. 100 колективних підприємств (31,6 %), 31 тис. 859 товариств (26,9 % ), 410 страхових компаній, 2 тис. 541 підприємств з іноземними інвестиціями. Як підкреслював у своєму виступі на засіданні Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю 16 лютого 1998 року Президент України Л. Кучма, бюджет 1997 року втратив через ухилення від оподаткування майже 7 млрд гривень. Ці кошти пішли «в тінь» [4].

Протягом 1994—1998 років ухилилися від сплати податків юридичні особи: 1994 р. — 1077; 1995 р. — 3283; 1996 р. — 5869; 1997 р. — 8796; 1998 р. — 10481 [7, с. 70].

За 10 місяців 2000 року було порушено більше 9 тис., а за такий же період 2001 року — близько 11 тис. кримінальних справ за ухилення від сплати податків. Протягом останніх років структури Державної податкової адміністрації активізували профілактичну роботу в цьому напрямку. Держава проводить масштабну роз’яснювальну роботу, і це зрозуміло. Якщо всіх винних підприємців притягати до кримінальної відповідальності, то хто ж буде розвивати економіку держави? Адміністративна відповідальність у цій сфері відіграла важливу роль. Значний обсяг організаційних заходів держави щодо наведення порядку в цій сфері здійснюється під час втілення державних програм з боротьби з організованою злочинністю та корупцією.