Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 24 из 50)

У межах навчальної дисципліни можна підкреслити, що юридична відповідальність настає за порушення податкового закону (підзаконного акту) — правового акту вищого органу законодавчої влади, який зобов’язує юридичних і фізичних осіб сплачувати до бюджету платежі у формі податку в певному розмірі і в точно визначені строки.

Але юристам з економічним ухилом треба звертати увагу й на невизначеність законодавчої системи оподаткування, тимчасовість дії окремих законів, указів, постанов, необґрунтованість введення нових податків, їхніх розмірів. Великі податки викликають у юридичних осіб і громадян потребу ухилення від сплати, приховування реального прибутку. Про це часто, особливо під час виборчих компаній, говорять представники влади, включаючи і Президента України.

Нагадаємо, що розмір дані, тобто податку, під час татаро-монгольської навали становив тільки четверту частину від прибутку подвір’я. Зараз розмір податку сягає 60—80 % прибутку, фізичні особи сплачують 40 % заробітку. А що собою являє ПДВ — податок на добавлену вартість — та як обґрунтувати його запровадження — ці питання порушує вже й сам Президент України.

Питання 2. Виготовлення, збут та використання підроблених державних та недержавних цінних паперів

Функціонування економіки постійно потребує мобілізації, перерозподілу та розподілу фінансових коштів. В умовах ринкової економіки комерційний характер остаточно обумовив появу різних ринків фінансових ресурсів, які, крім форми підприємниц-
тва, виконують регулятивні функції мобілізації і перерозподілу фінансових засобів між різними галузями економіки, тобто, у цілому, є системою забезпечення розподілу грошових коштів між учасниками економічних відносин.

Фінансові ресурси обертаються на даному ринку в різних формах: грошовий ринок і ринок капіталів. Останній містить ринки банківських кредитів, фондовий ринок, первинний і вторинний ринки цінних паперів тощо.

Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які реалізуються через випуск спеці-
альних документів (цінних паперів), що мають власну вартість. Їх можна купувати, продавати, використовувати як платіжні засоби, предмети застави, джерела кредитних ресурсів тощо.

На даному ринку циркулюють інвестиційні цінні папери (акції, облігації) та боргові цінні папери (векселі, різні вимоги, ф’ючерсні, форвардні угоди і под.). Залежно від часу і способу їх надходження на ринок його поділяють на первинний і вторинний.

Емітент цінних паперів — суб’єкт фондового ринку, який від свого імені випускає цінні папери з метою реалізації під зобов’язання, що випливають з умов їх випуску. Фондова біржа — це організований ринок цінних паперів. Торгівля тут здійснюється за певними правилами, стандартами та критеріями.

У цілому ринок цінних паперів — це частка фінансового ринку, яка забезпечує можливість мобілізації фінансових коштів та інвестицій, переміщення капіталів у різні галузі економіки з найвищою можливою нормою прибутку, а також виконання посередницької ролі в процесі збору коштів у їхніх власників та ефективного їх розміщення як у державному, так і в приватному секторах економіки.

На сьогодні вже досить чітко визначено принципи створення та функціонування фондового ринку з метою забезпечення надійного захисту інтересів його учасників, належних умов для розміщення інвестицій та сприяння економічному розвитку в цілому.

Суб’єктами відносин на фондовому ринку, окрім емітентів цінних паперів, є також інвестори — юридичні чи фізичні особи, які вкладають кошти в цінні папери з метою одержання прибутку або збільшення ринкової вартості останніх.

Цінні папери — це документи, що засвідчують правоволодіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником, і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів.

До переліку видів цінних паперів належать і приватизаційні майнові сертифікати — особливий вид державних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне отримання частки майна державних підприємств або державного житлового фонду та землі в процесі приватизації.

Держава з перших кроків запровадження ринкової економіки, тобто ще з 1991 року, ухвалила низку законів, які регулюють порядок емісії та обігу цінних паперів, і тим самим встановила різні види юридичної відповідальності осіб, що порушують цей порядок. До цих законів можна віднести Закон України від 18 червня 1991 року «Про цінні папери і фондову біржу», Закон України від 10 грудня 1997 року «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Указ Президента України від 18 березня 1994 року «Про порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом корпоратизації» та інші, у тому числі підзаконні акти Міністерства фінансів та Національного банку України.

Кримінальна відповідальність за порушення встановлених правил і принципів виготовлення та реалізації державних і недержавних цінних паперів визначена у:

· статті 223 ККУ «Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів»;

· статті 224 ККУ «Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів»;

· статті 215 ККУ «Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків».

Близькими за складом злочину, особливо об’єктом та об’єктивною стороною, до поданого переліку є низка злочинів, пов’язаних із незаконним виготовленням, підробленням і збутом паперових, металевих грошей та акцизних марок. Законодавець, ураховуючи велику небезпеку від скоєння цих злочинів, встановив досить жорсткі санкції до винних осіб: конфіскація майна, штраф, позбавлення права обіймати певні посади строком до 5 років та позбавлення волі до 7 років.

Можна нагадати, що, пов’язані з порушенням правил виготовлення та обігу грошей, цінних державних та недержавних паперів, злочини існували з давніх часів. В історії кримінології та кримінального права відомо, що держава завжди жорстко карала таких правопорушників. Зокрема відомий факт, коли в Німеччині майстра золотих справ Клауса Ельмхорста восени 1431 року за виготовлення фальшивих монет зварили в котлі на площі м. Штральзунда. На спогад та з виховною метою цей котел про-
стояв на площі як пам’ятник 130 років. Раніше, ще в ХІІІ столітті, фальшивомонетникам заливали в горло розплавлене золото чи срібло, залежно від того , з якого металу він підробив гроші.

У наш час відповідні правоохоронні органи відзначають особливий масштаб злочинної діяльності з вироблення та збуту підроблених доларів США в Республіці Чечня та країнах Ближнього Сходу. Громадянам України та Російської Федерації запам’яталися махінації, пов’язані з державними облігаціями зовнішньої позики, що призвели до краху національної валюти в 1993—1996 роках. Проте питання щодо юридичної відповідальності причетних осіб обмежилося їхнім переміщенням з урядових структур до парламентських. Резонансні кримінальні справи відносно пограбування мільйонів вкладників-акціонерів відомих українських банків («Україна», «Слов’янський», «Градобанк») та трастів типу «МММ» якщо й було порушено, то не реалізовано. Зауважимо, що таке ставлення держави до цієї категорії злочинців сприяє подальшому розвитку зазначеної групи злочинів та правопорушень.

Питання 3. Порушення правил про валютні операції, приховування валютної виручки

Проблеми юридичної відповідальності за діяння, пов’язані з порушенням правил про здійснення операцій із валютою та її неповерненням в Україну сягають коренями в економіку та політику ще радянського режиму. Командна соціалістична економіка з перших днів установила централізований контроль за кількістю та обігом іноземної валюти. Наявність залізного кордону, жорстка регламентація виїзду за кордон громадян СРСР (як правило, тільки партійних та радянських функціонерів, спортсменів та діячів мистецтва), обслуговування іноземних туристів окремо від населення, монополія зовнішньоекономічної діяльності — все це робило неможливим і непотрібним для пересічних громадян придбання та використання іноземної валюти.

З того ж часу в психології населення залишилося почуття недовіри, побоювання держави, її спроможності в будь-який момент відмовитися від своїх законів, поміняти конституційні положення про форми власності й знову націоналізувати власність або якось по-іншому обібрати населення. Підтвердженням такої обґрунтованої недовіри можуть бути дії держави відносно заощаджень населення, коли в одну мить громадяни були позбавлені своїх вкладів у розмірі загалом у 212 млрд рублів СРСР.

А перший президент України Л.Кравчук, який через засоби масової інформації закликав населення вкладати гроші в ощадбанки та запевняв про їхню безпеку від знецінення, інфляції, так і не вибачився перед народом.

Важливим чинником виявлення та неповернення валюти з-за кордону є нестабільність нинішнього політичного режиму й законодавства, криза економіки. Корупція та організована злочинність — додаткові фактори, що прискорюють руйнування економіки, пограбування загальнонародної власності способом шахрайства, махінацій під час приватизації. Злочинність на всіх рівнях влади та всіх прошарків населення роз’їдає почуття національного патріотизму й замість того, щоб вкладати капітал (навіть отриманий злочинним способом) у національну економіку, його вивозять в інші країни, не повертають після здійснення зовнішньоекономічних операцій.