Що стосується самого процесу легалізації, тобто відмивання, то моделі, механізми і сфери його численні, різноманітні і мобільні. Арсенал «схем» постійно поповнюється. У процесі відмивання грошей можна виділити 3 основні моменти.
· Розміщення — фізичне розміщення наявних коштів у традиційних фінансових установах (банки, кредитні союзи, пенсійні фонди і под.), нетрадиційних фінансових установах (валютні біржі, брокери цінних паперів і дорогоцінних металів, казино, організації, що надають поштово-телеграфні послуги тощо), а також у закладах, пов’язаних з індустрією розваг, автомобільним бізнесом, роздрібною торгівлею, або цілком за межами країни. Най-
слабшою ланкою в процесі відмивання грошей є етап розміщення готівки. Незаконно отримані капітали найлегше виявити саме на цьому етапі. Тому законодавство багатьох країн, у тому числі й Указ Президента України, приділяють величезне значення первинному контролю за рухом коштів.
· Розшарування — відрив незаконних доходів від їхніх джерел способом проведення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування сліду цих доходів, що перевіряється. Після того, як вони успішно розміщені у фінансових установах, їх перетворюють на такі грошові інструменти, як дорожні чеки, грошові перекази, облігації й акції, що полегшує їхній вивіз із країни. Разом з тим, найбільш важливим методом розшарування є електронний переказ фондів. Він надає злочинцям такі переваги, як швидкість, відстань, мінімальний слід, що перевіряється, і високу анонімність за умови величезного загального щоденного обсягу грошових переказів.
· Інтеграція — стадія процесу відмивання, безпосередньо спрямована на надання видимості законності злочинно нажитому майну. Відмиті гроші повертаються в економіку. Вони вміщуються в банківську систему як чесно зароблені доходи. Як приклад можна навести угоди з завищенням ціни. Поширені вони в біржовому обороті, в операціях із творами мистецтв, на аукціонах. Речі, вартість яких можна визначити тільки умовно, оцінно, продають за дуже високою ціною. У результаті утворюється значний реальний доход. Ще один приклад: трансферпрайсинг, розповсюджений у експортно-імпортних операціях. Складають 2 договори: реальний і фіктивний (із завищеною сумою угоди). За фіктивним договором гроші переводяться фірмі — посереднику, як правило, зареєстрованій в офшорній зоні. Різниця між реальною і фіктивною ціною залишається на рахунку цієї фірми як доходи.
У центрі схем із незаконного переведення грошей розташовані банки. Одна з таких схем ґрунтується на використанні рахунків, відкритих на підставних осіб чи від імені осіб або організацій, що діють за дорученням інших одержувачів прибутку. Остання категорія охоплює цілу систему агентів з відмивання грошей. Це і посередники, і юристи, і фахівці з фінансової звітності. Сюди ж входять і компанії прикриття.
В усіх випадках рахунки використовуються для того, щоб спростити переказ нелегальних засобів за кордон. Часто в таких схемах фінансові операції спеціально нашаровуються, задіюється велика кількість рахунків. Коли доходить до розгляду, виявляється що сторони, які проводять операцію, тісно пов’язані між собою, чи взагалі це та сама особа. Якщо власником рахунка є комерційне підприємство, то воно нерідко зареєстроване на дуже обмежений термін, як правило, тільки для проведення 1—2 фінансових операцій.
Для прикладу розглянемо знову ж таки сферу експортно-імпортних операцій. Тут ми стикаємося з неповерненням валютного виторгу під приводом форс-мажорних обставин: у контракті заздалегідь обумовлюються досить серйозні штрафні санкції, наприклад, за одноденну затримку вантажу. Його доставлення навмисно затримують, і згодом штрафні гроші оформлюються на закордонні рахунки. Використовується також завищення реальної вартості чи обсягу товару, очікуваного до постачання в Україну, експорт однієї продукції під виглядом іншої і т. ін.
Яскравим прикладом є операція з Чорноморським пасажирським флотом, що перейшов у володіння України від СРСР. Нові суперлайнери приносили майже чверть валюти СРСР. А після махінацій за перші
2 роки суверенної України, Чорноморська судова компанія опинилася в такому боргу, що віддала свої нові суперлайнери за безцінь. І ніхто з державних осіб не поніс за це ніякої юридичної відповідальності.
Величезні суми опиняються в західних банках у результаті операцій із експорту сировини, яку поставляють за кордон за свідомо заниженими цінами. Різниця залишається підприємцям.
У результаті держава не одержує прибутків, а гроші працюють на економіку чужої країни.
Президент України видав Указ «Про способи запобігання легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом».
В Указі розмежовується первинний і державний контроль. Перший здійснюється банками та іншими фінансовими установами, біржами, комісійними й подібними закладами організаціями, що проводять будь-якого виду лотерею, благодійними організаціями, підприємствами зв’язку й іншими юридичними особами. Державний контроль здійснюється Кабінетом Міністрів України, комітетами і фракціями Верховної Ради, Національним банком України, СБУ, МВД, МЗС, міністерством економіки, міністерством фінансів, ДНАУ.
Даний документ припускає створення на основі Міністерства фінансів нової структури, так званої фінансової розвідки — державного комітету фінансового моніторингу. Основне її призначення — проведення контролю фінансових операцій. Фактично ця структура виступає як експерт, перевіряє законність таких операцій, визнає їх як значні або сумнівні. У даному контексті виникає низка питань, що вимагають роз’яснення. Так, Закон України «Про банки і банківську діяльність» ставить за обов’язок банкам ідентифікувати клієнтів, що здійснюють «значні чи сумнівні» операції, і за власною ініціативою, без відповідного запиту, надавати інформацію про них компетентним органам. Відповідно до Закону, значні операції — це такі, які проводяться за безготівковим рахунком за угодами на суму, більше 50 тис. євро, або операції з готівкою за угодами на суму, що перевищує еквівалент 10 тис. євро, за офіційним курсом гривні до іноземної валюти. Сумнівна операція — це здійснення операції з незвичайними і заплутаними умовами, що не є економічно виправданими чи суперечать законодавству України.
Національний банк направив у 2001 році в Міністерство юстиції постанову, що визначає порядок інформування управлінь для боротьби з організованою злочинністю органами СБУ. Зокрема, передбачається, що інформація буде надаватися не пізніше того дня, коли була зафіксована сумнівна чи значна операція. Насамперед, цікаво те, що Національний банк істотно розширив перелік ознак, які можуть свідчити про сумнівність операції. Якщо раніше він мав 21 пункт, то тепер цей список містить 35 позицій. Серед нововведень, що з часом можуть увійти у визначення «сумнівності», виділяють такі: перерахування великої суми коштів на рахунок протягом 3-х днів із дня його відкриття; перерахування за кордон грошових коштів в іноземній валюті на рахунок, відкритий у транзитному банку, з подальшим їхнім перерахуванням за призначенням на рахунок в іншому банку; купівля акцій незареєстрованих компаній, діяльність яких банк не може ідентифікувати.
Заслуговує на увагу, що новий документ стосується лише інформування силових структур. Податківці не можуть розраховувати на отримання даних від банків, тому що цим документом скасовується порядок інформування останніми органів податкової служби.
ДНАУ, у свою чергу, разом із КРУ видали Указ «Про затвердження порядку взаємного інформування органів Державної контрольно-ревізійної служби України й органів Державної податкової служби України про факти фінансових порушень».
Та чи допоможе новостворена структура безболісно інтегруватися Україні в міжнародну систему заходів боротьби з відмиванням «брудних грошей»? Однозначну відповідь дати не просто. Але аналіз українського і міжнародного законодавства в цій сфері дозволяє зробити попередні прогнози.
Ні для кого не є секретом, що нову структуру було скопійовано в нашого північного сусіда. Однак існують розбіжності. У Росії цей державний орган хоч і створений при Міністерстві фінансів, проте акумулював повноваження у сфері боротьби з тіньовим оборотом, що раніше належали силовим структурам, перетворившись у монополіста. Український документ містить у собі небезпеку. Окрім того, що в МВС і СБУ залишаються однакові підрозділи зі схожими функціями, вони ще й повинні розробити відповідні інструкції про взаємодію, взаємоінформування і т. ін. Наслідки можуть мати негативний характер. У першу чергу, вирішення питання щодо розподілу обов’язків між цими державними установами явно не буде сприяти якнайшвидшій організації роботи Міністерства фінансів. По-друге, виконання правоохоронними органами подібних завдань (без їхньої передачі Міністерству фінансів) відволікатиме сили і засоби. Ще один цікавий аспект. У Росії існує кримінальна відповідальність для службовців «фінансової розвідки» за розголошення даних, що стали їм відомі під час виконання службових обов’язків. Україна поки що тільки вимагає від банків «здавати» клієнтуру без відповідних гарантій нерозголошення.