Розрізняють діяльність внутрішню (розумова, пізнавальна) та зовнішню (поведінка в суспільному оточенні); індивідуальну, колективну (спільну, групову) і масову; передуючу одному вчинку або багатьом діям; короткочасну, тривалу, постійну. Зовнішня діяльність, що має характер суспільного спілкування, підпорядкована нормам людського буття, зокрема правовим. Звідси йдеться про правомірну та протиправну діяльність, у тому числі злочинну.
У сучасній українській психології реалізується спроба визначення злочинної діяльності. Стверджується, що це система діянь, визначених кримінальним законом як суспільно небезпечні, учинених зі прямим умислом та психологічно зумовлених загальним мотивом, реалізацію яких суб’єкт планує постановкою і досягненням окремих проміжних цілей. Злочинна діяльність відображає антисоціальну спрямованість особистості в даній сфері. У цьому визначенні злочинна діяльність необґрунтовано ототожнюється зі системою злочинів, обумовлених загальним мотивом. Не враховується, що діяння, які передують вчиненню злочину і становлять злочинну діяльність, необов’язково мають бути суспільно небезпечними. Вони стають такими вже тоді, коли скоюються з метою забезпечити вчинення злочину (злочинів). Більше того, мотив передуючої дії може бути зовсім не пов’язаний із «загальним мотивом». Злочинна мотивація виникає знову тоді, коли дія або її результат мають бути використані для досягнення кінцевої мети злочинної діяльності. Головне для визначення дії як елементу злочинної діяльності і для визнання останньої саме злочинною — це те, що вона підкорена меті забезпечення вчинення злочину. Саме ця обставина підвищує суспільну небезпечність злочинної діяльності порівняно з одномоментним злочином.
Проте нас цікавить кримінально-правова характеристика злочинної діяльності. Слід запозичити з психології загальне визначення поняття діяльності та злочинної діяльності, як системи пов’язаних між собою єдиною потребою, метою і послідовністю дій. Окрім цього, необхідно визначити такі її ознаки, як неодночасність складових дій та їх усвідомленість. Остання — у межах стадій вчинення злочину — свідчить про наявність у цих діях прямого умислу.
Можна запропонувати кримінально-правове визначення поняття «злочинна діяльність», яка є системою цілеспрямованих неодночасних злочинних чи інших протиправних і не протиправних дій суб’єкта злочину, вчинених із прямим умислом, підкорених єдиній меті забезпечення умов та безпосереднього скоєння злочину (злочинів), підтримки і розвитку самої злочинної діяльності. Якщо згадані дії сумісно вчиняются групою суб’єктів, об’єднаних попередньою змовою та спільним умислом, злочинна діяльність набуває характеру організованої. Це пов’язано з тим, що її основні елементи — загальна мета та система забезпечення — набувають нових якостей, що свідчать про підвищену су-
спільну небезпечність цього виду злочинної діяльності. На відміну від звичайної, що приховується від влади, організована злочинність спирається на владу та суспільство, що дозволяє їй та державним і господарським структурам, які забезпечують її захист, отримувати значні прибутки і через діяльність у «тіньовій» сфері, і, навіть, легальними засобами: податкові пільги, преференції, гарантії, кредити, бюджетні кошти. Проте майже за кожним таким «благодіянням» криються корисливі інтереси можновладців, лоббістів, високих чиновників, що охоплюється поняттям «масштабна корупція», яка супроводжує справжню організовану злочинність.
Використовуючи вищенаведене, можна визначити кримінально-правову характеристику даної категорії: це тривала злочинна діяльність колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації («відмивання») значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки й захисту від соціального контролю, а також проникнення до легальної економіки та політичної влади. Організаційні форми такого угруповання представлено у вигляді організованої злочинної групи та злочинної організації.
Правове визначення організованої злочинної діяльності сприятиме розв’язанню проблеми боротьби з нею не лише на теоретичному та нормативно-правовому рівнях, а й у сфері організації та спрямування практичної діяльності правоохоронних органів.
Використання терміна «організоване злочинне угруповання» в науці та в законодавстві зумовлено фактом поширення в суспільстві відповідних об’єднань, які за рівнем їхньої організації та іншими властивостями здатні до стабільної злочинної діяльності, котра в її масовому вираженні становить один із найнебезпечніших видів злочинності — організовану. Уперше в законодавстві України термін «організоване злочинне угруповання» було вжито в статті 1 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. для розкриття якісної своєрідності даного виду злочинності, котра визначається як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Треба завжди виходити з того, що наявність різних поглядів та підходів до правової кваліфікації нового негативного суспільного явища не повинні порушувати цілісну та перевірену часом систему кримінального закону.
Верховна Рада України 5 квітня 2001 року ухвалила новий Кримінальний кодекс України. У статті 28 цього Кодексу чітко визначено типологію групової злочинності і вперше дано поняття організованих злочинних об’єднань, організованої групи та злочинної організації. Терміна «організована злочинність» у Кримінальному кодексі України від 2001 року немає.
6.2. Питання до семінарського заняття
· Поняття та види посадових злочинів та правопорушень, види юридичної відповідальності за них.
· Злочини, пов’язані з хабарництвом.
· Інші злочини у сфері службової діяльності.
· Корупція, поняття, суб’єкти цього правопорушення, правова відповідальність.
· Організована злочинність, поняття, фактори, що впливають на її існування, види юридичної відповідальності причетних до неї осіб.
6.3. Теми рефератів
1. Поняття, види посадових злочинів та інших правопорушень. Юридична відповідальність за їх скоєння.
2. Порівняльний аналіз посадових злочинів та корупційних діянь.
3. Порівняльний аналіз організованої злочинності з посадовими злочинами та діяльністю організованих злочинних угруповань.
4. Тіньова економіка як економічний базис організованої злочинності.
6.4. Навчальні завдання: розв’язати задачі
Задача 1. Старший економіст-фінансист однієї з державних установ Зиміна методом службових підробок привласнила 45 тис. грн. Щоб приховати нестачу, вона списувала різні грошові суми за податковими звітами без підтвердження видачі грошей готівкою видатковими касовими ордерами, не оприбутковувала одержані в Держбанку гроші за чеками, штучно збільшувала фактично видану заробітну плату.
Кваліфікуйте дії Зиміної.
Задача 2. Товарознавець міськкоопторгу Розанчик за 750 тис. грн. допоміг заготівельникові райспоживспілки Хазалії укласти договір на поставку в Київ 11 074 кг лаврового листу. Під час укладання договору Розанчик одержав від Хазалія 300 тис. грн., а через місяць — ще 450 тис. грн. У цей час Розанчик уже працював виконуючим обов’язки заступника директора Київського міськкоопторгу.
Кваліфікуйте дії Розанчика та Хазалія.
6.5. Завдання для перевірки знань
1. Посадові злочини та корупційні діяння можуть скоюватися як в державних установах так і в приватному бізнесі?
2. Чи підлягає кримінальній відповідальності особа, що виступає посередником у злочинах, пов’язаних із хабарництвом?
3. З якими правопорушеннями — економічними чи в службовій сфері — пов’язана корупція?
4. Чи є організована злочинність злочином відповідно до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 24.02.94 р.?
6.6. Список рекомендованої літератури
1. Делюсин Л. Коррупция и борьба с ней: Китай, Азия и Африка сегодня. — 1996. — № 4. — С. 25—28; — № 5. — С. 27—31.
2. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 03 квітня 1997 р. № 171/97 // Голос України. —1997. — 17 квітня.
3. Закон України «Про організційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. № 3341-XII, ВВР — 1993 р. — № 35. — Ст. 358. Зі змінами та доповненнями внесеними Законами України від 24 лютого 1994 № 4001 — XII, ВВР — 1994. — № 24. — Ст. 184.
4. Кримінальне право України: Загальна частина // За ред. професорів Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. — К. — Х.: Юрінком Інтер — Право, 2002.
5. Лунеев В. В. Коррупция, учтенная и фактическая // Государство и право. — 1996. — № 8. — С. 78—91.
6. Маляренко В. Деякі питання перевищення влади або посадових повноважень // Коментар судової практики з кримінальних справ: Збірник. — К.: Юрінком Інтер, 1996. — С. 64—68.
7. Мельник Н. И., Омельченко Г. Е., Хавронюк Н. И. Комментарий к Закону Украины «О борьбе с коррупцией». — К., 1996.