Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 4 из 50)

Доцільно нагадати, що кримінальне право України — це сукупність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили [15, с. 5—17].

Кримінальна відповідальність як різновид юридичної відповідальності — це правовий обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати (підкорятися) заходів державного примусу та бути покараною згідно з законом.

При цьому новий Кримінальний кодекс України у статті 3 чітко визначає, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Інші закони України про кримінальну відповідальність, які будуть прийняті після набуття чинності цим Кодексом, включатимуться до нього.

Крім того, як зазначено у статті 2 ККУ, підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого у конкретній статті Особливої частини Кодексу.

Підкреслене має принципове значення у процесі визначеня співвідношення сфери діяльності кримінального та адміністративного права, зокрема окремих указів Президента та законів України про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю. Ці аспекти буде розглянуто у відповідних темах, але зараз зауважимо, що надмірне захоплення виданням адміністрацією Президента підзаконних актів (указів, постанов, розпоряджень) сприяє правовому нігілізму, беззаконню, розмиває суспільне значення гостроти кримінальної відповідальності.

Так, Закон «Про боротьбу з корупцією» (введено в дію Постановою ВРУ № 357/95-ВР від 05.10.95) визначає корупцію як «діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг».

Але ж ніхто не відміняв дію низки статей Кримінального кодексу України про посадові злочини, зокрема такі, як зловживання владою або службовим становищем, одержання хабара тощо.

Унаслідок відсутності в державі рівноваги гілок влади, слабкої судової системи та сильної влади Президента відбувається підміна кримінального закону адміністративними актами, замість кримінальної застосовується адміністративна, і навіть дисциплінарна відповідальність. Постає питання про рівність усіх громадян перед законом та ступінь сприяння такої правової політики зміцненню законності в державі. Уся світова цивілізована спільнота визнає корупцію за злочин, а Україна кваліфікує як адміністративне чи дисциплінарне правопорушення.

Таке ігнорування міжнародної правової позиції призвело до того, що Рада Європи визнала Україну надзвичайно корумпованою державою, а тому держави Європейської співдружності здійснюють стосовно України відповідну політику. США не визнали 2002 року Україну як державу з ринковою економікою.

Фактично, за часи розбудови суверенної держави ніхто з більш-менш впливових посадових осіб державного апарату не притягувався до кримінальної відповідальності. В якій іншій формі юридичної відповідальності було оцінено їхню діяльність, також залишається невідомим.

На завершення підкреслимо, що основними критеріями розмежування правопорушень в економічній сфері є їх розподіл за відповідними галузями законодавства, чітке визначення поняття злочину в кримінальному законі та всебічне висвітлення підстав застосування конкретного виду юридичної відповідальності до конкретної особи, що скоїла конкретне правопорушення, передбачене кримінальним, адміністративним, цивільним законами, відомчими дисциплінарними статутами, трудовим законодавством.

Питання 3. Роль кримінального, адміністративного та цивільного законодавства в забезпеченні нормальних умов для економічного життя держави

Відомо, що кожна галузь права та законодавства має свій чітко визначений предмет регулювання. Із цих предметів нас цікавлять тільки аспекти, що стосуються економіки держави.

Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності виникає тільки у сфері тих суспільних відносин, які регулюються адміністративним правом. Демократизація суспільства хоч і звузила сферу регулювання, але не змінила суть адміністративного закону.

На кожному історичному етапі розвитку людське суспільство являє цілісний організм зі складною структурою різного роду індивідуальних проявів та функцій, що мають загальне призначення. З урахуванням цього і виникає потреба в забезпеченні взаємозв’язку і єдності суспільних процесів. Ця єдність знаходить своє вираження, проявляється в здійсненні суспільного управління. Без такого управління, що стосується всіх верств частин і елементів суспільства, існування останнього неможливе.

Разом з тим суспільне управління ґрунтується на підпорядкуванні волі людей, які становлять це суспільство й самі є учасниками управлінських відносин. Важливим моментом у такому разі є те, що воля того, хто управляє, пріоритетна, домінуюча стосовно волі тих, ким управляють.

Суспільне управління потребує організаційного оформлення у формі відповідних органів. Державне управління є різновидом су-
спільного управління. Саме з ним і пов’язане адміністративне право.

За своєю сутністю будь-яка діяльність складається з розроблення рішення, його реалізації (виконання) та контролю за чітким виконанням. Відповідно до цієї тріади відбувається «розподіл праці» або визначення завдань і функцій державного апарату, призначенням якого є управління суспільством. У процесі функціонування апарату управління на всіх рівнях виконавчої влади виникає та самостійно існує різновид суспільних відносин. Вони й становлять предмет адміністративного права.

Відповідно адміністративне право виступає як юридична форма реалізації завдань, функцій, методів і повноважень суб’єктів виконавчої влади. Закріплюючи відповідні правила поведінки у сфері державного управління, воно надає управлінським суспільним відносинам юридичний характер.

Що стосується державного управління економікою, то, незважаючи на зменшення частки державного сектору, вплив держави на економічні процеси завжди був і буде необхідною умовою існування самої держави.

Забезпечення нормальної роботи всього складного державного управлінського апарату здійснюється різними методами, у тому числі через запровадження адміністративного спонукання, низки видів державного примусу в межах адміністративного законодавства: попередження, штраф, конфіскація предмета адміністративного правопорушення, адміністративний арешт тощо.
У такому разі найважливішою особливістю є внесудове застосування передбачених адміністративним законом заходів примусу. Їх здійснення входить до завдань відповідних владних структур, що посідають вище місце в ієрархії адміністративних органів. Отже, адміністративні примусові заходи у всіх їхніх проявах входять до родового поняття «види юридичної відповідальності». Вони можуть застосовуватися до фізичних або юридичних осіб за скоєні адміністративні правопорушення. Їхня мета — забезпечити чітке функціонування конкретної управлінської ланки (системи) та державного управління економічними процесами в цілому.

Як відомо, найважливішим аспектом адміністративної діяльності є функція нагляду як специфічного різновиду державного контролю. Його суть полягає в спостереженні за станом виконання чинних у сфері управління різноманітних спеціальних норм, загальнообов’язкових правил, закріплених у законах і підзаконних актах (правилах дорожнього руху, протипожежної безпеки, санітарно-епідемічні, охорони навколишнього середовища тощо). Адміністративний нагляд здійснюється відносно органів виконавчої влади, підприємств різної форми власності, суспільних організацій та громадян. Разом з тим, діяльність суб’єктів адміністративного нагляду є надвідомчою, вона поширюється на підконтрольні об’єкти незалежно від їх відомчої залежності та форми власності.

Зауважимо, що основним завданням органів адміністративного нагляду є забезпечення чіткого виконання визначених спеціальних норм та загальнообов’язкових правил, тобто забезпечення законності в управлінні. Вирішення цього завдання здійснюється через попередження, припинення правопорушень та притягнення винних осіб до відповідальності. Крім цього, органи адміністративного нагляду мають повноваження щодо нормотворчої діяльності в межах покладених на них завдань та функцій.

Важливо, що вони є одними з ініціаторів застосування до винного конкретного виду адміністративного стягнення з обґрунтуванням цього рішення відповідними чинними правовими нормами, закріпленими в законі.

Види конкретних адміністративних стягнень морального та матеріального характеру визначено в Кодексі про адміністративні правопорушення. Найважливішим моментом їх застосування є те, що накладання стягнення не тягне за собою ніяких правових обмежень для особи правопорушника, а є тільки тимчасовою, точніше, одноразовою негативною оцінкою державою в особі уповноваженого на те посадовця поведінки правопорушника. Зрозуміло, що ця негативна оцінка містить елемент державного осуду, а не особисте ставлення керівника до підлеглого. Разом з тим, застосування заходів адміністративного впливу на даний час достатньо не опрацьовано й не обґрунтовано стосовно як фізичних, так і юридичних осіб.

Зміст та механізм реалізації притягнення до адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб за правопорушення в економічній сфері на даний час мають теоретичні, а тому й практичні невизначення. Командна економіка та тоталітарна політична система мали свої недоліки, власні погляди щодо суб’єктів економічної діяльності, тобто юридичних осіб, що функціонують у сфері економічних відносин. Фактично питання фінансової відповідальності (тобто основного виду відповідальності для юридичних осіб) для суб’єктів соціалістичної економіки не порушувалось — не було збанкрутілих підприємств. Держава створювала й ліквідовувала їх залежно від потреб планової економіки та планового заселення конкретної території. Директорат юридичних осіб, що не виконували план, ніс не матеріальну, цивільну чи адміністративну відповідальність, а дисциплінарну. Про партійну відповідальність у нас не йдеться, якщо не було підстав для кримінальної відповідальності. Нагадаємо, що керівництво соціалістичних підприємств, радгоспів і колгоспів до 1954 року періодично підлягало очищенню «як вороги народу», хоч їхні провини не йшли ні в яке порівняння з тим, що накоїли керівники підприємств за часи розвинутого соціалізму, політичного застою та в період переходу до ринкової економіки.