У цілому сучасне цивільне право виконує функції:
· регулятивну;
· охоронну;
· попереджувально-виховну;
· попереджувально-стимулюючу.
Ефективність цих функцій залежить від стану в державі й суспільстві інституту цивільно-правової відповідальності.
За загальним правилом, заподіяна майновим чи особистим немайновим інтересам громадянина чи юридичної особи шкода підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла її, у повному обсязі.
Під шкодою, або збитками, розуміють ті негативні для потерпілого наслідки, які було спричинено порушенням угоди чи іншою сумісною юридичною дією. Збитки складаються з реальної шкоди та втраченої вигоди.
У зобов’язаннях формою відповідальності може виступати також неустойка (штраф, пеня) — грошова сума, яку боржник має сплатити кредиторові в разі невиконання зобов’язання.
Цивільно-правова відповідальність передбачає відшкодування і моральної шкоди, яка полягає в душевних та фізичних стражданнях потерпілого. Розмір відшкодування визначається судом, стягнення накладається в грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнових збитків.
Разом з тим, організація повинна відшкодувати збитки, що їх було спричинено з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків.
Таке положення націлює на забезпечення законності правопорядку та трудової дисципліни з боку працівників організації незалежно від форми власності.
Водночас відсутність законодавчого встановлення критеріїв визначення розміру відшкодування моральної шкоди призводить до дискредитування цього аспекту цивільного права, приниження його ролі у виховному процесі громадян, формуванні в них поваги до цивільних угод та зобов’язань.
Важливу роль для створення та функціонування нормальних ринкових відносин, ринкової економіки відіграє така форма цивільно-правової відповідальності, як позадоговірна. Вона настає в окремих, передбачених законом, випадках, і санкція застосовується до правопорушника, котрий не мав договірних відносин з конкретною особою, інтереси якої постраждали.
Наприклад, за недоліки проданого товару перед покупцем відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. відповідають:
· продавець, який несе договірну відповідальність на підставі акта купівлі-продажу товару;
· виготовлювач, який несе позадоговірну відповідальність. Її розмір у такому разі встановлюється не договором купівлі-продажу, а Законом «Про захист прав споживачів».
Для нормальних ринкових відносин надзвичайне значення має деліктна відповідальність. Деліктом визнається в цивільному праві діяння, яке суперечить вимогам і положенням чинного цивільного законодавства, призводить до завдавання шкоди конкретній особі, за що передбачено майнову (цивільно-правову) відповідальність.
Отже, деліктна відповідальність є позадоговірною, вона настає за порушення загального обов’язку будь-якої особи не завдавати шкоди іншій особі.
Зокрема, у статті 13 Конституції України зазначається, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині й су-
спільству.
Деліктна відповідальність виступає в спеціальній формі — зобов’язання, в якому кредитором є особа, що постраждала, а боржником — особа, яка своїми діями завдала шкоди.
Отже, можна підкреслити, що цивільне право й законодавство регулюють майнові та особисті немайнові відносини між юридичними та фізичними особами на основі визнання рівності сторін способом застосування до правопорушника широкого арсеналу майнових санкцій у межах цивільно-правової відповідальності. Цим воно забезпечує необхідний правопорядок, дисципліну, умови дотримання громадянами та юридичними особами взятих на себе майнових відносин.
Підставами цивільно-правової відповідальності є:
1.Протиправна поведінка особи.
2.Шкідливий результат такої поведінки (шкоди).
3.Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою.
4.Вина особи, яка заподіяла шкоду.
Зазначені чотири вимоги є обов’язковими для застосування будь-якої форми юридичної відповідальності, у тому числі кримінальної.
Згідно зі статтею 2 ККУ підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Разом з тим, вона може бути піддана кримінальному покаранню тільки після того, як суд у встановленому законом порядку доведе вину особи.
Кримінальна відповідальність як різновид юридичної відповідальності характеризується специфічними ознаками:
1. Кримінальна відповідальність — це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин.
2. Офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця згідно з ч. 1, статтею 62 Конституції та ч. 2, статтею 2 ККУ може здійснюватися лише судом в обвинувальному вироку.
3. Кримінальна відповідальність породжує несприятливі наслідки для злочинця; іноді вони обмежуються визнанням судом особи винною у вчиненні злочину і тим самим її осудом з боку держави, але переважно такий осуд поєднується з застосуванням конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченого кримінальним законом. Зокрема, стаття 51 ККУ передбачає такі види покарань:
1. штраф;
2. позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3. позбавлення права обіймати певні посади або провадити певну діяльність;
4. громадські роботи;
5. виправні роботи;
6. службові обмеження для військовослужбовців;
7. конфіскація майна;
8. арешт;
9. обмеження волі;
10. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж-
бовців;
11. позбавлення волі на певний строк;
12. довічне позбавлення волі.
Кримінальну відповідальність не можна ототожнювати з кримінальним покаранням. Покарання є формою кримінальної відповідальності, у той час як суттю останньої є обов’язок та право особи, що вчинила злочин, відповісти, перенести, витерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, що застосовує до неї держава через свій судовий орган та органи виконання покарань.
Кримінальна відповідальність містить у собі такий аспект юридичної відповідальності, як право й обов’язок держави застосовувати державний примус, покарати злочинця і тим захистити доручене їй суспільне благо від узурпації приватними особами. Тільки таким методом кримінальне право створює, підтримує й захищає загальновизнані цінності в суспільстві, впливає на виховання громадянина.
Тому кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин щодо вчинення злочину, яка завжди полягає в державному осуді злочинця і, як правило, утілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу [15, с. 77].
Чинний Кримінальний кодекс містить понад 200 статей, що безпосередньо або в іншому аспекті стосуються захисту економічних відносин у державі, майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб.
Різновидом юридичної відповідальності є дисциплінарна як форма правового впливу на порушників трудової (службової) дисципліни. Її суть полягає в обов’язку працівника відповісти перед роботодавцем за здійснений дисциплінарний проступок та зазнати дисциплінарних заходів стягнення та впливу, які передбачені законодавством про працю.
Проте на дисциплінарну відповідальність треба дивитися значно ширше, вона стосується не тільки працівника. Якщо розглядати платіжну дисципліну, то це обов’язок юридичної та фізичної особи здійснювати взаємні платежі та сплачувати податки й обов’язкові платежі до бюджету у встановленому в державі порядку, тобто у визначені строки та в повному обсязі.
Щодо фінансової дисципліни, яка становить основу економіки, особливо ринкової, то її теж треба розглядати як визначений у державі й тому обов’язковий для всіх державних, колективних і приватних підприємств та їхніх посадових осіб порядок здій-
снення фінансової діяльності.
Дисциплінарна відповідальність встановлена навіть для народних депутатів. Вона настає у випадку порушення ними правил регламенту, норм депутатської етики тощо.
Головне, що під час визначення дисциплінарної відповідальності фізичної чи юридичної особи ми натрапляємо на поняття «встановлений порядок», «обов’язковий для певної категорії громадян порядок» тощо.
Побудова правової держави з урахуванням принципу гуманності не може відбуватися тільки методом криміналізації суспільних проявів фізичних та юридичних осіб, швидше навпаки. Якщо «Свод законов Российской империи» до 1917 року налічував близько 2300 складів злочину, то нині чинний Кримінальний кодекс України має тільки 339.
Дисциплінарна відповідальність завжди відігравала суттєву роль у підтриманні суспільного правопорядку, нормальних відносин у суспільстві. На сьогодні, щоправда, намітилися тенденції законодавчого чи підзаконного регулювання суспільних відносин.
Перебудова політичних, економічних, суспільних, тобто всього комплексу відносин, що становлять зміст життя суспільства в Україні, під впливом застарілого соціалістичного державно-бюрократичного механізму сприяла бурхливому сплеску нормотворчої діяльності, прагненню зарегламентувати на законодавчому рівні будь-яку суспільно-економічну діяльність. Але можна передбачати, що ця тенденція не має довгострокової перспективи. Якщо правова свідомість населення підніметься на гідний рівень, то санкції цих законів перестануть застосовувати, закони припинять дію, правова дисципліна регулюватиметься більш м’якими нормами.
Поняття та зміст службової, трудової, фінансової дисципліни, принципи їх організації та забезпечення, що закріплені у відповідних нормативних актах загальнодержавного й відомчого значення, є важливим засобом управління в державі в цілому та в економічній сфері зокрема.