Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 7 из 50)

Історія свідчить, що військові, митні, торговельні статути розроблялися не тільки за вказівками, але й за безпосередньої участі перших осіб держави. Така тенденція змінилася порядком затвердження статутів на вищому законодавчому рівні. Завдяки цьому забезпечується єдине розуміння законності, правопорядку в державі і в кожному відомстві, для співробітників яких розробляються відповідні статути. Важливим моментом є те, що норми дисциплінарних відомчих статутів, Кодексу законів України про працю, Закону України про державну службу відображають не особисту позицію конкретного прем’єр-міністра, міністра, а загальнодержавне ставлення до правопорядку.

Таке положення й обумовлює застосування дисциплінарних стягнень від імені держави в особі посадовця. Трудові книжки,
в яких фіксуються заохочення та стягнення, є офіційними документами державного значення. Їх підроблення карається в установленому Законом порядку. А накази посадових осіб мають силу доказів у судових справах.

Дисциплінарна відповідальність має важливе значення для визначення меж та методів діяльності певної категорії людей (робітники, державні службовці, посадові особи, власники, адміністрація підприємств і ін.) для забезпечення відповідності їхньої суспільної діяльності інтересам держави, у тому числі й економічним. Та на жаль, окремі керівники відомств використовують державні можливості для особистих інтересів. Зокрема, відомі в Україні державні і політичні діячі Д. Табачник і О. Горбулін на запитання, як ставляться високі державні службовці до відомого за радянських часів гасла «раньше думай о Родине, а потом о себе», відповіли, що переважно ці особи (80 %) використовують посадові повноваження для вирішення власних проблем.

Така позиція значної більшості чиновників негативно впливає на створення і підтримання здорової трудової і службової дисципліни у відповідних відомствах, у тому числі і тих, що впливають на економіку держави.

Відповідно до чинного законодавства (законів та підзаконних актів) дисциплінарна відповідальність реалізується в санкціях у вигляді заохочень та дисциплінарних стягнень. За Кодексом України про працю за порушення трудової дисципліни до особи застосовують такі стягнення: зауваження, догана, звільнення з роботи. До державних службовців та прирівнених до них осіб застосовують також:

· попередження про неповну службову відповідність;

· затримання присвоєння чергового спеціального звання, чину;

· пониження спеціального звання на одну ступінь;

· переведення на нижчу посаду.

Застосування дисциплінарного стягнення не звільняє особу від інших видів юридичної відповідальності. Право його зняття належить керівнику, який застосував це стягнення, або керівнику вищого рівня.

Крім дисциплінарних стягнень можуть застосовуватися і такі заходи дисциплінарного впливу, як позбавлення премії чи винагороди за підсумки роботи за рік тощо. При цьому такі заходи можуть накладатися на працівника як окремо, так і разом із дисциплінарним стягненням.

У процесі вивчення питання про зміст та види юридичної відповідальності у сфері економіки студентам треба звернути увагу, що всі заходи юридичної відповідальності мають одну мету — установити в державі правопорядок, об’єктивно визначену трудову й службову дисципліну. Застосування санкцій призначено для компенсації завданої шкоди, попередження скоєння інших правопорушень і злочинів, стимулювання свідомого ставлення до правової дисципліни, правопорядку в державі.

Економічний, фінансовий зміст деяких примусових заходів впливу різних видів юридичної відповідальності за своїм змістом майже однаковий (грошові штрафи, фінансові штрафи, компенсація в натурі тощо), але правові наслідки їх застосування різні.

Зокрема, застосування штрафу як кримінального покарання створює для особи особливий правовий режим — судимість.

Застосування фінансових санкцій до недобросовісного підприємця може мати серйозні наслідки і привести його до банкрутства, зниження вартості цінних паперів тощо.

Кожен вид юридичної відповідальності має свою сферу застосування, а в цілому вони виконують завдання неминучості юридичної відповідальності за правопорушення і тим самим забезпечують правопорядок і дисципліну у сфері економічних відносин у державі.

Питання 4. Форми і методи боротьби державних правоохоронних органів з економічною злочинністю та правопорушеннями. Підвідомчість порушення кримінальних справ з економічних злочинів

Тоталітарний комуністичний режим забезпечував своїми методами дисципліну та правопорядок в економічній сфері. Останній період існування соціалізму характеризувався, окрім всього, наявністю потужної тіньової економіки, латентною злочинністю та корупцією на всіх рівнях державної та партійної влади. Перехід до ринкової економіки разом з вимогами демократизації суспільства, побудови правової держави зробив неможливим вирішення економічних проблем за рахунок багатомільйонних в’язниць та виправно-трудових установ.

Разом з тим, демократизація суспільних відносин та ринкова економіка не означають анархію, вседозволеність та беззаконність. Роль юридичної відповідальності за правопорушення не зменшилася, але відбулися зміни як у видах державного примусу, так і в порядку його визначення, застосування.

Треба зауважити, що діалектика видів і форм юридичної відповідальності за правопорушення у сфері економіки достатньо динамічна.

У Збірнику (Своде) законів Російської імперії до 1917 року передбачалася кримінальна відповідальність за вживання алкогольних напоїв та перебування на роботі в нетверезому стані.

За радянських часів до 1953 року існувала партійна рознарядка про притягнення до кримінальної відповідальності за запізнення на роботу або невиконання трудоднів щорічно на 1 млн людей. У 1953—1957 рр. ця цифра була зменшена до 600—700 тис. Державі потрібна була безплатна рабська робоча сила для побудови соціалістичної економіки.

За умов ринкової економіки рівень трудової дисципліни забезпечується наявністю конкуренції та безробіттям. До того ж, треба враховувати стратегічні наслідки масового застосування кримінальної відповідальності. Не можна вважати нормальним, коли за 1920—1953 рр. через тюрми та відповідні виправні установи пройшло більше 46 млн громадян.

За 2001 р. в Україні було притягнуто до кримінальної відповідальності близько 253 тис., а до адміністративної — до 5 млн правопорушників. У Російській Федерації за 1992—2000 рр. було позбавлено волі майже 15 млн людей (з виступу міністра МВС Ю. Смірнова по телебаченню 20.12.2001 р.).

Отже, унаслідок докорінних змін у політичному та суспільно-економічному житті 1991 року, сукупності факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру злочинність в Україні різко зросла. За показниками Ради Європи Україна посідає друге місце серед європейських держав за кількістю ув’язнених на 100 тис. населення (на першому місці — Російська Федерація). Така криміналізація суспільства не може бути визнана явищем позитивним. Вона не тільки негативно впливає на формування в громадянина принципів дотримання законності, правової свідомості: перебування в місцях позбавлення волі призводить до виникнення єдності, яка не зникає і після відбуття покарання. Це база для організованої злочинності.

Зрозуміло, що для боротьби зі злочинністю в цілому та у сфері економіки зокрема держава скеровує значні сили правоохоронних органів. Основну роботу виконують підрозділи Міністерства внутрішніх справ. Великий обсяг дізнавальної роботи провадять податкові структури. За Службою безпеки України залишилась оперативно-розшукова діяльність та досудове слідство у справах щодо контрабанди. Дізнання з цих справ здійснюють до прийняття нового Митного кодексу України митні органи. На СБУ покладено боротьбу з організованою злочинністю та корупцією. Це ж завдання покладено на Координаційний комітет з боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України та на Національне бюро розслідувань.

Відповідно до функцій та завдань органів прокуратури Генеральна прокуратура України має повноваження взяти до свого розгляду будь-яку справу.

Можна зробити висновки, що в державі створено широку та різновідомчу систему боротьби з економічними злочинами та правопорушеннями. Розроблено національні програми боротьби з латентною злочинністю, організованою злочинністю та корупцією, які з 1997 року втілюються в життя.

Зокрема, правові підстави даної діяльності зазначено в таких документах:

· Указ Президента України «Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996—2000 роки» № 837/96 від 17 вересня 1996 р.

· Указ Президента України «Про Національну програму боротьби з корупцією» № 319/97 від 10 квітня 1997 року.

· Закон України «Про боротьбу з корупцією». Постанова ВРУ № 357/95-ВР від 05 жовтня 1995 року (зі змінами та доповненнями від 1998, 1999, 2000 рр.).

· Указ Президента України «Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998—2005 роки» № 367/98 від 24 квітня 1998 року.

· Указ Президента України «Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001—2005 роки» № 1376/2000 від 25 грудня 2000 року.

Відповідно до зазначених програмних документів з боротьби зі злочинністю кожному відомству, включаючи Міністерство юстиції та Міністерство фінансів, доручено розробити заходи посилення контролю за правовою та фінансовою дисципліною в міністерствах та відомствах.

Приділяючи велику увагу захисту економіки держави, Кабінет Міністрів України прийняв низку відповідних постанов та рішень. Зокрема, 23 серпня 2002 року було ухвалено постанову «Про затвердження Програми протидії контрабанді та захисту внутрішнього ринку на 2002—2005 роки» № 1240. У цій Постанові центральними органами виконавчої влади, на які покладено завдання щодо боротьби з контрабандою, визначено Держмитслужбу, СБУ, Держкомкордон, Державну податкову адміністрацію, МВС, інші органи виконавчої влади, які відповідно до своєї компетенції сприяють підвищенню ефективності заходів щодо запобігання контрабандним проявам та реалізації на внутрішньому ринку незаконно ввезених товарів.