Юридична відповідальність за порушення у сфері економіки (Жорін) (стр. 9 из 50)

Другим аспектом власності є її юридична категорія — право власності. У кожній державі економічні відносини є об’єктом державно-правового регулювання, їхнього юридичного (законодавчого) оформлення. Тобто, власність як юридична категорія — це комплекс урегульованих законом суспільних економічних відносин щодо володіння, користування та розпорядження предметами матеріального характеру: природними ресурсами, майном, засобами виробництва та результатів праці [10, с. 34—37; 26,
с. 51—253].

Об’єктивне право власності складається з норм, які визначають володіння, користування та розпоряджання об’єктом власності, а також таких, що охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Важливо підкреслити, що відносно кожного елементу зазначеної тріади можливі як злочинні, так і інші протиправні зазіхання, що становлять підстави для застосування різних форм юридичної відповідальності. Історична практика свідчить, що далеко не всі громадяни—невласники дотримуються вимог правових норм щодо утримання від будь-яких дій, які перешкоджають власнику реалізовувати належне йому суб’єктивне право власності за своїм розсудом і у своїх інтересах.

В Україні право власності регулюється Законом «Про власність», який було ухвалено Верховною Радою України 7 лютого 1991 року (з наступними численними змінами та доповненнями). Фактично з затвердженням цього Закону розпочався новий етап суспільних відносин в Україні. Власність виступає в приватній, колективній і державній формах. Держава взяла на себе зобов’язання забезпечити рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захист.

Визначення в законі суб’єктів власності — держави, юридичних та фізичних осіб, а також наявність положення цивільного права про законне і незаконне володіння дають підстави для визначення потенціальних правопорушників та застосування до них санкцій правових норм. Тільки в суверенній Україні стала можливою практика судового розгляду справ про порушення права власності громадян державою. Зокрема, до суду направлялися позови до Збройних сил України (з фактів влучення ракет у житловий будинок у Броварах Київської області, у пасажирський літак над Чорним морем), позов 2001 року уповноваженої Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової до Управління СБУ та Управління МВС Львівської області з факту заподіяння тяжких тілесних травм працівниками слідчого підрозділу мешканцю Львова К., що призвели до втрати годувальника сім’ї тощо.

Чинне законодавство України встановлює нотаріальний, адміністративний та судовий види захисту права власності. У свою чергу, судовий захист буває цивільно-правовим та кримінально-правовим, створюється й система адміністративних судів.

Реалізація суб’єктами свого права власності повинна забезпечуватися державою способом надання політичних, правових, економічних гарантій та створення сприятливих умов для здійснення підприємницької діяльності. Закріплення в законах правового становища суб’єктів права власності є підставою для того, що вони можуть стати учасниками численних правових зв’язків — державних, адміністративних, кримінальних, цивільних, трудових тощо.

Значна кількість усіх видів правопорушень, у тому числі перехід об’єктів і предметів власності з однієї форми в іншу незаконним способом, мотивується матеріальними інтересами.

Цивільний закон визначає, що всі юридичні факти, які утворюють правовідносини власності, поділяються на первісні (коли суб’єктивне право власності виникає вперше або незалежно від попередніх власників) та похідні (коли право власності в суб’єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника).

Це положення важливе для визначення підстав появи багатомільйонних рахунків та майна в незначної кількості громадян України, так званих нових українців. Після закінчення періоду соціалізму громадяни СРСР мали майже однаковий матеріально-фінансовий стан, тому виникає запитання про законність появи в окремих осіб з урядових структур надмірного капіталу. Як підкреслює Є. Марчук: «Левова частка мільйонних і мільярдних рахунків у зарубіжних банках належить представникам корумпованої державної (української. — Авт.) бюрократії» [17, с. 19].

Президентом України Л. Кучмою ще 1996 року під час розроблення програми боротьби з латентною злочинністю було зазначено, що в Україні більше 60 % економіки є тіньовою, і вона становить базис для організованої злочинності. Але ж тіньова економіка існувала і за часів соціалізму, щоправда, не в таких масштабах. Тому кримінологам майбутнього буде на що звернули увагу в процесі дослідження причин об’єктивного та суб’єктивного характеру виникнення та процвітання протягом довгого часу організованої злочинності.

У публіцистичному дусі можна зауважити, що скринька Пандори, яку охороняв радянський партійно-правовий режим, відкрилася 1991 року, і комуністи, що перебували у владних структурах, кинулися грабувати колишню загальнонародну власність. Держава, виконуючи настанови уряду США та інших потужних імперіалістичних держав і міжнародних фінансових структур, не забезпечивши цивілізований перехід загальнонародної власності до нових суб’єктів — держави, колективів та громадян, тільки сприяла цьому пограбуванню.

Усім владним та правоохоронним структурам достеменно було відомо про казнокрадну політику прем’єр-міністра П. Лазаренка, який переказав на свої закордонні рахунки суму, майже удвічі більшу ніж державний валютний запас (у 1999 році в НБУ було 2,2 млрд доларів США), але ніхто не вжив запобіжних заходів. Нинішній активний політик Ю. Тимошенко за 1993—1998 рр. теж «зробила» багатомільйонний капітал. Але Генеральна прокуратура України ніяк не може довести незаконність його походження, хоч її компаньйони з Російської Федерації давно сидять за гратами.

Можна нагадати про факт надрукування 1993 року в одній із київських газет карти поділу Києва на регіони і зони, що контролювалися різними кримінальними угрупованнями. Але замість очищення суспільства від цих кримінальних елементів ситуація закінчилася тільки констатацією факту, що визнало право «авторитетів» збирати «данину» у «своєму» регіоні.

Того ж 1993 року Є. Марчук, перебуваючи на посаді голови СБУ, зробив заяву про поінформованість відносно окремих посадових осіб держави, які відкрили валютні рахунки за кордоном. Але й до цього часу ці рахунки та закордонне нерухоме майно («хатинки») залишились у власності «нових українців» і працюють на іноземну економіку.

Незаконність фактів первісного походження надмірної власності стала характерною для всіх країн — колишніх соціалістичних радянських республік. Вона пов’язана не тільки з шахрайством, махінаціями та службовими зловживаннями під час приватизації, але й з безпосереднім скоєнням злочинів у формі крадіжки.

Яскравим прикладом можуть бути результати порушення кримінальної справи відносно генерального директора компанії Голден АДА Андрія Козленка, який викрав алмазів та золота на суму 187 млн доларів США. Йому призначили покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років та випустили достроково через 3 роки. А колишній міністр фінансів РФ Н. Федоров, який безпосередньо сприяв злочинній діяльності, зовсім уникнув кримінальної відповідальності.

Криміногенна ситуація склалася в Україні в 1999—2002 рр. навколо банкрутства одного з найпотужніших комерційних банків — банку «Україна» та щодо розслідування цього факту Генеральною прокуратурою України. Голова Тимчасової парламентської комісії, що розслідувала причини та обставини банкрутства банку «Україна», назвав серед причетних до цього осіб прізвища екс-спікера Верховної Ради О. Ткаченка та голови Фонду державного майна О. Бондаря. Президент України Л. Кучма висловив здивування відносно того, що особи, причетні до банкрутства банку, зараз перебувають або у Верховній Раді, або в НБУ, або в Міністерстві фінансів. Але за станом на 01.02.2003 року ніяких заходів правового впливу держава до цих суб’єктів не вжила.

Проте за 11 років розбудови незалежної держави в Україні було багато зроблено для правового захисту економіки, усіх форм власності. Найбільш ефективним є прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України. Із 339 складів злочину майже половина або безпосередньо, або в іншому аспекті стосується захисту прав власності. Можна сказати, що з ухваленням цього Кодексу підприємництво перестало бути злочином, держава уважніше стала ставитись до осіб, які скоїли злочинні діяння внаслідок скрутного становища і т. ін.

За наслідками застосування норм нового Кримінального ко-
дексу на кінець 2001 року в місцях позбавлення волі перебувало 175 тис., у СІЗО більше 48 тис. осіб.

За цими показниками Україна посідає друге місце в Європі після Російської Федерації за кількістю ув’язнених на 100 тис. населення. Однак для характеристики стану захисту права власності цих показників не достатньо. У США кожні 11 секунд відбувається пограбування з застосуванням вогнепальної зброї. У Великобританії кожної доби скоюється близько 20 злочинів із застосуванням вогнепальної зброї.

Питання 2. Поняття та класифікація правопорушень проти власності

Поняття права власності, як підкреслювалось раніше, залежить від різноманітних факторів, що визначають сутність конкретного історичного моменту розвитку держави й суспільства, та зокрема самого права. Тому схожі, майже ідентичні, діяння проти об’єктів власності за різних політичних та історичних умов кваліфікуються по-різному. Небажання господарів віддавати свою землю та засоби обробки землі до колгоспної власності кваліфікувалися як контрреволюційна діяльність. Юридичними санкціями були виселення та страта. А зворотна діяльність щодо привласнення загальнонародної власності, відома як мала приватизація, закінчилися тим, що приватизаційні чеки були знецінені від 1 млн 200 тис. рублів (еквівалент 1 р. — 0,80 дол. США) до 14 гривень. Більшість громадян не змогли реалізувати свої приватизаційні чеки.