г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви [59,с. 184].
Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару шляхом нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі, а також запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;
б) використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва [59, с.186].
Як відомо, захист права припускає адекватну відповідальність порушника. Порушником права на географічне зазначення є будь-яка фізична або юридична особа, яка своїми діями (або бездіяльністю) порушує положення ЦК України, Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” або інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у даній сфері.
Порушення права на географічне зазначення може мати місце як у межах договірних відносин, так і за межами укладених договорів. Залежно від зазначених умов можуть бути застосовані різні санкції за порушення права на географічне зазначення.
У цілому виділяють дві основні форми захисту права на географічне зазначення:
а) юрисдикційну, тобто забезпечену за допомогою державних
органів, у тому числі судів.
б) неюрисдикційну, що охоплює собою дії громадян і організацій із захисту права на географічне зазначення, здійснювані ними самостійно, без звертання до державних або інших компетентних органів[59,с. 192].
Найбільше практичне значення мають, звичайно, юрисдикційні форми захисту – позови в суди (загальної юрисдикції й господарські та адміністративні).
Суб'єктами захисту права на географічне зазначення можуть бути: органи колегіального управління правами інтелектуальної власності; державні органи, на які покладається функція представництва щодо захисту прав фізичних, юридичних осіб та держави (наприклад, прокуратура); суд, господарський суд, адміністративний суд, третейський суд.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням права на географічне зазначення.
Суди відповідно до їх компетенції розв’язують, зокрема, спори про:
· правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;
· встановлення факту використання кваліфікованого зазначення походження товару;
· порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
· компенсації [61,с. 56].
Слід зазначити, що спеціалізовані суди також можуть розглядати справи, що виникають з права на географічне зазначення. Господарські суди розглядають спори, що виникають зі спірного використання права на географічне зазначення між юридичними особами або громадянином і підприємцем (статті 1, 12 ГПК України)[4]. Адміністративні суди розглядають справи, що виникають зі спірних правовідносин, де однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень щодо оскарження його дій або бездіяльній 11 (статті 2, 17 КАС України) [20].
Необхідно також звернути увагу й на те, що в Україні існує низка практичних, правозастосовних проблем, пов'язаних із захистом права на географічне зазначення.
До таких проблем судового захисту можна віднести:
1) суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди, що діють в системі судів загальної юрисдикції, через навантаження та незначну кількість спеціально підготовлених суддів не можуть ефективно вирішувати спори цієї сфери;
2) не вирішене питання адміністративної та кримінальної відповідальності юридичних осіб за порушення у сфері інтелектуальної власності, як це має місце в інших країнах;
3) не виконана вимога міжнародних актів щодо законодавчою забезпечення збору та фіксації доказів у порядку попередніх адміністративних процедур (запобіжні заходи);
4) існують складнощі з визначенням підвідомчості справ, що
виникають із правовідносин інтелектуальної власності.
Слід зазначити, що розмежування підвідомчості справ про захист авторських і суміжних прав між господарськими, адміністративними судами й судами загальної юрисдикції будується на характеристиці учасників спору (позивача й відповідача). Якщо і відповідач, і позивач є юридичними особами (у тому числі підприємцями без утворення юридичної особи, зареєстрованими у встановленому порядку), а предмет позову пов'язаний із підприємницькою діяльністю або випливає з неї, позов розглядається в господарському суді.
Інший спеціалізований суд – адміністративний – розглядає справи, що виникають із правовідносин застосування права на географічне зазначення, де однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень щодо оскарження його дій або бездіяльності (статті 2, 17 КАС України)[20].
В усіх інших випадках позов подається й розглядається в суді загальної юрисдикції.
Чинні процесуальні права позивача дозволяють, зокрема, вимагати винесення судом, ще до розгляду справи, ухвали про забезпечення позову, що забороняє відповідачеві рекламувати, поширювати, передавати будь-кому спірну продукцію, що має ознаки контрафактності.
У процесі судового розгляду може бути укладена мирова угода між позивачем і відповідачем, яка затверджується судом, отримує силу судового рішення й виконується аналогічно йому. Якщо відповідач ухиляється від явки в судове засідання, за відповідним клопотанням позивача суд може ухвалити заочне рішення без участі відповідача.
Напрямами вдосконалення державної політики в сфері правового захисту зазначення місця походження товарів мають виступати інформування товаровиробників специфічних та унікальних товарів через засоби масової інформації та шляхом листування про можливість зазначення походження їх продукції. Особлива увага має бути приділена зазначенню походження українських товарів, що експортуються та товарів, що походять з географічних місць в інших країнах.
ВИСНОВКИ
Механізм охорони географічних зазначень істотно відрізняється від інших об'єктів інтелектуальної власності. Пояснюється це, зокрема, тим, що в силу об'єктивного існування географічного об'єкта (населеного пункту, регіону тощо) особа повинна мати право користуватися вказівками на нього, якщо вона виробляє товар чи надає послуги на цій території.
На сьогодні законодавство України у сфері інтелектуальної власності не приведене у відповідність до положень ЦК. У зв'язку з цим ЦК в главі 45 передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення, а Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. під зазначенням товару розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару, яке, в свою чергу, включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару.
При визначенні, яке позначення може бути географічним зазначенням, необхідно враховувати, що видові назви товарів і прості зазначення походження товарів не можуть бути об'єктами інтелектуальної власності.
Видова назва товару – це застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як назва певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження (наприклад, ковбаса «Московська», «Одеська» тощо). У цьому випадку втрачено характерний для географічного зазначення зв'язок «місце – товар», а натомість виник зв'язок «товар – якість».
Просте зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.
Кваліфіковане зазначення походження товарів підлягає охороні як об'єкт інтелектуальної власності на підставі його реєстрації. Підставою для цього є наявність зв'язку «місце – особливі властивості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару». У цьому випадку передбачається прямий зв'язок між якістю продукту, наявністю в нього конкретних особливостей або інших характеристик і місцем його виробництва. До того ж наявність цих якостей у товарі є постійною і зумовлена природними умовами чи характерним для цього географічного місця людським фактором, що об'єктивно існує в зазначеному географічному місці.
Назва місця походження товару – назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором.