У дипломатичній практиці широковідомий прецедент початку липня 1984 року, коли СРСР відправив дипломатичну пошту на адресу свого дипломатичного представництва у Швейцарії, а дипломатичною поштою при цьому оголошувався дев’ятитонний автофургон. «Дипломатична вантажівка» відправилась до Швейцарії у супроводі радянського дипломата і водія. «Автофургон-валіза» з грифом «дипломатична пошта» пройшов транзитом усі митниці на шляху слідування, але на кордоні Швейцарії був затриманий.
Митники звернули увагу на незвичні розміри «валізи» і дали радянському дипломатові зрозуміти, що «автофургон-валіза» не підпадає під звичне поняття «дипломатична валіза». Проте вирішення даного питання переклали на центральні митні органи в Женеві. Тому його було пропущено, але попередньо опечатано. З прибуттям дев’ятитонного вантажу до Женеви Центральна митна служба Швейцарії відмовилася визнати вантажівку дипломатичною валізою і заявила про те, що розглядає вміст автофургону не як дипломатичну пошту, а лише як «предмети, призначені для офіційного використання». Після цього вона запросила у радянського посла список предметів, які знаходяться усередині вантажівки, і дозвіл на їх огляд». Радянська влада навідріз відмовлялася від таких дій, посилаючись на те, що згідно зі ст. 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, недоторканість дипломатичної пошти повинна поважатись, і тому автофургон як такий не підлягає ні затриманню, ні відкриттю.
Швейцарська влада прийняла рішення заборонити розвантаження в представництві СРСР у своїй державі і відправила вантажівку назад до СРСР. Дорогою до СРСР вантаж на кордоні з ФРН було знову затримано. Німецька влада також відмовилася визнавати «вантажівку-валізу» дипломатичною валізою за змістом п. 3 ст. 27 Конвенції 1961 року. В Бонні, куди було відправлено вантаж, митна служба ФРН виявилася рішучішою і наполягала або на добровільному відкритті вантажу для огляду, або його відкритті всупереч волі посольства СРСР у Бонні.
Радянському посольству довелося дозволити митним органам ФРН відкрити вантажівку і провести її огляд, але без розкриття ящиків, які знаходились усередині. Подібна компромісна пропозиція задовольнила німецьких прикордонників, і після огляду вони дозволили виїзд вантажівки назад до СРСР.
Оголошення «дипломатичною поштою» вантажних автофургонів суперечить чинним нормам міжнародного права, оскільки дипломатичною поштою називаються місця (багаж), сукупність яких і утворює дипломатичну пошту, та правомірній дипломатичній практиці, оскільки з огляду на вищенаведені визначення термінів «bag» і «pouch» вони містять ряд характерних ознак (невеликі розміри, гнучкий матеріал, відкривається зверху), яких зовсім немає на транспортних засобах.
Дипломатична пошта недоторканна. Вона не може бути відкрита чи заарештована, за винятком випадків, якщо пошта відкривається з об’єктивних причин (наприклад, за обґрунтованих підозр на контрабанду під виглядом дипломатичної пошти) у присутності уповноваженої особи дипломатичного представництва. Для її швидкої пересилки, як правило, використовується будь-яка можливість. Для цього згідно зі ст. 27 Конвенції дипломатична пошта «повинна мати зовнішні видимі знаки, які вказують на її характер» і супровідний документ. У ряді внутрішньодержавних актів міститься вимога щодо того, щоб вмістилище було закритим і опечатаним сургучовою печаткою чи опломбовано (або застосовано обидві дії разом) компетентними органами, які її відсилають.
Національне законодавство вищезазначених вимог не висуває. Наказом
Міністерства транспорту України від 28.07.98 №297 «Про затвердження «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України» (зі змінами від 21 грудня 1999 року №611 та від 22 лютого 2001 року №109) строго врегульоване питання: п.4.2.8 розділу IV: «Загальна вага місць, пред’явлених для перевезення як багаж, не повинна перевищувати 200 кг на один проїзний документ або одну особу групового проїзного документа. Дипломатичний багаж приймається до перевезення без обмеження ваги. Якщо за одним проїзним документом пред’являється до перевезення багаж вагою більше 200 кг, то таке перевезення може дозволити начальник станції (вокзалу) за наявності вільного місця у багажному вагоні» [8] .
У процесі підготовки проекту статей про дипломатичні зносини члени Комісії міжнародного права, навіть розширивши список предметів, які підпадають під поняття дипломатичної валізи, виходили з того, що спільним для перелічених предметів є порівняно невеликі розміри і те, що вони являють собою лише зовнішню оболонку документів, які перевозяться. Автофургон ні за об’ємом, ні за вагою чи навіть за своїм функціональним призначенням не підпадає під наведений перелік і відповідно не може розглядатись як дипломатична пошта.
Припустивши, що при розширеному тлумаченні таке визначення офіційної дипломатичної кореспонденції включає транспортні засоби, виникає запитання щодо максимально допустимих розмірів та ваги самої дипломатичної пошти.
Це питання обговорювалося у процесі підготовки проекту статей, і в статті щодо статусу дипломатичного кур’єра, і в коментарі до ст. 24 Проекту на нього дана така відповідь: «Комісія вирішила, що бажано визначити максимально допустимі розміри та вагу дипломатичної пошти за згодою між державою, яка надсилає та державою, яка отримує, і що доцільність такої процедури підкріплюється широко розповсюдженою практикою держав».
При розробці проекту статей про дипломатичні зносини враховувалась існуюча практика і обґрунтовувалась правомірність використання дипломатичним кур’єром різноманітних транспортних засобів, включаючи автомобілі, для перевезення дипломатичної пошти. У Коментарі Комісії міжнародного права до ст. 25 Проекту статей про дипломатичні зносини говориться: «…непоодинокі випадки, коли дипломатичний кур’єр керує літаком, спеціально призначеним для перевезення дипломатичної пошти. Немає підстав розцінювати такого кур’єра відмінним від кур’єра, який перевозить дипломатичну пошту в автомобілі, яким він керує».
Використання різних видів транспорту для перевезення дипломатичної пошти передбачається в Коментарі до Проекту статей про статус дипломатичного кур’єра, в якому зазначено: «Способи доставки пошти можуть бути різноманітними…методи її доставки також можуть різнитися, залежно від використовуваних способів відправки і транспортування: поштові та інші засоби, будь вони наземного, повітряного, річного чи морського транспорту» (Коментар до ст. 3).
Тим же документом передбачаються і деякі імунітети транспортних засобів дипломатичного кур’єра. Коментар до ст. 17 говорить: «Комісія розцінила необхідним відобразити належним чином…ідею про те, що в тих випадках, коли дипломатичний кур’єр використовує при виконанні своїх функцій транспортні засоби…щодо таких транспортних засобів, не повинні застосовуватись міри, які можуть ускладнити чи затримати виконання цих функцій, і особливо доставку пошти».
Аналіз наведених положень, підтверджує, що загальновизнаною є можливість використання дипломатичними кур’єрами для перевезення дипломатичної пошти різноманітних транспортних засобів, автомобілів у тому числі, при цьому такі транспортні засоби ніяким чином не ототожнюються з дипломатичною поштою, яка на них перевозиться; у всіх документах здійснюється чітке розмежування між самою дипломатичною поштою та різноманітними видами транспорту, які є лише засобом її доставки.
Висловлена Комісією міжнародного права ідея щодо спеціального статусу цих транспортних засобів цілком виключає можливість поширення на них окремих положень статусу дипломатичної пошти, і відповідно, автофургон не можна визнати дипломатичною валізою. Світовій дипломатичній практиці оголошення автофургона дипломатичною поштою також не відповідає. Переконливим підтвердженням цього є вищеописана невдала спроба використання як дипломатичної пошти радянського вантажного автомобіля для доставки дипломатичної пошти у Швейцарію. (Історично склалося так, що в подібних питаннях СРСР був «першопрохідцем», адже прецеденти такого роду були створені іноземними дипломатичними представниками, акредитованими саме в СРСР) [16].
Іншою особливістю сучасної дипломатичної практики є одностороннє встановлення державою перебування певних вимог до іноземної дипломатичної пошти. Наприклад, Бразилія та Еквадор в односторонньому порядку ввели вагові обмеження для дипломатичної пошти. Ряд інших держав вимагає попереднього повідомлення про орієнтовну кількість дипломатичної пошти, яка ввозитиметься на їх територію.
Деякі країни встановлюють вимоги щодо зовнішнього оформлення дипломатичної пошти (диппошта, яка ввозиться до Непалу, повинна бути запакована лише у валізні мішки, а та, що ввозиться до Індії, повинна мати м’яку упаковку).
Подібна практика не є безспірною в світлі Проекту статей про статус дипломатичного кур’єра, але її здійснення може бути використане для встановлення єдиних спільних вимог щодо зовнішнього оформлення дипломатичної пошти (яка ввозиться в супроводі). Ці норми унеможливили б зловживання у формі використання автофургонів як дипломатичної валізи, відповідно запобігли б здійсненню відповідних заходів з боку інших держав.
Не дає ґрунтовних підстав для розгляду транспортних засобів як дипломатичної пошти і аналіз доктрини міжнародного права. В іноземній юридичній літературі використання автофургону як дипломатичної валізи кваліфікується як неправомірне і, як правило, не відповідає принципу взаємності, який відіграє важливу роль у двосторонніх відносинах [37].
Не визначеним є статус автофургона й у національному законодавстві, що на практиці час від часу призводить до виникнення деяких непорозумінь.