Доцільно розглянути узгодження з чинним національним законодавством практики звільнення автофургона від догляду та інших примусових заходів з боку співробітників Державної автоінспекції. Беручи до уваги те, що багаж, тобто дипломатична пошта, має зовнішні видимі ознаки фургона і бере активну участь у дорожньому русі, проте юридично транспортним засобом не є і, відповідно, повністю виключене зі сфери компетенції Державної автомобільної інспекції (далі – ДАІ). Співробітники підрозділів ДАІ в такому випадку позбавлені можливості затримувати (зупиняти) автофургон навіть у випадку грубого порушення правил дорожнього руху, здійснення дорожньотранспортної пригоди, угону злочинцями, виникнення на дорозі надзвичайних обставин і т.д. У разі нанесення автофургону пошкоджень під час дорожньотранспортної пригоди не виключено, що буде можливим огляд пошкодженого транспортного засобу співробітниками ДАІ без погодження з дипломатичним кур’єром, наприклад, перевірка справності його механізмів тощо (існування подібних вилучень з компетенції ДАІ чинними законодавством не передбачена).
Автофургон як транспортний засіб наділений імунітетами дипломатичної пошти, зокрема імунітетом від затримання. Чинне законодавство України не містить винятків щодо заборони на затримання іноземного автофургону з дипломатичною поштою. Конвенція, державою-учасницею якої є Україна, не містить норми, що регламентувала б дану колізію. Автофургон можна розглядати як об’єкт, наділений імунітетом лише за наявності відповідного міжнародного договору. З огляду на принцип пріоритетності договірних норм при колізії норм договору і закону, за відсутності договірного врегулювання статусу автофургона, практичне забезпечення його імунітетом (в тому числі і співробітниками ДАІ), на нашу думку, є незаконним. Відповідно не можна визнати законними і дії митних органів, які без будь-яких правових підстав, звільняють іноземний транспортний засіб від догляду.
Визнання автофургона дипломатичною поштою створює небажаний прецедент, оскільки, виходячи з логіки оголошення транспортного засобу дипломатичною поштою, слід допустити можливість і правомірність оформлення як дипломатичної валізи, використовуваних для перевезення дипломатичної пошти літаків, морських і річкових суден і т. д.
Віденська конвенція про дипломатичні зносини регламентує, що дипломатична пошта не підлягає ні відкриттю, ні затриманню (п. 3 ст. 27). Ця вимога поширюється на територію держави перебування та на територію третіх держав. «Усі місця, які складають дипломатичну пошту, повинні мати видимі зовнішні ознаки, вказуючи на їх характер…» (п. 4 ст. 27 ) (що було розглянуто вище).
Непоодинокими є випадки, коли під виглядом дипломатичної пошти провозилась контрабанда. У зв’язку з вищевикладеним виникає запитання: чи правомірним буде (без затримання і відкриття) огляд дипломатичної пошти спеціальними новітніми технічними засобами (рентгенівські промені, лазерне свічення і т.д.)? Відповіді на це запитання Віденська конвенція не містить, оскільки в 1961 році спрогнозувати сучасний рівень розвитку технологій було неможливо. Проте норма, яка закріплює недоторканність дипломатичної пошти, є абсолютною, а отже, непорушною і застосування будь-яких засобів та систем для огляду пошти кваліфікуватимуть як пряме грубе порушення вищезазначеної норми.
Практично дипломатична пошта передається на огляд співробітників митного контролю. З теоретичного погляду, якщо засоби перевірки дипломатичного багажу здійснюються органами митного контролю приймаючої (чи третьої) держави в рамках виконання своїх функцій, а дипломатичне представництво не перевозить заборонені предмети, то чи потрібно ускладнювати процедуру проходження митного кордону відмовою в огляді (без відкриття) дипломатичної пошти? В разі виявлення співробітниками митної служби заборонених предметів дипломатичне представництво автоматично визнається винним у зловживанні недоторканністю дипломатичної пошти, несумісності таких дій з виконанням представництвом своїх природно-правових функцій і залежно від об’єктивної сторони правопорушення до представництва можуть бути застосовані як незначні міри покарання у вигляді попередження, так і жорсткі до розірвання дипломатичних відносин. Представництво може оскаржити правомірність «просвічування». У цій ситуації можливим законним рішенням буде забезпечення співробітникам митних органів безперешкодно оглянути відкриту пошту в присутності уповноваженого представника дипломатичної місії та представника Міністерства закордонних справ держави, митний кордон якої перетинається. В разі якщо під час огляду відкритої пошти її вміст буде пошкоджено (розмагнічені аудіо- та відеоплівки тощо) ймовірність відшкодування збитків юридично обґрунтовується з позиції аналізу імунітету дипломатичної пошти. Оскільки відшкодування завданої шкоди є наслідком порушення імунітету дипломатичної пошти, відшкодування збитків можливе, на нашу думку, посилаючись на принцип добросовісності, тобто сторона, яка завдала шкоди, добровільно її компенсує (якщо це можливо).
Отже, коло питань, пов’язаних з дипломатичною поштою, які було розглянуто в даному розділі, не є вичерпним.
Детальний розгляд аспекту статусу дипломатичної пошти як автофургона зумовлений результатами аналізу здебільшого закордонних періодичних видань останніх двадцяти років. За цей час відповідна «упаковка» дипломатичної пошти перетворилася на джерело зловживань та правопорушень органів зовнішніх зносин різних держав. Причиною цього є правові прогалини щодо регламентації самої дипломатичної пошти.
Заміна дефініції «дипломатичної пошти», її граничної ваги, розміру чи вимог до упаковки імперативним положенням Конвенції щодо обов’язкових видимих зовнішніх ознак на всіх місцях, які складають дипломатичну пошту, на практиці створює численні перешкоди для ефективного здійснення дипломатичного представництва.
Повноваження щодо регламентації вищезазначених критеріїв дипломатичної пошти норми Конвенції делегують державам-учасницям, що з правового погляду нівелює роль міжнародного права. На нашу думку, подібні явища є неприпустимими у міжнародних відносинах. Адже право самостійного встановлення будь-якою з держав–учасниць Конвенції вимог, які поширюються та широке коло інших її держав-учасниць, без участі та без погодження з останніми є дискредитацією цих держав-учасниць, грубим порушенням принципу співробітництва та юридичною перешкодою добросовісному виконанню ними власних міжнародних зобов’язань.
Згідно з практикою, яка склалася, перевезення дипломатичної пошти за призначенням покладається здебільшого на спеціальну службу дипломатичних кур’єрів, яка у ряді країн входить до структури МЗС чи інших відповідних державних органів.
Під час розробки Віденської конвенції 1961 року в практиці держав дипломатична пошта здебільшого надсилалась у супроводі дипломатичних кур’єрів (професійних чи так званих ad hoc) чи командирів екіпажів цивільних повітряних суден. Пізніше сформувалась тенденція до пересилання дипломатичної пошти звичайними каналами зв’язку без супроводу, що було юридично закріплено рядом двосторонніх угод, але від послуг дипломатичних кур’єрів повністю не відмовились.
Основна проблема полягає в тому, що, перебуваючи на службі у відомствах іноземних справ акредитуючих держав, дипломатичні кур’єри не мають дипломатичних рангів і не входять до складу персоналу представництва, чим пояснюється порівняно невеликий обсяг їх імунітетів.
Пунктом п’ятим ст. 27 Віденської конвенції про дипломатичні зносини передбачено, що «дипломатичний кур’єр, який має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу та кількості місць, що складають дипломатичну пошту, користується при виконанні своїх обов’язків захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту або затриманню в будь-якій формі».
На практиці існує тенденція надавати дипломатичним кур’єрам імунітети, якими наділені дипломати. Проте неврегульованість статусу дипломатичних кур’єрів часто призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Багато проблем виникає у зв’язку з не забороненим Конвенцією особистим оглядом дипкур’єрів та їх багажу при проходженні митного контролю. Можливість такого огляду передбачена законодавством ряду держав.
Дипломатичний кур’єр користується особистою недоторканністю, він не підлягає арешту, догляду чи затриманню в будь-якій формі, хоча всі згадані імунітети припиняються в момент доставки кур’єром ввіреної йому дипломатичної пошти за призначенням. Особливо привертає до себе увагу те, що в міжнародних конвенціях нічого не зазначено про виключення дипкур’єрів з-під кримінальної, цивільної чи адміністративної юрисдикції держави перебування. Кур’єри не звільняються від особистого огляду і огляду належного їм багажу під час митного контролю. Більше того, законодавство деяких країн передбачає можливість митного контролю дипкур’єрів у тому числі й із застосуванням технічних засобів. Якраз останнє і залишається поза полем регламентації Конвенції загалом.
У дипломатичній практиці трапляються випадки обмеження державами перебування свободи пересування дипломатичних кур’єрів, що не суперечить Конвенції, але за умови, що такі обмеження не перешкоджають вільній доставці дипломатичної пошти.
Питання статусу дипломатичного кур’єра згадуються в проекті статей Додаткового протоколу. В ньому вперше регламентовані питання призначення, документування, громадянства дипломатичного кур’єра, встановлюються його функції, порядок припинення функцій, можливість оголошення кур’єра persona non grata.
Протокол передбачає надання кур’єрові особистої недоторканності, недоторканності тимчасового приміщення, службового імунітету від кримінальної, цивільної, адміністративної юрисдикції, митного та фіскального імунітетів.