Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 10 из 33)
Відсутність встановлених нормативів фінансування судів державою не може бути підставою для довільного визначення його обсягів органами законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні видатки з Державного бюджету України на суди не можуть скорочуватися до рівня, який не забезпе-
-------------------------------------------------------- 40-----------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ 
чує виконання вимог статті 130 Конституції України щодо фінансування судів.Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп за конституційним поданням 55 народних депутатів України у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій визнано неконституційними, зокрема положення статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» в частині надання пільг, гарантій і компенсацій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, у тому числі й суддям, та пункт 1 статті 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», яким виключене перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України «Про статус суддів», що передбачало елементи матеріального забезпечення суддів.
Визнаючи неконституційними положення названих законів стосовно суддів, Конституційний Суд України виходив з того, що положення частини першої статті 129, частини першої статті 1 ЗО Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статей 11 (встановлює гарантії незалежності суддів) та 44 (регулює матеріальне та побутове забезпечення суддів) Закону України «Про статус суддів» створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна враховувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Норми матеріального і побутового забезпечення суддів, їх соціального захисту не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
У даному рішенні — незважаючи на те, що воно торкається лише одного закону — закладено принцип неприпустимості зниження рівня гарантій незалежності та недоторканності для суддів конституційної та загальної юрисдикції. Це є класичний приклад створення охоронюваного права суддів преце-дента, який став критерієм бюджетного фінансування суддш.
З метою забезпечення незалежності суддів усіх судів і недопущення її обмеження М. Савенко запропонував на конституційному рівні закріпити принцип неприпустимості обмеження незалежності суддів і зниження рівня гарантій матеріально-фінансової незалежності, зокрема доповнити частину першу статті 130 Конституції України таким реченням: «Розмір видатків на утримання судів не може бути зменшений»32.
-------------------------------------------- --------- 41 -----------------------------------------------
Частина І 
На наш погляд, необхідно усувати будь-які обставини, які негативно впливають на статус Конституційного Суду України, особливо це стосується умов забезпечення роботи Суду.Як уже зазначалося, внаслідок розгляду по суті окремих категорій конституційних справ Суд може виносити або рішення або висновки, які є однаковою мірою актами конституційного правосуддя і відповідно до статей 66, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», статті 159 Конституції України рівною мірою обов'язкові до виконання, є остаточними і не можуть бути оскаржені. Крім того, висновки Суду, які він дає з питань його відання, не можуть бути безпосередньо реалізовані, що відрізняє їх від джерел права. Вони за логікою речей піддягають лише обов'язковому врахуванню, додержанню належним суб'єктом звернення і вимагають від нього або утримання від певних дій, як, наприклад, прийняття закону про ратифікацію чи приєднання до договору, надання права проведення голосування громадянам, або дозволяють вчиняти певні дії. Про це свідчить і та обставина, що законодавець у частині третій статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» вже розрізняє поняття «виконання рішення» і «додержання висновку Конституційного Суду України».
У статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» прямо визначено порядок виконання рішень і висновків Суду. Копії рішень чи висновків наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення у Суді надсилаються суб'єкту права на конституційне подання чи звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді. При необхідності Суд може визначити у своєму рішенні чи висновку порядок і строки їх виконання, покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо їх виконання, зажадати від них письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку.
Однак не зовсім зрозумілим було закріплення у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», який був прийнятий Верховною Радою України 21.04.1999 року. Згідно з цією нормою закону рішення Конституційного Суду України було
-------------------------------------------------------- 42 -------------- --------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ визнано виконавчим документом, що підлягає виконанню Державною виконавчою службою — єдиним органом примусового виконання (дане положення скасовано Законом України від 10.07.2003 року№1095-ІУ). Ця обставина, незважаючи на те, що вона фактично була обмеженням на примусове виконання рішень Суду і вступала у протиріччя з Законом України «Про Конституційний Суд України», стала причиною дискусій про строки виконання рішень Суду Державною виконавчою службою, скорочення цих строків з ЗО до 20 днів і тому подібне. Частково підставою для таких випадків було застосування статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», яке все-таки відбулося шляхом виконання дій державним виконавцем одного з видів рішень Суду. Мова йде про статтю 81 Закону України «Про Конституційний Суд України», яка визначає, що в рішенні Суду про неконституційність актів про призначення виборів, всеукраїнського референдуму або місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим говориться про припинення діяльності всіх органів, що були створені для проведення виборів чи референдумів, про знищення бюлетенів, агітаційних матеріалів і про припинення фінансування заходів з проведення виборів чи референдумів та повернення у дохід держави перерахованих, але не використаних коштів.Важливим підсумком у цій дискусії було Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп (у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), де відмічається, що «рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтвердження з боку будь-яких органів державної влади», а «додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, Інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цим рішенням неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».
-------------------------------------------------------- 43------------------------ --------------------------------
Частина І Проте проблема виконання рішень Конституційного Суду України вищими органами державної влади дійсно існує. Варто згадати, як Верховна Рада України намагалася виконати Рішення Конституційного Суду щодо положень Закону України «Про Рахункову Палату Верховної Ради України». Визнання неконституційними значної кількості положень цього закону призвело до порушення його логіки І структури, що стало підставою для визначення Судом додаткових заходів щодо виконання прийнятого рішення. Обов'язок щодо забезпечення цього було покладено на Верховну Раду України та Президента України. Конституційний Суд по суті намагався переглянути текст закону і замість нормоконтролю була проведена редакційна ревізія положень закону.На виконання цього рішення Верховна Рада України прийняла Постанову «Про чинність Закону України «Про Рахункову Палату», якою, зокрема, змінила назву закону та його окремі положення, застосувавши нові слова, словосполучення і фрази, яких не було в законі, що призвело до погіршення якості самого закону.
Складність встановлення спеціальної відповідальності за невиконання або неналежне виконання рішень Конституційного Суду України полягає в особливості суб'єктів, яким адресуються ці рішення. Зміст і правовий режим діяльності вищих органів державної влади, а також підстави і умови їх притягнення до відповідальності досить специфічні. Для цих суб'єктів головним видом відповідальності є політична, а не юридична. Проте це не може бути перепоною для встановлення спеціальної процедури переслідування вищих посадових осіб держави за винне порушення ними конституційного порядку. На даний час це питання законодавством поки що не врегульоване, хоча актуальність підтверджується останніми подіями під час виборів Президента України у 2004 році.