Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 11 из 33)

Виникає багато суперечностей на практиці, як слід застосовувати окремі рішення Конституційного Суду України, які мають безпосереднє значення для ухвалення рішень судів загальної юрисдикції, які вступили в законну силу — що на даний час теж не вирішено законодавством.

-------------------------------------------------------- 44------------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 року № 1 -рп/2002, положення частини другої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» є підставою як для відмови у наданні пільг, так і для припинення регулювання та справляння податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації. Згідно з цим Рішенням Конституційного Суду діяльність іноземних інвесторів на території України має здійснюватися на рівних умовах з вітчизняними суб'єктами господарювання.

Проте інколи суди загальної юрисдикції, всупереч названому Рішенню, приймали рішення на користь Іноземних інвесторів, що призводило навіть до порушення справ проти суддів з боку Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, які ініціювали перед Вищою Радою юстиції звільнення цих суддів за порушення присяги.

Суддя Верховного Суду України Д. Л илак цілком обгрунтовано запропонував вирішити цю проблему законодавчим шляхом, закріпивши в законі норму про те, що в разі колізії між рішенням Конституційного Суду України і рішенням суду загальної юрисдикції останнє не підлягає виконанню до розв'язання цієї проблеми Пленумом Верховного Суду України. А розв'язання таких суперечностей може бути одним з процесуальних повноважень останнього.

Ця слушна пропозиція, однак, не вирішує питання про те, якому ж рішенню слід надавати перевагу в разі відсутності необхідної колізійної норми. Вважаємо, що, виходячи з судового верховенства рішень Конституційного Суду України, перевага належить саме цим рішенням. Але рішення Конституційного Суду України не може вважатись правозастосовчим актом, оскільки не розповсюджується на Індивідуальне визначене коло осіб, не враховує усіх особливостей і обставин конкретної справи. Його резолютивна частина, в якій тлумачиться норма права, є частиною цієї правової норми. А суд загальної юрис-

------------------------------------------- 45-------------------------------------------------------------

Частина І

дикції вирішує конкретну справу, використовуючи витлумачену норму права, остаточно вирішуючи питання — застосовувати її для конкретних обставин чи ні. У випадку набрання ним законної сили воно вважається остаточною істиною в конкретній справі (встановлене судом забороняється оспорювати).

До компетенційних характеристик конституційно-правового статусу Конституційного Суду України логічно віднести його повноваження та пов'язані з ними функції.

Так, як уже зазначалось, до виключних повноважень Конституційного Суду України належить визнання неконституційними правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, за якими Конституційним Судом ухвалюються рішення. З моменту оголошення такого рішення вони вважаються не чинними. Деякими вченими-юристами пропонується навіть нормо-творча юрисдикція, коли, ухвалюючи рішення про визнання законів, інших правових актів або їх окремих положень такими, що не відповідають Конституції, Суд пропонує законодавцю нову модель правового регулювання відповідних суспільних відносин, що далі пов'язано із певними змінами і, таким чином, на думку Судді П.Б.Євграфова, висновки є складовою частиною законодавства²³. Рішення Конституційного Суду про визнання законів та інших нормативно-правових актів або їх окремих положень неконституційними підпадають за деякими ознаками навіть під формальне визначення нормативно-правових актів.

Наведені точки зору окремих авторів вимагають додаткової аргументації і серйозного обгрунтування, оскільки у теорії конституційного права зустрічаються протилежні висновки. Поряд із функцією конституційного контролю функції пра-вотворчості (так званої «негативної правотворчості») та функції відновлення конституційної законності вимагають всебічного дослідження. Слід зазначити, що в процесі здійснення судочинства судом загальної юрисдикції цей суд може дійти переконливого висновку про необхідність прямого застосування Конституції України у випадку конкуренції її норми з відповідною нормою закону і відкинути останню (або навіть і весь закон), не застосовувати її (його), маючи на увазі від-

-------------------------------------------------------- 46----------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

повідність Конституції. Проте така дія суду загальної юрисдикції обмежена конкретною справою, в той час як визнання неконституційним закону Конституційним Судом матиме наслідком неможливість його застосування усіма судами у будь-яких справах. Суд загальної юрисдикції, як зазначено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9, безпосередньо застосовує норми Конституції, зокрема у разі, коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації ЇЇ положень законом. У разі невизначеності в питанні про відповідність застосовуваного закону Конституції суд загальної юрисдикції на підставі статті 83 Закону України «Про Конституційний Суд України» повинен зупинити розгляд справи і звернутись з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України, який в свою чергу має право на підставі статті 150 Конституції України за рішенням Пленуму Верховного Суду України, оформленого у вигляді Постанови Пленуму, звернутись до Конституційного Суду України з офіційним поданням про відповідність Конституції України законів та інших нормативно-правових актів. У випадку відмови Конституційного Суду України відкрити з цього приводу конституційне провадження або відмови Пленуму звернутись до Конституційного Суду України з відповідним поданням мотиви такої відмови можуть бути покладені в основу казуального тлумачення закону судом загальної юрисдикції в конкретній справі при її вирішенні.

Практика реалізації статусу Конституційного Суду України поставила перед наукою нову проблему: чи відбувається заповнення правових прогалин шляхом застосування аналогії права І створення таким чином нової норми права з огляду на остаточність і обов'язковість рішень Конституційного Суду. Основні принципи конституційного ладу відіграють вагому роль у процесі реалізації всіх норм Основного Закону. Якщо виявляються прогалини в законі чи виникають колізії, ці принципи набувають безпосередньо регулюючого значення. Застосувавши аналогію права при заповненні правової прогалини, Конституційний Суд України виходить із принципів права, формулює правило поведінки, якого раніше не було, і воно стає

------------------------------47-------------------------------------

Частина І

загальнообов'язковим разом з рішенням Суду, яке є остаточним і не може бути оскарженим, і розраховано на безстрокове застосування. Отже, таке новостворене правило поведінки підпадає під усі ознаки правової норми. Чи не відбувається підміна законодавця шляхом створення паралельних норм права, і чи можна визнати таку практику конституційною? Проілюструємо цей висновок деякими рішеннями Конституційного Суду.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року №9 рп/1999 (справа про депутатську недоторканність) дано офіційне тлумачення, згідно з яким у разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/ або арешту останнього до обрання його народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою.

Обґрунтовуючи це положення, Конституційний Суд виходив з того, що громадянин України набуває статусу народного депутата України з моменту, зафіксованого у рішенні відповідної виборчої комісії. З цього часу на нього поширюються гарантії депутатської недоторканності.

Водночас набуття статусу народного депутата України, виходячи з частин першої та четвертої статті 79 Конституції України, гарантує йому Імунітет недоторканності. Інститут недоторканності як складова частина статусу депутата починається в повному обсязі з моменту складення присяги народного депутата України. Таким чином, Конституційний Суд України шляхом офіційного тлумачення створив правову норму, поширивши інститут недоторканності й на осіб, які юридично ще не вступили на посаду народного депутата України.