Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 12 из 33)

Другий характерний приклад — Рішення Конституційного Суду України від ЗО січня 2003 року №3-рп/2ООЗ (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). У цьому рішенні Суд визнав неконституційними положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно підстав і порядку порушення кримінальної

-------------------------------------------------------- 48------------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

справи стосовно певної особи, зазначивши при цьому: «Скарги до суду на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи повинні розглядатися судом за чинним законодавством у порядку кримінального судочинства. При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє наявність приводів і підстав для винесення зазначених постанов і не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя». І зараз справи про скасування постанови слідчого про порушення кримінальної справи щодо певної особи розглядаються загальними судами на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Аналіз наведених прикладів дозволяє зробити висновок про те, що поряд із функцією офіційного тлумачення (ін-терпретаційною функцією) Конституційного Суду України виявляються намагання здійснювати «негативну правотвор-чість», про яку йшлося вище, також виконувати функції законодавця. Саме тому вже з'явилися передчасні висновки, що «виходячи з юридичних ознак рішень Конституційного Суду України і правового змісту поняття «джерело права», можна зробити висновок, що ці рішення є джерелом права»²⁴.

Крім зазначених повноважень Конституційний Суд України за своїм статусом дає висновки з питань, передбачених Конституцією України. Правова природа цих висновків не може бути зведена до експертно-правових актів, хоча вони надзвичайно авторитетні. Вони є актами правосуддя і мають такі властивості, як обов'язковість для врахування суб'єктом конституційного подання, який звертався за подачею висновку, і не можуть бути скасовані. На наш погляд, шляхом подання таких висновків Конституційний Суд реалізує функцію охорони конституційної законності.

Отже, підсумовуючи, слід підкреслити, що статус Конституційного Суду України — багатоаспектне явище. Він не зводиться лише до виключних повноважень цього органу, а за своїм конституційним потенціалом відкриває все нові можливості для забезпечення верховенства права як фундаментального принципу функціонування держави.

-------------------------------------------------------- 49------------------------------------------------

Чистина І

ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВИЙ ОФІЦІЙНИЙ ХАРАКТЕР І ОСТАТОЧНІСТЬ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ВИХІДНА ПОЗИЦІЯ: ДЖЕРЕЛО І ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Конституція України є загальномасштабним джерелом конституційного права, загальновизнаним втіленням волі представницького корпусу — народних обранців щодо регулювання суспільних відносин у всіх сферах життя суспільства і держави. Як джерело конституційного права Конституція характеризується трьома обов'язковими властивостями: 1) вона доступна для кожного громадянина і кожної людини, ясно і зрозуміло формулюючи права і обов'язки кожного із учасників конституційних правовідносин; 2) конституційні норми є загальнообов'язковими і охороняються можливістю державного впливу на тих осіб, які ухиляються від виконання її приписів; 3) у кожній конституційній нормі є загальновідомий суб'єкт конституційних правовідносин, шо передбачає особливий порядок введення і набуття чинності Конституції України за офіційним статусом Основного Закону держави. Його юридична сила розповсюджується на всіх суб'єктів права, на всій території України, і тому Конституція України як основне, визначальне джерело конституційного права має особливість за своєю формою, в якій норми конституційного права існують, з якої здобуваються знання про чинне конституційне право. До Конституції України, зазвичай, звертаються громадяни і посадові особи органів державної влади і місцевого самоврядування при вирішенні конкретних правових питань, які є наслідком спірного розв'язання правовідносин, або при необхідності проведення тлумачення у сфері правозастосування.

Слід звернути особливу увагу на ту обставину, що джерело конституційного права має свої ознаки у тому випадку, коли воно не використовується як правовстановлюючии нормативний регулятор суспільних відносин. Саме тому, як вірно зазначає професор О.О.Кутафін, не можна визнати джерелом конституційного права такі акти, зміст яких полягає у з'ясуванні

-------------------------------------------------------- 50-----------------------------------------------

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

смислу норм законодавства або доведенні до відома виконавців нормативних актів вищого за рангом органу. У таких випадках юридичний акт нижчого органу використовується не для встановлення, зміни або припинення дії норми права, а лише для «оприлюднення» акта суб'єкта державної влади. Акт конституційного права набуває за своєю особливістю загальнообов'язкової сили за передумовою, коли його оприлюднення або інший передбачений законодавством порядок доводиться до відома виконавців, які можуть бути зазначені окремо чи вони складають невизначене коло осіб.

І нарешті слід відмітити ще одну особливість джерела конституційного права, оскільки йдеться про його предмет, який складає зміст визначальної категорії для всього законодавства. Джерело конституційного права — Конституція України чи інший за властивостями нормативний акт — зобов'язані за своєю юридичною природою не тільки регламентувати діяльність державних органів, визначати права і свободи громадянина і особи, надавати право здійснювати владу, яка виходить виключно від народу, але й слугувати гарантією народовладдя, конституційного ладу, суверенітету народу- Джерело конституційного права насамперед формулює основні засади для всіх інших галузей права (публічного і приватного) і визначає в певних межах систему нормотворчих актів, які не охоплюються поняттям «предмет конституційного права».

Відомо з теорії конституційного права, що джерела конституційного права відрізняються за своєю чисельністю, оскільки всі вони обумовлені численними функціями держави і принципом поділу влад. Це означає, що ієрархія актів (визнані джерелами конституційного права) є відображенням ієрархії державних органів влади І тому існує певна класифікація нормовизначальних актів, які належать до джерел конституційного права. Але наука конституційного права не отримала достатньої аргументації і теоретичного обґрунтування, щоб стверджувати, що всі джерела конституційного права можна поділити, як вважає російський вчений О.О.Кутафін, на федеральні, федерально-регіональні, регіональні й місцеві²⁵. Але безперечно одне, що творчі, стимулюючі, визначальні властивості конституційних норм

-------------------------------------------------------- 51 -----------------------------------------------

Частина 1

мають прояв у встановленні ними завдань, напрямків діяльності і системи органів державної влади і державного управління. Вони через особливу імперативну силу визначають об'єкти охорони конституційним правом і захисту від посягань, і це, в першу чергу — права і свободи людини і громадянина, суверенітет України, цілісність і недоторканність її території, народовладдя і т.ін.

Виходячи із наведеного аналізу ознак та властивостей джерел конституційного права, що створює достатні підстави для формування змісту предмета конституційного права, слід згадати існуючі дискусії серед вчених-конституціоналістів відносно того, чи можна вважати судові рішення джерелом конституційного права. На думку російських вчених, зокрема професора М.В.Баглая, роз'яснення Верховного Суду з питань судової практики можна віднести до специфічного джерела конституційного права, але позиція професора О.О. Кутафіна зовсім протилежна²⁶.

Особливий інтерес привертає наукова оцінка вказаними вченими рішень і висновків Конституційного Суду як джерела конституційного права. Проте наша аргументація інша, оскільки Суд в процесі своєї діяльності не в змозі створювати правові норми. Він покликаний лише тлумачити діючі норми Конституції України, визначаючи конституційність законів та інших актів, які підлягають конституційному нормоконтро-лю, що прямо передбачено статтею 150 Конституції України і є його прямим обов'язком, який не можна Інакше розуміти.

Дійсно, для науковців І практиків було б дивним те, що внесенням змін до Конституції України після подання до Конституційного Суду України відповідного законопроекту можна припустити, що цього можливо досягти шляхом прийняття рішення Суду. Не можна уявити, що Конституційний Суд за власною ініціативою може запропонувати розв'язати певні неузгодженості у застосуванні конституційних норм і через парламент реалізувати свою волю як вищого Суду з питань конституційної юрисдикції. Ще більш дивною виглядала б ситуація, коли Конституційний Суд України, визнаючи неконституційною якусь норму закону, замінював би її власною, яка виходила за формулюванням від Конституційного