Верховенство права в конституційному правосудді (Селіванов) (стр. 13 из 33)
-------------------------------------------------------- 52 --------------- :--------------------------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ Суду України. Чи можна взагалі вважати Конституційний Суд України правотворчим органом, акти якого знаходяться вище актів Верховної Ради України? Ми вже пояснювали наше розуміння статусу Конституційного Суду України і відповідно наводили ознаки юридичної сили його актів, а тому, займаючи позицію відносно принципів конституційного права, не бачимо ніяких достатніх підстав вважати Конституційний Суд України, навіть не беручи до уваги його формальний статус, правотворчим органом, який здатний заповнювати прогалини, наповнюючи конституційні положення новим змістом, не вносячи змін до самого тексту Конституції. Відомий російський вчений-конституціоналіст професор М.В.Вітрук завжди застерігав проти того, щоб навіть допускати такі твердження за нових історичних обставин, з метою доцільності та інших конкретних політико-соціальних чинників27.На наш погляд, професор М.В.Вітрук є послідовним прихильником безумовних категорій конституційного права, особливо, коли слід керуватися поняттям «джерело конституційного права», яке обумовлює предмет конституційного права, і тому нормативні ознаки рішень Конституційного Суду не можуть підміняти поняття юридичної сили і обов'язковості конституційних норм. Це означає загрозу створення наукового підґрунтя для руйнування конституційної законності і конституційної юстиції. Якщо прийняти точку зору у розумінні рішень і висновків Конституційного Суду України як безпосереднього джерела конституційного права, тобто тотожності законам та Іншим нормативним актам, то можна легко відступитися від будь-якої конституційної норми, оскільки є спокуса визнати Конституційний Суд правотворчим органом, який здатний творити норми права.
Наведемо приклади. Здається зрозумілим, що врегулювати такий важливий інститут депутатського статусу, як запити до офіційних органів та посадових осіб, може тільки законодавець. Цікавою є справа за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити
53
Частина І 
і звернення народних депутатів України до органів дізнання І досудового слідства) № 4-рп від 20.03.2002. Своїм імперативним висновком Суд здійснив не лише офіційне тлумачення положень Конституції та Закону України «Про статус народного депутата України», що стосуються запитів депутатів, а, обминувши принцип розподілу влад, створив нові норми у законодавстві. Конституційний Суд України звернувся не до принципу незалежного здійснення функцій дізнання і досудового слідства, а до прямої заборони, врегулювавши, що «народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах».Формули, в яких містяться слова «дозволити», «заборонити», «не має права» належать до норм законодавства, тим більше, що це стосується діяльності членів парламенту.
Аналіз Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів до прокуратури) № 4-рп від 11.04.2000 свідчить про те, що резолютивну частину не можна вважати орієнтиром для законодавця, а це пряма регулятивна норма. Встановлено, що «народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудо-ве слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах».
-------------------------------------------------------- 54 --------------- ------------------------------
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ Наведені положення рішень Конституційного Суду викликають стурбованість науки конституційного права. Хіба не може трапитися, що звернення будь-якого органу влади до Конституційного Суду буде підводитися під вже існуючий подібний прецедент, коли народним депутатам України буде заборонятися у такий спосіб представницька діяльність, обмежуватися повноваження і, як результат, звужена правосуб'єктність. Вже є приклади внесення своєї теорії у вирішення цієї проблеми. Зокрема, йдеться про категоричну позицію окремих Суддів Конституційного Суду України, яка проголошена кандидатом юридичних наук В.Е. Скоморохою. Якщо ретельно проаналізувати, то вона одразу стає вразливою, оскільки базується на його досить суперечливих поглядах і спірних оцінках відомих понять теорії конституційного права. Автор без розгорнутої наукової аргументації стверджує: «одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо». Така думка не має теоретичного підґрунтя і здається скоріше сумнівною для науки, ніж прийнятною для її осмислення. Якщо право включає всі елементи суспільних відносин, то що є власне право? Мабуть, автору слід було звернутися до класичних наукових джерел, а інакше з'явився некоректний висновок: «Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим»28. Ось як легко можна пояснити просту формулу, яку згадує вказаний автор: «верховенство права — це шанування права в суспільстві», а ми його слова доповнимо тим, що несправедливі іноді закони цьому серйозно заважають. Чи не тому шановний В. Скомороха у власних дослідженнях рішень Конституційного Суду України незаперечно їх вважає джерелом права, але чомусь до елементів верховенства права автор забув їх включити.В юридичній літературі зустрічаються різні погляди, аргументи теоретично обгрунтованого підходу до оцінки рішень Конституційного Суду, і якщо російський професор М.Баглай вважає, що Суд вимушений формулювати тимча-
------------------------------------------ ---------- 55 ------------------------------------
Частина І сові норми, які діють до прийняття відповідного акта законодавця29, то це не означає, що такі акти вже визнані джерелом права.Наша позиція щодо доктринального розуміння рішень Конституційного Суду не виключає ознак нормативного характеру таких актів, оскільки вони діють безпосередньо. Йдеться про забезпечення єдності законодавства України, дискваліфікацію норм законів та інших актів, які суперечать Конституції України, офіційне тлумачення нормативних положень законів як спосіб досягнення високої якості правоза-стосовчої практики. Дуже влучно зауважив з цього приводу професор М.О. Митюков, що «фактично рішення Конституційного Суду — це конституційні норми у динаміці»30. Підтвердженням є правові позиції з позитивним змістом, які наповнюють предмет конституційного права і збагачують теорію верховенства права відносно конкретних правовідносин і суб'єктів правозастосування.
Таким чином, для науки і практики конституційного права важливо виділити три суттєві особливості солідарних критеріїв, які дозволяють відрізняти рішення і висновки Конституційного Суду України від основних критеріїв, які стосуються актів — джерел конституційного права.
Отже, насамперед, відзначимо, що рішення і висновки Конституційного Суду України підпадають під наступні характерні ознаки:
а) вони є актами особливого органу судової влади;
б) вони приймаються у нормативно встановленому порядку;
в) вони містять цілий набір зовнішніх формальних ознак;
г) публікуються офіційно;
д) обов'язкові для всіх адресатів, до яких звернута воля Кон
ституційного Суду;
є) акти конституційної юрисдикції діють безпосередньо І мають остаточний характер.
-----------------------------------56----------------------------------------